04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" вересня 2015 р. Справа№ 911/4850/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Гончарова С.А.
Ільєнок Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус" на рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2015 р. у справі № 911/4850/14 (суддя Заєць Д.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт Агро"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус"
про стягнення 10339327,09 грн.
за участю представників сторін:
позивача- Рябченко В.В. за довіреністю
відповідача-не з'явився
Рішенням господарського суду Київської області від 28.01.2015 р. у справі № 911/4850/14 задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус" про стягнення 10 339 327,09 грн.,
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду без змін.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причина не відома.
За змістом ст.64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи наявність у матеріалах справи поштових повідомлень про отримання сторонами ухвали апеляційного суду про прийняття апеляційної скарги до провадження, приписи ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача.
Розглянувши справу за правилами розділу ХІІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено матеріалами справи, 26.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравіт Агро" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агробонус" (покупець) укладено договір поставки за №61-К-14, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар (добрива з мікроелементами для позакореневого підживлення, засоби захисту рослин) на умовах визначених в специфікаціях до договору, які є його невід'ємною частиною.
Пунктом 1.4 договору передбачено, що факт поставки та передачі товару від продавця до покупця фіксується шляхом складання та підписання накладних (або актів приймання-передавання) повноважними представниками сторін. З моменту підписання сторонами накладних до покупця переходить право власності на товар та ризики його випадкового знищення або пошкодження.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що за видатковими накладними, передав відповідачу товару на загальну суму 13 100 040,76 грн., відповідач не повністю розрахувався за отриманий товар, в результаті чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 9 067 623,90 грн., яка підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків від 10.11.2014 року, який підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача. Крім того, на суму боргу, відповідно до умов договору, позивачем нарахована пеня, інфляційні втрати та 3% річних.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що сума боргу підтверджена матеріалами справи та відповідачем не спростована. Розмір пені, нарахованої позивачем та наведений у розрахунку у сумі 242 882,58 грн. є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача.
Крім того, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахованих позивачем 3% річних у сумі 31 636,34 грн. та інфляційні втрати у сумі 163 844,39 грн., місцевий суд визнав його арифметично вірним, а вимоги ґрунтовними.
Заперечуючи проти рішення суду, відповідач вказує на те, що позивач не дотримався претензійного порядку, чим навмисно позбавив відповідача виконати зобов'язання зі сплати боргу в досудовому порядку та збільшив суму, що підлягає стягненню на суму штрафних санкцій. Суд не звернув увагу на те, що відповідач не визнає суми штрафних санкцій, в рішенні відсутній розрахунок правильності нарахування сум штрафних санкцій, що є неправомірним.
За клопотанням представника відповідача, Київським апеляційним господарським судом була призначена економічна експертиза стосовно правильності нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Разом з тим, експертна установа повернула ухвалу апеляційного суду про призначення судової експертизи без виконання в зв'язку з тим, що ТОВ «Агробонус», на яке було покладено витрати з проведення експертизи, не здійснило оплати.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідачем не здійснена оплата за проведення судової експертизи, колегія суддів вважає можливим розглядати справу відповідно до ст..75 ГПК України за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Дослідивши і з'ясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Колегія суддів вважає безпідставними твердження відповідача про необхідність дотримання досудового врегулювання спору з огляду на наступне.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 N 15-рп/2002 у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Отже, місцеві господарські суди приймають у порядку, передбаченому ГПК, до свого провадження як позови з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору. У зв'язку з викладеним суди не мають права застосовувати пункт 4 статті 83 ГПК, а також відмовляти в прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог через недотримання порядку досудового врегулювання спору (частина четверта статті 22 названого Кодексу), крім позовів, пов'язаних з перевезеннями, що здійснюються на підставі угод про міжнародне залізнично-вантажне сполучення (СМГС) та міжнародне залізничне перевезення (КОТІФ).
Статтею 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Зокрема, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що визначаються законами, а також із дій осіб, які за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договори, які можуть укладатися як письмово так і усно. Укладенням усної угоди є виконання сторонами певних зобов'язань у момент їх вчинення, зокрема, передача матеріальних цінностей, видача накладних тощо. Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Як свідчать матеріали справи, позивач за накладними передав товар, а відповідач прийняв та зобов'язався сплатити за нього певну грошову суму.
Як зазначено вище, пунктом 3.3 договору передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити вартість товару у встановлені терміни та у визначеному порядку (специфікації), а згідно пункту 5.2 договору за порушення строків (термінів) платежів покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Відповідно специфікацій оплата товару здійснюється на поетапно, але повна оплата за товар повинна бути здійснена до 01.11.2014р.
Факт отримання товару відповідачем підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання матеріальних цінностей.
Перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний і підпис може бути скріплений печаткою, з видаткових накладних вбачається, що товар був прийнятий представником відповідача, про що свідчить підписи на накладних, що завірені печаткою відповідача. Таким чином, видаткові накладні є належними та допустимими доказами здійснення постачання товару відповідачу, що обумовлює його обов'язок оплатити товар в порядку передбаченому договором.
Таким чином, відповідач повинен здійснювати оплату товару в порядку, передбаченому договором, а не з моменту отримання претензії.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач направляв на адресу відповідача претензію про сплату боргу ( а.с. 77-79) до початку звернення до суду, а тому посилання скаржника на те, що недотримання позивачем претензійного порядку позбавило його можливості сплатити суму боргу без штрафних санкцій є безпідставними.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, про що правильно зазначив апеляційний господарський суд.
При цьому, положення статті 625 Цивільного кодексу України застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в незалежності від наявності вини у його діях.
Таким чином, вимоги про стягнення річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу є обґрунтованими.
За змістом ст.ст.549 ЦК України, 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Стягнення штрафних санкцій у вигляді пені, сторонами передбачено у п. 5.2 укладеного договору.
Посилання на те, що господарським судом у рішенні відсутній розрахунок правильності нарахування сум штрафних санкцій розрахунок штрафних санкцій не заслуговують на увагу з огляду на те, що детальний розрахунок штрафних санкцій наведений позивачем у додатку до позовної заяви, господарським судом перевірено правильність розрахунку, а наведення формул розрахунку інфляційних втрат, 3% річних та пені у рішенні , відповідно до ст..84 ГПК України та постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12 «Про судове рішення», не вимагається.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не наведений контррозрахунок штрафних санкцій та не доведено неправильність нарахувань штрафних санкцій.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2015 р. у справі № 911/4850/14 - без змін.
2. Матеріали справи повернути господарському суду Київської області.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
повний текст постанови підписаний 22.09.2015
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді С.А. Гончаров
Т.В. Ільєнок