Ухвала
іменем україни
15 вересня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_7,
суддів ОСОБА_8, ОСОБА_9,
ознайомившись з касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 18 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 11 червня 2015 року,
Вказаним вироком місцевого суду, залишеним без зміни вищезазначеною ухвалою апеляційного суду, засуджено
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово судимого, останній раз - 15.11.2011 за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ст.ст. 70, 71 КК України на 4 роки позбавлення волі, звільненого 15.10.2014 умовно-достроково на 9 місяців 30 днів, уродженця села Новокостянтинівка Приазовського району Запорізької області, мешканця АДРЕСА_1,
- за ч. 3 ст. 186 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі;
- на підставі ст. 71 КК України остаточно за сукупністю вироків на 6 років позбавлення волі.
Згідно вироку, ОСОБА_2 05.12.2014 о 20:00 в стані алкогольного сп'яніння проник до квартири АДРЕСА_2 та повторно відкрито викрав у ОСОБА_3 150 грн та жіночу сумку за 288 грн.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вказані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанцій і перегляду в касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають, а невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнота судового розгляду, на що посилається захисник у касаційній скарзі, самі по собі можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду, згідно до вимог ст. ст. 409, 410 КПК України, апеляційним судом.
Отже, в касаційній скарзі захисника відсутні посилання на підстави для зміни чи скасування судових рішень судом касаційної інстанції, передбачені ч. 1 ст. 438 КПК України.
Твердження захисника про невинуватість ОСОБА_2 у відкритому викрадені чужого майна, вчиненого повторно та поєднаному з проникненням у житло є безпідставними, оскільки протилежні висновки суду в цій частині ухвалено, у відповідності до вимог ст. 370 КПК України, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.
Такі висновки, як вбачається з оскаржених рішень, відповідають показанням потерпілої ОСОБА_3 про те, як ввечері 05.12.2014 вона почула, що відкриваються двері квартири та побачила в коридорі ОСОБА_2, що тримав в руках джинси, які кинув та втік, а в подальшому вона виявила відсутність її сумочки та знайшла засудженого надворі, і він показав їй, де знаходиться сумка; показанням свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про викрадення 05.12.2014 речей з їх квартири; показанням свідка ОСОБА_6 про те, як засуджений в стані алкогольного сп'яніння 05.12.2014 зайшов до його квартири № 2 та питав, як потрапити до сусідів, а він вивів його на вулицю; даним протоколів огляду місця події від 05.12.2014 про вилучення з квартири № 1 пакета з одежею та іншими речами, а біля будинку № 17 жіночої сумки та ключів; висновком товарознавчої експертизи від 22.12.2014 про вартість сумки.
Визнавши ці докази достовірними та оцінивши їх в сукупності з іншими фактичними даними, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_2 в скоєнні вказаного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії як грабіж.
При цьому доводи захисника про необхідність кваліфікації дій засудженого як крадіжки є безпідставними, оскільки він вчинив відкрите викрадення майна потерпілої у присутності останньої, яка усвідомлювала протиправний характер дій ОСОБА_2, який у свою чергу усвідомлював, що його дії помічені і оцінюються як викрадення.
Всупереч доводам захисника, протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками неповнолітньому свідку ОСОБА_6, який судом визнаний недопустимим доказом, та показання цього свідка в судовому засіданні, які прийняті до уваги судом, є самостійними джерелами доказів, отже вимоги ст. 87 КПК України не порушені.
Як вбачається з вироку, судом перевірялися твердження засудженого про подання ним заяви щодо викрадення у нього речей, які у даному кримінальному провадженні були визнані речовими доказами, і згідно журналу Єдиного обліку в Балаклійському РВ ГУ МВС України в Харківській області цей факт не підтверджено.
Покарання засудженому призначено з урахуванням загальних засад, передбачених ст. 65 КК України, та є справедливим.
Апеляційний суд, у відповідності до вимог ст. 419 КПК України вмотивувавши свої висновки, обґрунтовано залишив без зміни вирок суду першої інстанції, а доводи захисника в касаційній скарзі на спростування вищезазначених висновків не достатні та непереконливі.
Отже, з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення немає.
Зважаючи на зазначене, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 18 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 11 червня 2015 року щодо ОСОБА_2.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9