16 вересня 2015 р.Справа № 820/5693/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бегунца А.О.
Суддів: Старостіна В.В. , Рєзнікової С.С.
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Східного територіального управління Національної Гвардії України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2015р. по справі № 820/5693/15
за позовом ОСОБА_1
до Східного територіального управління Національної Гвардії України
про зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Східного територіального управління Національної Гвардії України (далі - відповідач), в якому після уточнення позовних вимог, просив суд зобов'язати Східне територіальне управління Національної Гвардії України внести запис до особистої справи про початок військової служби ОСОБА_1 , день зарахування до Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою - 18 серпня 1993 року.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2015 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано Східне територіальне управління Національної Гвардії України внести запис до особистої справи про початок військової служби ОСОБА_1 , день зарахування до Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою - 18 серпня 1993 року.
Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно наказу №1 від 18.08.1993 року та наказу №67 від 15.06.1996 року позивач проходив навчання у Донецькому ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою у період з 18.08.1993 року по 15.06.1996 року ( 2 роки 9 місяців 28 днів).
Після закінчення навчання у ліцеї позивач був направлений для продовження навчання у Харківське вище військове училище Національної гвардії України, (з 30.12.12.1997 року Військовий інститут національної гвардії України, з 21.02.2000 року Військовий інститут внутрішніх військ МВС України) та був зарахований до нього поза конкурсом наказом начальника інституту. Після закінчення ліцею йому була надана відпустка, після якої 22 липня 1996 року він був зарахований курсантом у Харківське вище військове училище Національної гвардії України.
Згідно довідки, виданої Донецьким ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою від 22.03.2006 року метою створення цього учбового закладу була якісна підготовка кандидатів для вступу до військових навчальних закладів, надання державної допомоги у вихованні дітей сиріт, дітей з багатодітних сімей, а також дітей учасників бойових дій та учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на базі Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ та військ зв'язку мені генерала армії ОСОБА_2 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №490 “Про реформу системи військової освіти”.
Ліцей знаходився на повному забезпеченні Міністерства оборони України до 02.09. 1996 року. Прийняття та реєстрація кандидатів на навчання до Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою здійснювалося до 1997 року через військові комісаріати.
В травні 2015 року позивачу стало відомо, що в його особистій справі не зарахований строк навчання у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у період з 18 серпня 1993 року по 15 червня 1996 року.
Не зарахування вказаного строку впливало на календарний та безперервний строк військової служби, що позбавило виплати щомісячної надбавки до грошового забезпечення за вислугу років та за безперервну службу в лавах Національної гвардії України у відсотках до грошового забезпечення, залежно від стажу військової служби.
Позивач 29.05.2015 року, у формі рапорту, звернувся до начальника східного територіального управління полковника Лебідя Ю.А., в якому просив дати вказівку начальнику групи комплектування та кадрової роботи про зарахування йому до вислуги років, відповідно до п.4 “Тимчасового положення про проходження військової служби солдатам, матросам, сержантам і старшинам”, затвердженого Указом президента України від 13.05. 1993 року № 174/93, строк навчання у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою з 18 серпня 1993 року по 15 червня 1996 року.
02 червня 2015 року позивач отримав листа від відповідача, згідно якого у задоволені його вимог було відмовлено
Позивач, не погодившись із вказаною відмовою відповідача, звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вони є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, підтверджені матеріалами справи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.12 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” громадяни України, які виявили бажання вступити до вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, можуть проходити попередню підготовку в загальноосвітніх навчальних закладах, військових ліцеях, ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою, у військових оркестрах, навчальних закладах громадських організацій, на підготовчих курсах при вищих військових навчальних закладах або військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів.
Під час навчання ОСОБА_1 у ліцеї діяла редакція ст. 24 зазначеного Закону, якою передбачене, що початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних, закінченням перебування на військовій службі вважається день, з якого військовослужбовця взято на військовий облік у військовому комісаріаті у зв'язку із звільненням з військової служби, відчисленням з військово-навчального закладу або закінченням навчального закладу чи навчальних зборів, але не пізніше строку, вказаного у приписі.
Як вбачається з матеріалів справи, після навчання у ліцеї позивача було направлено для продовження навчання до Київського військового інституту управління та зв'язку.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 18 червня 1999 року внесено зміни до вказаного Закону. У редакції цього Закону, яка набрала чинності 31 липня 1999 року і, з відповідними змінами, діє на цей час, стаття 24 вже не пов'язує початок перебування на військовій службі з днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею). Зазначена норма Закону передбачає, що стосовно позивача, початком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які добровільно вступають на військову службу, закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець, виключений наказом по військовій частині (військовому закладу, установі тощо) із списків особового складу.
Проте, як зазначено у рішенні Конституційного Суду від 13.05.1997 року № 1-зп, стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державною і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийнятими більш пізнього закону чи іншою нормативно-правового акту.
У рішенні Конституційного Суду від 09.02.1999 року у справі № 1-рп/99 викладено, що на загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.
На момент існування спірних відносин в законодавстві не визначалося різниці між поняттями ліцеїв, поняття “військовий ліцей” та “ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою” не визначалися в жодному нормативно-правовому акті.
Із аналізу норм Постанови КМУ України від 19.08.1992 року за № 490 “Про реформу системи військової освіти” вбачається, що метою створення і військового ліцею, і ліцею із посиленою військово-фізичною підготовкою є підготовка кандидатів для вступу до військових навчальних закладів. Крім того, із п. 2 вказаної Постанови КМУ № 490 вбачається, що військовий ліцей створюється на базі військового училища, а ліцей із посиленою військово-фізичною підготовкою створюється на базі військово-політичного училища. Різниця в назвах ліцеїв залежить лише від того, на базі якого училища вони створені, тобто на базі військовою училища або на базі військово-політичного училища.
Таким чином, мета створення ліцеїв однакова, діяльність вказаних ліцеїв регулювалась на момент навчання позивача одним нормативно - правовим документом (Постановою КМУ № 490), що є свідченням того, що військовий ліцей та ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою мали однаковий правовий статус на момент навчання позивача у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою.
Колегія суддів зауважує, що право позивача на зарахування терміну навчання у ліцеї до військової служби також надає і ст. 25 Закону України “Про загальний військовий обов'язок і військову службу”, якою визначено, що навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба.
Так, ч. 2 ст. 25 встановлює, що курсанти користуються правами, пільгами та перевагами і на них покладаються обов'язки згідно з діючим законодавством і статутами Збройних сил України. Час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю, що встановлюється також ст. 8 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 року.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, підтверджені матеріалами справи, а тому є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2015 року прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Східного територіального управління Національної Гвардії України залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2015р. по справі № 820/5693/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Бегунц А.О.
Судді(підпис) (підпис) Старостін В.В. Рєзнікова С.С.
Повний текст ухвали виготовлений 21.09.2015 р.