16 вересня 2015 р.м.ОдесаСправа № 2а-3621/12/1470
Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: судді Домусчі С.Д.
суддів: Вербицької Н.В., Кравця О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2012 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість, -
ФОП ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2012 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Постановою від 03 жовтня 2012 року, ухваленою в порядку письмового провадження, Миколаївський окружний адміністративний суд в повному обсязі відмовив у задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 червня 2012 року № 0001061701, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 35 371 грн. (за основним платежем - 34 120 грн., за штрафними санкціями - 1 251 грн.).
Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і процесуального права внаслідок неповного з'ясування всіх обставин, які мають значення для справи оскільки при ухваленні оскарженої постанови аргументована позиція позивача не досліджувалась та їй не було надано належної юридичної оцінки.
Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби письмових заперечень на апеляційну скаргу не надала.
Ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що податковим органом в період з 24 по 30 травня 2012 року проведена документальна позапланова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного, та іншого законодавства платника податку ФОП ОСОБА_1 з період з 01.01.2010 року по 24.05.2012 року, за наслідками якої складений акт № 1518/17-200-2243200247 від 07 червня 2012 року.
Перевіркою встановлено, що позивач порушив приписи пп.184.7 п.184, ст. 184 розділу V ПК України, а саме - заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість в зв'язку з не проведенням умовного продажу нежитлового приміщення при анулюванні свідоцтва платника податку на додану вартість; та порушення приписів п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість до сплати в періоді, що перевірявся.
Суд першої інстанції встановив, що на підставі акту перевірки та викладених в ньому порушень податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0001061701 від 25 червня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 35371,00 грн., з яких 34120,00 грн. - за основним платежем, 1251,00 грн. - застосовано штрафні (фінансові) санкції.
Суд першої інстанції встановив правильність висновку податкового органу щодо порушення позивачем приписів п. 184.7 ст. 184 ПК України, оскільки у жовтні 2008 року за даними податкового обліку у позивача від'ємне значення ПДВ виникло через включення до складу податкового кредиту суми ПДВ в зв'язку з придбанням позивачем нежитлового приміщення згідно договору купівлі-продажу комунального майна від 20.10.2008 року вартістю 174720,00 грн., в тому числі ПДВ - 29120,00 грн. (а.с. 71-74), але після самостійного прийняття, 29 квітня 2011 року, рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ та подання відповідної заяви, позивач на виконання вимог положень статті 184 ПК України не провів умовного продажу зазначеного нежитлового приміщення та не нарахував податкові зобов'язання, виходячи із звичайної ціни, що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ у квітні 2011 року на суму 29120,00 грн.
При цьому суд першої інстанції відхилив доводи позивача щодо не віднесення придбаного нежитлового приміщення до необоротних активів, оскільки це суперечить приписам п.п. 14.1.2 п. 14.1. ст. 14, п.п. 14.1.138 п. 14.1. ст. 14, ст. 145 ПК України.
Також суд першої інстанції встановив, що при проведенні перевірки податковим органом встановлений факт включення позивачем у ІІІ кварталі 2010 року до складу податкового кредиту ПДВ по господарській операції з ТОВ «Янгагро», яка не підтверджена відповідними документами, оскільки позивач до перевірки не надав будь-яких угод, укладених з ТОВ «Янгагро» на постачання товарів, не надав товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання товару, а також інші документи, що підтверджують факт перевезення товарів та по яких відбувався би рух товару від продавця (постачальника) ТОВ «Янгагро» до покупця, а також не надав документів, що підтверджують прийняття товарів, а саме журнал реєстрації довіреностей.
Враховуючи приписи п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не приймаючи доводи позивача про те, що єдиним документом, який надає право на формування податкового кредиту є податкова накладна від 31.08.2010 року № 1371, яка виписана ТОВ «Янгагро» для ФОП ОСОБА_1, оскільки суд першої інстанції зазначив, що для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені, належним чином складеними, первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Оскільки позивач не надав до первинних бухгалтерських документів на підтвердження реальності вчиненого правочину з контрагентом ТОВ «Янгагро», суд першої інстанції дійшов висновку, що сама по собі наявність податкових накладних не є підставою для включення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки податкові накладні виписано платником, який фактично не є продавцем товарів, зазначених у податкових накладних, не здійснював їх поставку.
Оскільки розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, враховуючи не надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості доводів адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Сторони, належним чином повідомлені про час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.
Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
В період з 24 по 30 травня 2012 року податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірки з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 24 травня 2012 року, у зв'язку з отриманням електронного повідомлення від державного реєстратора про внесення до ЄДР рішення щодо припинення підприємницької діяльності від 28 грудня 2011 року та до затвердженого плану перевірок, відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.7 п. 78.1, п.п. 78.2 ст. 78, ст. 79 ПК України, за наслідками якої складений акт від 07 червня 2012 року № 1518/17-200-2243200247 (а.с. 10-24).
На підставі зазначеного акту перевірки відповідач прийняв оскаржене податкове повідомлення-рішення № 0001061701 від 25 червня 2012 року, яким збільшив позивачу грошову зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 35 471 грн. (за основним платежем - 34 120 грн., за штрафними санкціями - 1 251 грн.) (а.с. 9)
Як правильно встановив суд першої інстанції збільшення розміру суми грошового зобов'язання з ПДВ відбулось внаслідок не проведення позивачем умовного продажу необоротних активів при прийнятті самостійного рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ, про що позивач 29 квітня 2011 року подав заяву, та внаслідок формування податкового кредиту у третьому кварталі 2010 року (вересень місяць) за рахунок суми ПДВ сплаченої у вартості товару за податковою накладною виписаною ТОВ «Янгагро», за відсутності договору та первинної бухгалтерської документації на підтвердження вичиненого правочину, що передбачено приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.
Апеляційний суд встановив, що апелянт ні при звернені до суду з адміністративним позовом, ні при апеляційному оскаржені судового рішення не заперечував того факту, що 29 квітня 2011 року ним до податкового органу подана заява про анулювання реєстрації платника ПДВ, та протягом квітня 2011 року, відповідно до приписів п.п. 184.7 ст. 184 ПК України не провела умовного продажу необоротних активів - нежитлового приміщення, придбаного позивачем згідно договору купівлі-продажу комунального майна від 20.10.2008 року вартістю 174720,00 грн., в тому числі ПДВ - 29120,00 грн. (а.с. 71-74), сума якого в декларації з ПДВ за листопад 2008 року віднесена до податкового кредиту.
Суд першої інстанції правильно встановив, що нежитлове приміщення, придбане позивачем згідно договору купівлі-продажу комунального майна від 20.10.2008 року відноситься до необоротних активів, а апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо помилковості зазначених висновків суду першої інстанції, оскільки відповідно до .4 аб. 10 Національне положення бухгалтерського обліку П(С)БО 2, необоротними активами є всі активи, що не є оборотними.
При цьому апеляційний суд зазначає, що в українському законодавстві відсутнє поняття «необоротні активи», а згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", "необоротні активи - всі активи, що не є оборотними". У цьому ж Положенні зазначено, що до оборотних активів належать «грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу».
Таким чином, під необоротними активами треба розуміти активи, які використовуються суб'єктом господарювання у його діяльності протягом тривалого періоду часу (більше одного року) та від використання яких суб'єкт господарювання отримає в майбутньому економічні вигоди; та їх вартість може бути достовірно визначена. Тобто необоротні активи - це матеріальні і нематеріальні ресурси, що належать суб'єкту господарювання і забезпечують його функціонування і термін корисної експлуатації яких, як очікується, становить більше одного року. Необоротні активи відображають у балансі за певними статтями, та до складу необоротних активів, окрім іншого входять будинки, споруди.
Таким чином, за відсутності належних та допустимих доказів вчинення апелянтом у встановлені строки (квітень 2011 року) умовного продажу необоротних активів та нарахування податкових зобов'язань з ПДВ, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність доводів податкового органу щодо порушення позивачем п.п. 184.7 ст. 184 ПК України.
Також апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у позивача прав на формування податкового кредиту у третьому кварталі 2010 року за рахунок та наявності тільки податкової накладної, виписаної ТОВ «Янгагро», оскільки, ні при проведенні перевірки, ні при звернені до суду з адміністративним позовом, ні при апеляційному оскаржені судового рішення, ФОП ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження наявності, реальності, платності правочину, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Янгагро», в той час як наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту (постанова ВСУ від 07.02.2012 р. ЄДРСР № 22204834).
Таким чином, суд першої інстанції, у зв'язку з відсутністю доказів, правильно встановив, а апелянт не спростовував, нездійснення самої господарської операції, за наслідками якої ТОВ «Янгагро» виписана податкова накладна.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Відповідно до приписів ст. 94 КАС України, оскільки апеляційна скарга не може бути задоволена, понесені апелянтом судові втрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 69-71, 94, 195, п. 2 ч. 1 ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: суддя С.Д.Домусчі
суддя Н.В.Вербицька
суддя О.О.Кравець