04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" вересня 2015 р. Справа№ 910/7812/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Гончарова С.А.
Шаптали Є.Ю.
розглянув апеляційну скаргу ПАТ "Укртрансгаз" на рішення господарського суду м.Києва від10.06.2015року № 910/7812/15-г (суддя Літвінова М.Є.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртраснгаз"
до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної
компанії "Нафтогаз України"
про стягнення 5 847 грн.
за участю представників сторін:
позивача-Чернишин О.В. за довіреністю
відповідача-Ковригіна О.В. за довіреністю
Рішенням господарського суду м. Києва від 10.06.2015 у справі №910/7812/15-г відмовлено ПАТ «Укртрангсгаз» у задоволенні позову про стягнення з ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» 5 847грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, вважає рішення місцевого суду таким, що підлягає скасуванню.
Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду без змін.
Розглянувши справу за правилами розділу ХІІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено матеріалами справи, 01.06.2010 між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (покупець за договором) укладений договір поставки № Д-1111-01/78-Д, за умовами якого, постачальник зобов'язується передати, а покупець вивезти та здійснити оплату товару протягом 30 робочих днів з дня його надходження у розмірі 100 % вартості обладнання відповідно до п. 5.3 даного договору на підставі накладної на отримання товарно-транспортних цінностей.
Накладна №14 від 01.06.2010 свідчить про передачу позивачем та отримання відповідачем товару на суму 4 484,11 грн.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів мотивуючи вимоги тим, що відповідачем зобов'язання по сплаті боргу не виконано, відповідно до акту звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013 заборгованість відповідача становить 1 106 612,92грн., в тому числі за накладною № 14 від 01.06.2010. В зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань, на суму боргу нараховані інфляційні втрати в розмірі 470,83грн. та 404,31грн. річних. Крім того, за змістом ст.. 231 ГК України відповідач повинен сплатити 313,89грн.- 7% штрафу з простроченої суми та 173,86грн. пені.
Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд виходив з того, що визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності; акти звірки взаєморозрахунків не містять дати складання, тому суд не вбачає за можливе встановити, чи такі дії мали місце в межах строку давності, чи після його спливу. Таким чином, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Заперечуючи проти рішення, позивач вказує на те, що відбулось переривання строку позовної давності в зв'язку з визнанням відповідачем суми боргу та підписанням акту звірки взаєморозрахунків. За таких, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Дослідивши і з'ясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.
Колегія суддів не приймає зауваження відповідача стосовно того, що накладна не містить необхідних реквізитів на сплату, оскільки підставою для оплати товару протягом 30-ти робочих днів, відповідно до укладеного договору, є саме накладна на отримання товарно-матеріальних цінностей.
Доказів належної та своєчасної оплати за поставлений товар не має.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, про що правильно зазначив господарський суд.
У пункті 4.3 постанови Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 вказано, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України.
Відповідно до п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
З постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" вбачається, що позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), слід встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.
Таким чином, зі спливом 30-ти денного строку з моменту передачі товару (01.06.2010) позивач був обізнаний про порушення його майнових інтересів, але не вчинив необхідних дії (претензія, лист-вимога, тощо). Разом з тим, з вимогою про сплату боргу та нарахованих на нього штрафних санкцій, позивач звернувся лише наприкінці березня 2015р., тобто зі спливом строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується з доводами місцевого суду, що акт звірки станом на 30.09.2013, на який посилається позивач як підставу переривання строку позовної давності, містить лише реквізити договору, без вказівки на накладні, з яких можливо встановити ґрунтовність заявлених позовних вимог.
Крім того, з наданої відповідачем довідки (а.с. 61) заборгованість за договором № 78-Д від 01.06.2010 становить лише 171,60грн.
Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ПАТ "Укртрансгаз" залишити без задоволення, рішення господарського суду м.Києва від 10.06.2015 у справі № 910/7812/15- без змін.
2. Матеріали справи повернути господарському суду м.Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
повний текст постанови підписаний 22.09.2015
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді С.А. Гончаров
Є.Ю. Шаптала