копія
26 серпня 2015 р. Справа № 804/9319/15
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції в особі державного реєстратора Говорухи Наталії Олександрівни про визнання рішення незаконним та зобов'язання вчинити певні дії, -
27.07.2015 р. ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції в особі державного реєстратора Говорухи Наталії Олександрівни (надалі - відповідач) з наступними позовними вимогами:
1. Визнати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Говорухи Наталії Олександрівни №22114416 від 16.06.2015 р. незаконним;
2. Зобов'язати Державну реєстраційну службу України зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1
В обґрунтування позову позивач зазначає, що оскаржуване рішення суперечить вимогам чинного законодавства, а отже є усі підстави для реєстрації за ним права власності.
Позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження.
Відповідач надав заяву про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження та заперечення проти позову.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Згідно з частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Частиною 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, на час виникнення спірних правовідносин, врегульовані нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (надалі - Закон).
Статтею 2 Закону встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 401/2011 Державна реєстраційна служба України (Укрдержреєстр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України та входить до системи органів виконавчої влади.
Укрдержреєстр здійснює свої повноваження безпосередньо та через структурні підрозділи головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру.
Укрдержреєстр відповідно до покладених на нього завдань здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.
Судом встановлено, що 09.06.2015 р. позивач звернувся до відповідача із заявою №11775901 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - будинку №2А по вул. Вугільна у м. Дніпропетровську.
16.06.2015 р. державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Говорухою Н.О. було винесено рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №22114416.
Так, підставами для відмови у державній реєстрації права власності слугувало наступне.
Відповідно до поданого разом із заявою рішення Красногвардійського районного суду по справі №204/2795/14-ц від 12.05.2014 р. визнано договір купівлі-продажу незавершеного будівництва від 24.06.2007 р. дійсним та відповідно до якого ОСОБА_1 купив та прийняв незакінчений об'єкт будівництва житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 Також заявником подано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації від 06.08.2014 р. №ДП 142142180021, відповідно до якого відбулася реконструкція житлового будинку, але Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації саме на новозбудований будинок заявником не подано.
Крім цього, в рішенні про відмову у державній реєстрації №15292418 від 21.08.2014 р. зазначено, що при розгляді наданих заявником документів встановлено, що згідно рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2014 р. позивач за власні кошти з 2007 року по 2014 рік проводив будівництво житлового будинку, на який заявлено право. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було подано рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2014 р., в якому зазначено, що позивач за власний кошт з 2007 року по 2010 рік проводив будівництво житлового будинку. Однак, згідно з декларацією від 06.08.2014 р. № ДП 142142180021 будівництво проводилось у період з 25.02.2010 р. по 26.10.2010 р., що в свою чергу являється суперечністю.
Також, заявником не було подано Договір купівлі-продажу незавершеного будівництва від 24.06.2007 р.
Отже, останній вже звертався до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського міського управління юстиції з метою реєстрації права власності на завершений будівництвом житловий будинок, проте у державній реєстрації було відмовлено у зв'язку із суперечностями між датами закінчення будівництва будинку, відображеними у рішенні суду і в декларації про готовність об'єкта до експлуатації (рішення від 21.08.2014 р. №15292418).
Вирішуючи спір суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1)прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2)встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3)прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4)внесення записів до Державного реєстру прав; 5)видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6)надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов'язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав. Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
У відповідності до ч.1 ст. 19 Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Згідно ч. 3 ст.17 Закону документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17.10.2013 р. було затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно на їх обтяжень (надалі - Порядок).
Згідно із п. 36,37 вказаного Порядку для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.
У відповідності до положень п.49 Порядку у разі проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заінтересованою особою є замовник будівництва, крім випадків, передбачених цим Порядком.
Для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об'єкт нерухомого майна заявник подає, серед іншого, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Частиною 2 ст. 9 Закону державний реєстратор, серед іншого: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
За результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації (п.20 Порядку).
Пунктом 28 Порядку передбачено, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Стаття 24 Закону визначає вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зокрема, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, зазначених у пунктах 4, 5-2 - 5-6 частини першої цієї статті, не позбавляє заявника права повторно звернутися із заявою за умови усунення перешкод для державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2014 р. (справа №204/2795/14-ц) визнано дійсним договір купівлі-продажу незавершеного будівництва від 24.06.2007 р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, згідно якого ОСОБА_1 купив та прийняв від ОСОБА_3 незакінчений об'єкт будівництва індивідуального житлового будинку розмірами 5,3x8,90 м. на земельній ділянці 91,2 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1 та складається з: житлового будинку літ.А-2 загальною площею 180,8 кв.м., житловою площею 99,2 кв.м.; житлова прибудова літ.А1- 2; мансардний поверх над літ.А-2, А1- 2; тераси літ.а-1, ганок літ.а; туалет літ.Б; душ літ.В; огорожі 1-6, 8-10; мостіння 1; яма зливна.
Рішення набрало законної сили 23.05.2015 р.
У вказаному рішенні вказано, що ОСОБА_1 з 2007 р. по 2010 р. проводив будівництво житлового будинку.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованою інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області 06.08.2014 р. №ДП 142142180021, житловий будинок з господарськими будівлями введено в експлуатацію.
Слід звернути увагу, що вказана декларація не містить дат (періоду) проведення будівництва, тому суд не може вважати доводи відповідача, викладені в оскаржуваному рішенні щодо суперечностей між датами закінчення будівництва будинку, відображеними у рішенні суду і в декларації про готовність об'єкта до експлуатації такими, що мали місце.
Окрім того, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2014 р. по справі №204/2795/14-ц не містить відомостей про те, що позивач за власні кошти з 2007 року по 2014 рік проводив будівництво житлового будинку.
Процедуру прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначено Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461 (надалі - Порядок №461).
Так, згідно п.2 Порядку №461 прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I-III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами (далі - Інспекція) поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація).
У разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком (п. 10 Порядку №461).
Датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката (п.11 Порядку №461).
Вказані норми кореспондуються із положеннями Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Судом встановлено, що Декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 06.08.2014 р. №ДП 142142180021 відповідає додатку 1 до Порядку №461. В графі «найменування закінченого будівництвом об'єкта відповідно до будівельного паспорта або затвердженого проекту будівництва, код об'єкта згідно з державним класифікатором будівель та спору ДК 018-2000, категорія складності» вказано «житловий будинок після реконструкції з житловою прибудовою, мансардним поверхом, терасою, ганком, туалет, душ, 49000, м.Дніпропетровськ, Красногвардійський район, вул. Вугільна, буд.2а, 1110.3, ІІ категорія».
Тобто вказана Декларація зареєстрована щодо об'єкту нерухомого майна після реконструкції, що не має ніякого відношення до новозбудованого.
Крім того, під час розгляду справи №204/2795/14-ц судом встановлено, що за спірним договором було придбано об'єкт незавершеного будівництва, який з 2007 р. по 2010 р. добудовував позивач. А чинним законодавством не передбачено отримання/використання/реєстрацію кількох Декларацій про готовність об'єкта до експлуатації на один об'єкт нерухомості.
Окремо слід зазначити, що відповідач у спірному рішенні вказує на не подання позивачем Договору купівлі-продажу незавершеного будівництва від 24.06.2007 р. Разом з тим, наявність такого рішення встановлена у судовому порядку, про що відображено у рішенні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2014 р. по справі №204/2795/14-ц, а у відповідності до п.16 Порядку у разі подання документів, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав, не в повному обсязі державний реєстратор приймає рішення про зупинення розгляду заяви, яке містить рекомендації щодо усунення обставин, що були підставою для його прийняття.
Наказом Міністерства юстиції України про затвердження форм рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно та вимог до їх оформлення від 26.12.2011 р. № 3601/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2011 р. за № 1538/20276 затверджені форми рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно та вимоги до їх оформлення (додатки 1-21).
Так, додатком 8 встановлено форму рішення про відмову у державні реєстрації прав та їх обтяжень. Рішення формується відповідно до встановленої форми, зокрема, вказуються підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень відповідно до статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» із зазначенням вичерпного переліку обставин, які стали передумовою для їх застосування.
Натомість, з оскаржуваного рішення не можливо встановити які саме підстави слугували для відмови у державній реєстрації та на підставі яких норм закону.
Згідно ч.4 ст. 24 Закону відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Таким чином, рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Говорухи Наталії Олександрівни №22114416 від 16.06.2015 р. суд визнає незаконним.
Разом з тим, аналіз Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави стверджувати, що державна реєстрація є дискреційним повноваженням державного реєстратора, а вчиненню реєстраційної дії передують етапи перевірки поданих документів, тобто здійснюється певна процедура.
Частиною 4 ст. 9 Закону передбачено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.
Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Розглянувши справу, суд досліджував виключно відповідність вимогам закону правовстановлюючого документу та Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, їх даних, про суперечність яких йдеться у оскаржуваному рішенні.
Інші дані щодо поданого пакету документів та руху реєстраційної справи матеріали справи не містять.
Тому суд не може зобов'язати здійснити державну реєстрацію права за обставин, коли достеменно не встановлено, що усі подані документи є належним чином оформлені, а усі етапи їх перевірки - завершені.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, та з урахуванням заявлених позовних вимог, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог, натомість відповідачем правомірність свого рішення не доведена, а отже позов підлягає задоволенню в частині п.1 позовних вимог.
Відповідно до положень ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно із ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції в особі державного реєстратора Говорухи Наталії Олександрівни про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати незаконним рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Говорухи Наталії Олександрівни №22114416 від 16.06.2015 р.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
У порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 36,54 грн. (тридцять шість грн., 54 коп.)
Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.
Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 26.08.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді В.С. Віхрова В.С. Віхрова Ю.Ю. Ковтун