Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ:
головуючого ОСОБА_3,
суддів: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
за участю прокурора ОСОБА_6,
засудженого (в режимі
відеоконференції) ОСОБА_1,
розглянувши у судовому засіданні 17 вересня 2015 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2015 року.
Вироком Московського районного суду м. Харкова від 15 грудня 2014 року
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, не судимого,
засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк шість років. Вироком суду також задоволено цивільний позов потерпілої.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 14 серпня 2011 року, приблизно о 3-ій год. 20 хв., знаходячись за місцем проживання потерпілої ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1, будучи у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час сварки з останньою наніс їй два удари кулаком руки по обличчю, внаслідок чого заподіяв тяжку закриту черепно-мозкову травму з крововиливами на обличчі, забій головного мозку тяжкого ступеня, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2015 року апеляцію засудженого ОСОБА_1 з доповненнями залишено без задоволення, вирок суду від 15 грудня 2014 щодо нього - без зміни. На підставі ст. 6 Закону України «Про амністію у 2014 році» ОСОБА_1 скорочено наполовину невідбуту частину покарання за вказаним вироком суду.
У касаційній скарзі засуджений просить про скасування ухвали апеляційного суду із направленням матеріалів справи на новий апеляційний розгляд, мотивуючи своє прохання неправильним застосування кримінального закону. Вказав, що до суду апеляційної інстанції надав вимогу про застосування до нього положень п. «а» ст. 4 Закону України «Про амністію у 2014 році», однак суд безпідставно застосував положення статті 6 цього Закону, що вважає погіршенням свого становища. Зазначив також про порушення апеляційним судом положень ст.ст. 54, 55 КПК України 1960 року щодо недопустимості повторної участі судді у розгляді справи. Також вказав на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого та його особі внаслідок суворості.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого, пояснення засудженого, який підтримав подану ним скаргу та просив її задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги засудженого без задоволення з таких підстав.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, як і вказана кваліфікація дій, у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги засудженого щодо неправильного застосування положень акта амністії є безпідставними.
Так, у апеляції з доповненнями засуджений просив про застосування до нього положень Закону України «Про амністію у 2014 році», зокрема п. «а» статті 4 цього Закону.
Відповідно до даного п. «а» ст. 4 підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк особи, які засуджені вперше за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше восьми років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.
За вироком суду, ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк шість років, що рахується з дня фактичного його затримання - 26 серпня 2011 року, тобто на день набрання чинності Закону України «Про амністію у 2014 році», а саме станом на 19 квітня 2014 року, засудженим не було відбуто ще й половини призначеного покарання.
Враховуючи, що акт про амністію є актом обов'язкової дії, та з огляду на прохання засудженого застосувати до нього положення акта амністії, апеляційний суд дійшов правильного висновку про можливість застосування до останнього положень статті 6 Закону України «Про амністію у 2014 році» та скоротити наполовину невідбуту частину покарання засудженим ОСОБА_1
Отже, наведених положень Закону України «Про амністію у 2014 році» при постановленні ухвали апеляційним судом дотримано.
Покарання призначене судом засудженому ОСОБА_1 відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів. При цьому, покарання засудженому визначено фактично в мінімальних межах санкції статті, вважати таке покарання невідповідним внаслідок суворості колегія суддів не вбачає.
Крім того, один і той самий склад колегії суддів апеляційного суду, що брав участь у перегляді кримінальної справи щодо засудженого ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції не є порушеннями вимог ст.ст. 54, 55 КПК України 1960 року, як про це стверджує засуджений у своїй касаційній скарзі.
З огляду на те, що кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону не встановлено, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України, колегія суддів
постановила:
Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2015 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
___________________ ___________________ __________________
ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5