79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
30.11.11 Справа № 17/58/5022-1137/2011
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючої-судді ОСОБА_1
суддів Давид Л.Л.
ОСОБА_2
При секретарі судового засідання Лісовській Н.В.
розглянув матеріали апеляційної скарги Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3, за вих. № 077/2011 від 21/10/2011 р.
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.10.2011 року
у справі № 17/58/5022-1137/2011, суддя Андрусик Н.О.
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3, м. Тернопіль
до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4, м. Тернопіль
про стягнення 57 080 грн.
представники сторін - не з'явились.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11.10.2011 року у справі № 17/58/5022-1137/2011 позов задоволено частково. Визнано недійсним розділ 6 договору купівлі-продажу товарів з розстрочкою № 01/2011-Т від 02.04.2011р., укладеного між СПД ФО-підприємцем ОСОБА_3 та СПД ФО-підприємцем ОСОБА_4 в наступній частині: «У випадку прострочень по оплаті що встановлені договірними п.п. 4.2.,4.3., Покупець сплачує Покупцеві пеню у розмірі 3% річних від суми заборгованості за кожний день прострочки». Стягнуто з СПД ФО-підприємця ОСОБА_4 на користь СПД ФО-підприємця ОСОБА_3 11 000 грн. основного боргу, 155,48 грн. в повернення сплачених судових витрат; в решті позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване обґрунтованістю та підставністю вимог позивача, в частині стягнення 11 000 грн. основного боргу за поставлений позивачем та неоплачений відповідачем товар відповідно до умов укладеного договору від 02.04.2011 р.
Крім того, суд першої інстанції на підставі п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України визнав розділ 6 договору від 02.04.11 недійсним, керуючись при цьому ст.ст. 203, 215 ЦК України. Тому, в частині позовних вимог про стягнення 46 080 грн. штрафу, суд першої інстанції відмовив з огляду на безпідставність таких вимог.
Позивач - СПД ФО-підприємець ОСОБА_3, не погоджуючись з даним рішенням місцевого господарського суду, звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить п.п. 2, 3, 4 рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.10.2011 року у справі № 17/58/5022-1137/2011 скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з СПД ФО-підприємця ОСОБА_4 на користь СПД ФО-підприємця ОСОБА_3 11 000 грн. основного боргу, 46 080 грн. суму штрафних санкцій, та судові витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення, вийшов за межі позовних вимог, заявлених позивачем у позовній заяві, чим порушив ст. 2 ГПК України та завдав скаржнику збитків на суму 46 080 грн., оскільки висновок суду про суперечність розділу 6 договору приписам цивільного законодавства суперечить позиції Верховного Суду України, який зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, а тому встановлена сторонами відповідальність за прострочення виконання зобов'язання не суперечить матеріальному праву України.
Крім того, скаржник зазначає, що суд першої інстанції, не прийнявши рішення щодо стягнення судових витрат у розмірі 650,52 грн., порушив норми ст. 49 ГПК України.
16 листопада 2011 року на розгляд суду надійшла заява від скаржника про можливість розгляду справи за його відсутності.
Відповідач участі свого уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02 квітня 2011 року між СПД-підприємцем ОСОБА_3, як продавцем, та СПД ФО-підприємцем ОСОБА_4, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу товарів №01/2011-Т (далі по тексту - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець, в свою чергу, прийняти та оплатити на умовах договору вартість товару-обладнання зазначеного в акті приймання-передачі, який знаходиться в павільйоні по вул. Чехова, 3-А у м. Тернопіль.
Умовами укладеного договору (розділ 4) сторони встановили порядок проведення розрахунків за отриманий товар. В силу положень п. 4.2. договору оплата проводиться покупцем згідно графіку, а саме: до 30.04.2011 р. покупець сплачує 4 000 грн.; до 31.05.2011 року -4 000 грн., до 30.06.2011 року - 4 000 грн. та до 31.07.2011 року -4 000 грн.
При цьому, пунктом 4.3. договору передбачено, що всі розрахунки повинні бути здійснені не пізніше ніж до 31 липня 2011 року.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов укладеного договору шляхом оформлення та підписання акту прийому-передачі товарів-обладнання позивачем передано, а відповідачем прийнято товар-обладнання на загальну суму 16 000 грн. та продуктів на суму 6 731 грн. Даний акт підписаний сторонами без жодних зауважень та застережень.
Розглядаючи даний спір по суті, суд першої інстанції встановив, що відповідач в установлені договором строки вартість отриманого товару-обладнання не оплатив, внаслідок чого заборгував позивачу 11 000 грн. (з урахуванням часткової сплати відповідачем 5 000 грн., що підтверджується, наявною в матеріалах справи розпискою позивача (борговий документ).
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачем договірний обов'язок в частині оплати поставленого позивачем обладнання відповідно у передбачені умовами договору купівлі-продажу строки не виконаний у повному обсязі.
Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В порушення зазначеним обставинам та правовим нормам, відповідачем не надано належних доказів виконання ним зобов'язання в частині оплати поставленого позивачем товару-обладнання в повному розмірі, що стало обґрунтованою підставою до задоволення судом позову (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 07.10.2011 року) в частині стягнення 11 000 грн. боргу.
Крім того, позивач у заяві про уточнення позовних вимог від 07.10201 р. просить суд стягнути з відповідача 46 080 грн. штрафних санкцій за період з 01.05.2011 р. по 07.10.2011 р., які нараховані на підставі розділу 6 договору купівлі-продажу.
Відповідно до розділу 6 договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену договором та чинним законодавством України. Порушення зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання.
Умови абзацу 2 розділу 6 договору передбачено, що у випадку прострочень по оплаті, що встановлені договірними п.п. 4.2, 4.3., покупець сплачує покупцеві пеню у розмірі 3 % річних від суми заборгованості за кожний день прострочки.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 231 ГК передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).
Частиною 6 ст. 231 ГК передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Суд першої інстанції відмовив в стягнення заявленої суми штрафних санкцій та визнав недійсним розділ 6 договору купівлі-продажу з розстрочкою № 01/2011-Т від 02.04.2011 р., з огляду на те, що цим розділом визначається розмір пені у відсотковому виразі за кожен день прострочення, проте одночасно встановлюється відсоток річних, а саме 3% річних, як це передбачено у статті 625 ЦК України, а відтак така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч. 3 ст. 549 ЦК України.
Проте, Львівський апеляційний господарський суд з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У розділі 6 договору від 02.04.2011 р. сторони погодили між собою відповідальність за прострочення грошового зобов'язання, передбаченого п. 4.2, 4.3. договору, у вигляді сплати покупцем пені у розмір 3 % річних від суми заборгованості за кожний день прострочки.
Таким чином, беручи до уваги умови договору, правове обґрунтування нарахування штрафних санкцій відповідно до розділу 6 цього договору, Львівський апеляційний господарський суд встановив, що сторони у договорі погодили між собою такий вид забезпечення виконання зобов'язань як стягнення пені у відсотковому розмірі залежно від суми заборгованості за кожний день прострочки, який встановлений статтею 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та передбачений Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Відтак, правові підстави для визнання недійсним розділу 6 договору купівлі-продажу відсутні, тому рішення суду в частині визнання недійсним абзацу другого розділу 6 договору купівлі-продажу № 01/2011-Т від 02.04.2011 р. підлягає скасуванню.
Згідно із ст. 1 Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку, що розрахунок пені, здійснений СПД ФО-підприємцем ОСОБА_3 (а.с. 50), виходячи із ставки пені у розмірі 3 % від сум прострочених платежів, а не подвійної облікової ставки Національного банку України, є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.
З врахуванням періодів прострочення, сум заборгованості, визначених позивачем, часткової оплати вартості отриманого товару, проведеної відповідачем 03.06.2011 р., умов договору купівлі-продажу товарів з розстрочкою, судом апеляційної інстанції здійснено перерахунок розміру суми пені, що підлягає стягненню з відповідача у зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, виходячи з розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нарахована пеня.
Сума боргу (грн.) Період прострочення Кількість днів прострочення Розмір облікової ставки НБУ Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день Сума пені за період прострочення
8 000 01.05.2011 -31.05.2011 31 7,75 % 0,0424657% 105,31
7000 01.06.2011 - 30.06.201130 7,75 % 0.0424657 % 89,18
11 000 01.07.2011 -31.07.2011 317,75 % 0.0424657 %*144,81
11 000 01.08.2011 -07.10.2011 68 7,75 % 0.0424657 %*317,64
Таким чином розмір пені, що підлягає стягненню з СПД ФО-підприємця ОСОБА_4 на користь СПД ФО -підприємця ОСОБА_3 за період з 01.05.2011 р. по 07.10.2011 р. становить 656,94 грн., в решті стягнення пені слід відмовити.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Тернопільської області від 11.10.2011 року у справі № 17/58/5022-1137/2011 підлягає скасуванню в частині відмови в позові щодо стягнення пені на суму 656,94 грн.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.10.2011 року у справі № 17/58/5022-1137/2011 скасувати в частині визнання недійсним розділу 6 договору купівлі-продажу товарів з розстрочкою № 01/2011-Т від 02.04.2011 р. в наступній частині: «У випадку прострочень по оплаті, що встановлені договірними п.п. 4.2, 4.3., покупець сплачує покупцеві пеню у розмірі 3 % річних від суми заборгованості за кожний день прострочки» та відмови в позові щодо стягнення пені в сумі 656,94 грн. Прийняти в цій частині нове рішення: стягнути з СПД ФО-підприємця ОСОБА_4 (м. Тернопіль, вул. Кн.Острозького, 23/2, ідентиф.номер НОМЕР_1) на користь СПД ФО -підприємця ОСОБА_3 (м. Старий Самбір, вул. Проектна, 25/6, ідентиф.номер НОМЕР_2) 656,94 грн. пені, 6,57 грн. державного мита та 2,71 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В решті рішення суду залишити без змін.
4. Стягнути з СПД ФО-підприємця ОСОБА_4 (м. Тернопіль, вул. Кн.Острозького, 23/2, ідентиф.номер НОМЕР_1) на користь СПД ФО -підприємця ОСОБА_3 (м. Старий Самбір, вул. Проектна, 25/6, ідентиф.номер НОМЕР_2) 3,28 грн. державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку.
5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
6. Матеріали справи повернути місцевому господарському суду.
Головуючий-суддя Мурська Х.В.
Суддя Давид Л.Л.
Суддя Кордюк Г.Т.