16 вересня 2015 р.Справа № 820/3908/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бегунца А.О.
Суддів: Старостіна В.В. , Рєзнікової С.С.
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2015р. по справі № 820/3908/15
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі-відповідач), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив: скасувати рішення Державної міграційної служби України від 03.04.2015 р. № 279-15 та зобов'язати його переглянути останнє щодо відмови йому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного і всебічного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, а також на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 - громадянин Нігерії, 13.11.2014 р. звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
16 квітня 2015 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №25 від 15.04.2015 р. про те, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби країни від 03 квітня 2014 року № 279-15.
Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того , що доводи позивача про поважність підстав для визнання його біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту є надуманими, а причини, які він має щоб залишитись в Україні не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідування, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, тому відповідач діяв в межах компетенції, згідно з вимогами чинного законодавства, правомірно, обґрунтовано та на підставі повного і всебічного вивчення обставин, викладених позивачем в заяві про надання статусу біженця, та наявних у матеріалах особової справи доказів, рішення Державної служби України від 03.04.2015 року № 279-15 про відмову позивчу у визнані його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", який набув чинності 04.08.2011 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 вказаного Закону, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до абзацу 4 ч. 1 статті 6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту від 8 липня 2011 року N 3671-VI (далі - Закон) не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Частиною 7 статті 7 Закону передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви;
- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Статтею 27 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що до повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції належить прийняття рішень про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.
Згідно ч.2 ст. 10 Закону, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції може вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
Як зазначено в п.22 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року №3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.06.2011 року №3", ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою.
Відповідно до роз'яснень пункту 10 вказаної Постанови Пленуму ВАСУ, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Також, слід зазначити, що відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно із пунктом 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Відповідно до п. 196-197 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця, обов'язок надавати докази лежить на заявнику, однак, задача встановлення та відпрацювання відповідних фактів вирішується разом з перевіряючою особою. В деяких випадках саме перевіряюча особа має використовувати засоби, якими вона володіє, щоб зібрати усі необхідні докази, які підтверджують клопотання. Проте, навіть цей незалежний пошук не завжди може бути успішним і можуть бути заяви, які неможливо підтвердити доказами. В таких випадках, якщо викладене заявником здається правдоподібним то перевіряючий повинен тлумачити сумніви на користь заявника. Таким чином, вимога надати докази не повинна сприйматися занадто буквально, через складність зробити це в тій ситуації, в якій знаходиться особа, яка клопоче про надання статусу біженця.
УВКБ ООН у своїй позиції "Про обов'язки та стандарти доказів в заявах біженців" від 16 грудня 1998 року зазначає, що факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Відповідно до п. 2.1 "Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", які затвердженні наказом МВС України № 649 від 07.09.2011 року, уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом ( 3671-17 ): а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону ( 3671-17) порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Пунктом 2.4 та п. 2.5 згаданих вище Правил, у разі наявності передбачених Законом (3671-17) підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби невідкладно видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні. Підставою для видачі зазначеної довідки є відповідне доручення Державної міграційної служби України або, у випадку оскарження в судовому порядку, відмітка (штамп) суду про прийняття позовної заяви, оригінал чи належним чином завірена копія ухвали суду про відкриття провадження у справі, належним чином оформлена судова повістка. Довідка видається строком на два місяці з подальшим щомісячним продовженням її дії на весь час розгляду скарги. Одночасно орган міграційної служби роз'яснює особі порядок реєстрації за місцем тимчасового проживання.
Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про:
- всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування;
- відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди;
- особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.
Той факт, що заявник вже був об'єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країні походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 народився на півдні Нігерії у місті Енугу, за словами якого, коли йому було 5 років, батьки переїхали в м. Джос. Батько мав бізнес - продуктовий магазин на вулиці Катако Муса Роуд, на якій мешкала родина заявника. З 1998 р. по 2009 рік заявник навчався у школі (1998-2003 рр. - школа Катако, 2004-2009 рр. - Комманд секондарі скулз).
28 січня 2011 р. позивач виїхав з Нігерії на навчання в Україну.
З 01.02.2011 р. по 25.07.2011 р . він навчався у Полтавській національно-аграрній академії на підготовчому факультеті, після закінчення якого він перевівся до Вінницького національного технічного університету, але до навчання не став.
За словами заявника, він побоюється за своє життя, та вважає, що його можуть вбити у разі повернення до дому, через ситуацію, яка склалася в Нігерії через діяльність організації Боко Харам, члени якої вбивають, викрадають християн, здійснюють терористичні акти, в наслідок яких гинуть люди. В якості прикладу загрози християнам через міжрелігійне протистояння він повідомив про загибель своїх батьків у січні 2012 року, у м. Джос. Це місто знаходиться у північній частині Нігерії. Заявник повідомив: "Ми христиане, которьіе живут в северной части Нигерии всегда подвергаются нападениям со сторони мусульман, потому что они не верят в Иисуса, и они хотят, чтобьі все христиане отказались от верьі в Иисуса и приняли ислам, если ти отказьіваешься зто сделать, то тебя убьют. Моя семья вказалась среди пострадавших".
Тобто, позивач вказував на загрозу для його життя через те, що він християнин; а християни, які проживають на півночі Нігерії, зокрема й у місті Джос, стають жертвами переслідування з боку мусульман.
ІКП містить інформацію, що християни складають приблизно 40 % населення та переважну більшість населення на півдні країни. Вони переслідуються на півночі Нігерії, де переважну більшість населення складають мусульмани. ІКП підтверджує нестабільну ситуацію з безпекою у м. Джос, через конфлікти між християнською та мусульманською громадою, та скоєння терористичних актів Боко-Харам.
Позивач навів достовірні відомості стосовно ситуації на півночі Нігерії, але що стосується його тверджень, що він проживав у Нігерії у м. Джос, то вони є недоведеними.
Судом першої інстанції встановлено, що такий висновок відповідачем було зроблено на підставі того, що заявник не орієнтується у назвах районів, вулиць, готелів, навчальних закладів, органів влади, які розташовані у м. Джос. У якості приклада приведено інформацію, яку він повідомив що єдиний великий стадіон, на якому проходять футбольні матчі у м. Джос. Позивач стверджує що стадіон має назву national Stadium Jos, але на карті міста Джос, такий об'єкт не знайдений. Великий стадіон, на якому проходять футбольні матчі має назву Rwcmg Pam Stadium. Заявник також повідомив, що комплекс споруд школи, в якій він навчався у період з 2004 по 2009 роки Комманд секондарі Скулз представляє собою три окремо збудовані одноповерхові будівлі, що спростовується видом цієї школи, який міститься на супутниковій мапі, позивач також повідомив, що місто Джос є стлицею штату Кадуна, проте насправді місто Джос є столицею штату Плато.
Також, порівняння відповідей на запитання щодо поїздки з Джоса за отриманням паспорту також свідчить, що позивач не каже правду, так відрізняються обставини поїздки - шлях не проходить через міста та що автобус зупинявся у містах, але оскільки це було у нічний час, заявник не може назвати їх назву та терміни видачі національного паспорту - на наступний день та через тиждень.
Отже, все це дало підстави для відповідача дійти висновку, що позивач свідомо навів неправдиві факти з обґрунтування своєї заяви про надання захисту в Україні. Позивач ніколи не проживав у м. Джос, який є столицею штату Плато.
Окрім того, паспорт позивача НОМЕР_1, який він отримував на батьківщині видавався в Фестак (Лагос) на півдні Нігерії, де переважну більшість населення складають християни, та відносно них відсутні умови, для надання захисту в Україні.
В паспорті позивача містяться відмітки (всі штампи про реєстрацію мають однаковий номер 159/0 про навчання у ХДУХТ (Харківському державному університеті харчування та торгівлі до 10.02.2012 р. та Вінницькому національному технічному університеті до 05.08.2012 р. та до 01.02.2013 р.
Позивач повідомив, що вимушений залишити навчання через брак фінансування після загибелі батьків в січні 2012 року.
Тобто, як свідчать матеріали справи, позивач не наводить дійсних фактів, які б давали підстави вважати, що відносно нього є умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Таким чином, оскільки позивач відмовився повідомити інформацію відносно його справжнього місця проживання в Нігерії, коли йому було запропоновано це зробити і під час проведення співбесіди, колегія суддів вважає, що відносно позивача правомірно встановлено відсутність умов, які передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", через що йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі абзацу четвертого частини першої ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Позивач не надав до матеріалів справи належних доказів на підтвердження незаконності оскаржуваного рішення і порушення його прав, свобод та інтересів, що потребує судового захисту в розумінні ст. 2 КАСУ, а від так, суд приходить висновку, що дане рішення відповідачем було прийнято у відповідності до чинного законодавства України.
Матеріали справи з урахуванням інформації про країну походження та заявлених шукачем притулку обставин надають підстави стверджувати про відсутність у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, які є визначальними.
Отже, позивач не довів, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок переслідування цієї особи за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Суд першої інстанції вірно врахував те, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Водночас, таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про наявність підстав для надання позивачу статусу біженця, а ті, які характеризують загальне положення в країні походження заявниці, не містять конкретних відомостей про його утиски.
Враховуючи вищевикладене , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Державна міграційна служба України діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі положеннями Закону України "Про біженців", то оскаржуване рішення є правомірним, обґрунтованим та прийнятим на підставі повного і всебічного вивчення обставин, викладених заявником у заяві про надання статусу біженця та наявних у матеріалах справи, а позовні вимоги не правомірні, не обґрунтовані і не підлягають .
Доводи апеляційної скарги на інші порушення судом першої інстанції не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції та не впливають вирішення по суті.
Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2015р. по справі № 820/3908/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Бегунц А.О.
Судді Старостін В.В. Рєзнікова С.С.
Повний текст ухвали виготовлений 21.09.2015р.