ІМенем УКраїни
9 вересня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Кадєтової О.В., Мартинюка В.І.,
Мостової Г.І., Наумчука М.І.,
розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Шуліки Аліни Володимирівни, яка діє від імені публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 10 березня 2015 року,
У червні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом. Зазначало, що 20 березня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 2 914 грн 80 коп. зі сплатою 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом строком на два роки. Оскільки він порушив умови кредитного договору, Заводським районним судом м. Миколаєва 20 червня 2008 року видано судовий наказ про стягнення з нього всієї суми кредиту. Посилаючись на те, що відповідач не виконав зазначений судовий наказ, кредитні кошти не повернув, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив задовольнити позов.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 лютого 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 13 550 грн 11 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, 1 049 грн 30 коп. заборгованості за комісією, 20 000 пені, 250 грн штрафу (фіксована частина), 2 616 грн 18 коп. штрафу (процентна складова), а всього 37 465 грн 69 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 10 березня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Шуліка А.В., яка діє від імені ПАТ КБ «ПриватБанк», звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у зв'язку реалізацією банком права на стягнення заборгованості за кредитним договором та закінчення строку дії договору 20 березня 2009 року припинилися договірні зобов'язання, які виникли між сторонами, а отже відсутні нарахування процентів за користування кредитом, комісій та неустойки.
Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.
Судом встановлено, що 20 березня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 2 914 грн 80 коп. зі сплатою 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом строком на два роки.
20 червня 2008 р
Вважаючи, що договірні відносини між сторонами у зв'язку з видачею судового наказу припинені в повному обсязі, апеляційний суд не звернув уваги на те, що зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом. Ні договором, ні чинним законодавством не передбачено припинення зобов'язання по сплаті боргу за кредитним договором у зв'язку з ухваленням судом рішення про його стягнення, а відтак має діяти загальне правило, встановлене ст. 599 ЦК України згідно якого зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, тобто сплатою боржником коштів кредиторові.
Позивач ставив питання про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом у зв'язку з тим, що надані відповідачу кошти не повернуті, комісій, пені та штрафу.
Правова природа виникнення обов'язку по сплаті кожного із цих платежів є різною.
Так, відповідно до ст. 1054, 1056-1, 1048 ЦК України у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Тобто, при несплаті тіла кредиту, стягнутого судовим рішенням з боржника, при відсутності між сторонами іншої домовленості, у останнього існує обов'язок по сплаті процентів до часу фактичного повернення тіла кредиту, а також наступають правові наслідки порушення цього обов'язку, передбачені ст. 611 ЦК України, зокрема по сплаті неустойки (штрафу, пені), якщо така була передбачена умовами договору.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що видачею судового наказу зобов'язання сторін не припинились, апеляційний суд мав з'ясувати право на стягнення яких платежів існувало у позивача після видання судового наказу або ж і до його видання, якщо такі вимоги не були предметом вирішення при його видачі, та зробити висновок про обґрунтованість вимог, які були предметом розгляду.
Тому погодитись із наведеними у рішенні підставами відмови у позові неможливо.
З матеріалів справи вбачається, що виконання судового наказу, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 20 червня 2008 року, не було проведено, у зв'язку з чим 31 липня 2009 року державним виконавцем Заводського ВДВС винесено постанову про повернення виконавчого документа стягув
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.
На час подання позову встановлені вказаним Законом строки пред'явлення судового наказу до виконання закінчилися.
Якщо строк пред'явлення для примусового виконання виконавчого документа закінчився, то державний виконавець не може прийняти його до виконання, якщо цей строк не було поновлено (ст. 24 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Дані про те, що позивачу поновлювався строк пред'явлення судового наказу до примусового виконання або ж, що такий не був пропущений, відсутні.
Зазначені обставини та відсутність у кредитора права вимагати примусового виконання судового рішення, яким стягнуто тіло кредиту, може вказувати на припинення зобов'язання між сторонами на підставах встановлених цим Законом (ст. 598 ЦК України).
З приводу наведеного апеляційний суд ніяких висновків не зробив, хоча вони впливають на вирішення спору по суті.
Вказані порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179, 212 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, в зв'язку з чим рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу Шуліки Аліни Володимирівни, яка діє від імені публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 10 березня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до цього суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: О.В. Кадєтова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова М.І. Наумчук