донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
06.12.2010 р. справа №17/144д/10
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю представників сторін:
від позивача:ОСОБА_4, довіреність №б/н від 14.05.2010року
від відповідача:ОСОБА_5, довіреність №5934 від14.06.2010року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “РОСС”м. Харків
на рішення господарського суду Запорізької області
від30.09.2010року
у справі№17/144д/10 /суддя Корсун В.Л./
за позовомВідкритого акціонерного товариства “РОСС”м. Харків
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м.Запоріжжя
провизнання договору недійсним та стягнення 11 927,48 грн.
та за зустрічною позовною заавою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м.Запоріжжя
доВідкритого акціонерного товариства “РОСС”м. Харків
простягнення 8 766,00 грн.
Відкрите акціонерне товариство “РОСС” м. Харків звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м.Запоріжжя про визнання недійсним договору суборенди нежитлового приміщення від 04.03.10 № 04/03-2010, укладеного між позивачем та відповідачем та стягнення з ФОП ОСОБА_6 збитків в розмірі 11 927,48 грн. /арк. справи 2-3/.
25.06.2010року до господарського суду Запорізької області надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м.Запоріжжя до Відкритого акціонерного товариства “РОСС” м. Харків про стягнення 8 766,00 грн. заборгованості по орендній платі. /арк. справи 63-65/.
Ухвалою від 25.06.2010року зустрічну позовну заяву прийнято судом першої інстанції до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 17/144д/10./арк. справи 61/.
Рішенням від 30.09.2010року господарський суд Запорізької області /суддя Корсун В.Л./ у задоволенні первісних позовних вимог відмовив, зустрічні позовні вимоги задовольнив, стягнув з Відкритого акціонерного товариства “РОСС” м. Харків на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м.Запоріжжя 8 766 грн. 00 коп. орендної плати./арк. справи 130-133/.
Рішення мотивоване тим, що 01.03.2010року між відповідачем (Орендар) і позивачем(Суборендар) укладений договір № 04/03-2010 суборенди не житлового приміщення, за умовами якого (п. 1.1.) Орендар передає, а Суборендар приймає у платне користування, належне Орендарю на праві користування не житлове приміщення, розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Червона, буд. З, прим. 136-А, площею 60,0 м. кв., за що Суборендар оплачує Орендарю плату у розмірі, встановленому даним договором; ВАТ “РОСС” вважає, що договір суборенди не житлового приміщення від 04.03. 2010року № 04/3-2010 укладений під впливом оману, оскільки ФОП ОСОБА_6 замовчувано обставини, що могли перешкодити вчиненню правочину, а саме не повідомлено позивача (за первісним позовом) про відсутність акту вводу орендованого приміщення до експлуатації, без якого неможливо оформити дозвіл на розміщення торгівельної точки та оформити патент на здійснення роздрібної торгівлі. Суд першої інстанції вважає, що на момент укладення договору суборенди ВАТ “РОСС” було відоме про мету використання приміщення та про вимоги до приміщення, яким воно повинно відповідати; сторони при укладенні договору суборенди не передбачили наявність акту введення об'єкту до експлуатації як обов'язкову умову для користування приміщенням чи набрання договором чинності. ВАТ “РОСС” не надав суду доказів, які б свідчили про те, що його введено в оману та що він не має можливості використовувати орендоване приміщення за цільовим призначенням у зв'язку з відсутністю акту вводу до експлуатації на приміщення; не надав доказів того, що відсутність акту вводу в експлуатацію значно знижує цінність орендованого майна або позбавляє можливості його використовувати за цільовим призначенням, тому суд відмовляє в задоволенні первісного позову в цій частині. Витрати на орендну плату не мають необхідних ознак збитків відповідно до вимог чинного законодавства. у суду відсутні правові підстави для покладення на ФОП ОСОБА_6 майнової відповідальності у вигляді стягнення збитків у розмірі 11 927,48грн.; ВАТ “РОСС” не надано суду відповідних доказів, які беззастережно підтверджують розмір збитків у вигляді безпідставно сплаченої орендної плати за договором суборенди, матеріали справи не містять докази, що підтверджують та доводять невиконання ФОП ОСОБА_6 зобов'язань у спірних відносинах, вину останнього та причинного зв'язку між протиправною поведінкою ФОП ОСОБА_6 та збитками.
Щодо вимог зустрічного позову суд першої інстанції зазначив наступне: зобов'язання за спірним договором з боку ФОП ОСОБА_6 виконані у повному обсязі та 12.03.2010року передано ВАТ “РОСС” в платне користування не житлове приміщення за актом приймання -передачі; пунктом 3.2. договору суборенди передбачено, що орендна плата нараховується з дня передачі приміщення згідно акту прийому -передачі; умовами договору суборенди від 04.03.10 не передбачений термін виконання ВАТ “РОСС” зобов'язань щодо оплати орендних платежів, у зв'язку з чим 14.06.2010року позивач за зустрічним позовом звернувся до відповідача з вимогою про оплату суми заборгованості по орендної платі в розмірі 8 766,00 грн. та направив рахунки на оплату вказаної суми, а саме: рахунок від 22.03. 2010року № СФ-226 на суму 4 383,00 грн. та рахунок від 22.04. 2010року № СФ-268 на суму 4 383,00 грн., що підтверджується фіскальним чеком від 14.06. 2010року № 9988 та описом ф. 107; матеріали справи свідчать, що станом на час розгляду цієї господарської справи в суді, з урахуванням часткової оплати, сума боргу за договором від 04.03. 2010року № 04/03-2010 становить 8 766,00 грн. за період квітень, травень 2010 року; факт несплати матеріалами справи доведений.
Відкрите акціонерне товариство “РОСС” м. Харків у апеляційній скарзі просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 30.09.2010року у справі №17/144д/10 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактичним обставинам справи/арк. справи 134-136/.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на орендоване приміщення у відповідача відсутній акт вводу до експлуатації, без якого неможливо оформити дозвіл на розміщення торгівельної точки та оформити патент на здійснення роздрібної торгівлі, без відповідних документів позивач не може використовувати орендоване не житлове приміщення за цільовим призначення, позивач вважає, що договір № 04/03-2010 укладений під впливом обману, оскільки відповідач замовчував обставини, що могли перешкодити вчиненню правочину; з метою розміщення складу за адресою вул. Червона, 26 в м. Запоріжжя, з огляду на те, що склад має знаходитись поблизу магазину, ВАТ “РОСС” уклало договір оренди не житлового приміщення № 5/10 від 09.02.2010року з ТОВ “Іннова” ; 24.03.2010року ФОП ОСОБА_6 направлений лист 86/59, яким договір суборенди не житлового приміщення від 04.03.10 № 04/03-2010 був розірваний; у березні 2010року відповідачу за первісним позовом повернуто ключі від приміщення та у період з квітня по травень 2010року позивач за первісним позовом не користувався спірним приміщенням, підстави для сплати орендної плати за цей період відсутні.
У доповнення до апеляційної скарги Відкрите акціонерне товариство “РОСС” м.Харків вказує, що відповідно п.7.3 договору суборенди договір може бути припинено за ініціативою однієї з сторін, при умові попередження іншої сторони за 30 днів до припинення договору, спірний договір розрізано позивачем за первісним позовом з односторонньому порядку, підстави для стягнення заборгованості відсутні.
Представник Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м.Запоріжжя вважає рішення господарського суду Запорізької області від 30.09.2010року у справі №17/144д/10 законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення, оскільки сторони при укладенні договору суборенди не передбачили наявність акту введення об'єкту до експлуатації як обов'язкову умову для користування приміщенням чи набрання договором чинності; розпорядженням №146 від 09.02.2006року Запорізького міського голови передбачена можливість отримання дозволу на торгівлю за відсутності вказаного акту, при наявності інших дозволів; позивач за первісним позовом будь-яких дій з отримання дозволу не здійснив.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.ст. 28-29 Закону України „Про судоустрій та статус суддів” та ст. 101 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, які з'явились у судове засідання, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
Відповідно до ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом./п.6 ст. 283 Господарського кодексу України/.
За приписами ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі /піднайм/ можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Як встановлено судом першої інстанції,04.03.2010року між Фізичної особою - підприємцем ОСОБА_6 (Орендар) і Відкритим акціонерним товариством “РОСС” (Суборендар) укладений договір № 04/03-2010 суборенди нежитлового приміщення./арк. справи 8-9/.
За умовами п. 1.1 даного договору Орендар передає, а Суборендар приймає у платне користування, належне Орендарю на праві користування не житлове приміщення, розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Червона, буд. З, прим. 136-А, площею 60,0 м. кв., за що Суборендар оплачує Орендарю плату у розмірі, встановленому даним договором.
Відповідно до п. 1.2. договору мета суборенди - розміщення магазину теплотехнічного та холодильного обладнання.
Пункт 1.3. договору передбачає, що стан об'єкту суборенди відповідає звичайним вимогам, які пред'являються до приміщень, що орендуються, придатне для його використання згідно умов даного договору.
Згідно із п. 2.1.1. договору, Орендар зобов'язаний своєчасно, в строк до тридцяти днів, який відраховується від дня підписання даного договору, передати Суборендарю в користування об'єкт, згідно акту приймання - передачі, який є невід'ємною частиною даного договору.
Факт передачі приміщення підтверджується актом приймання - передачі від 12.03. 2010року./арк. справи 10/.
Статтею 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно п. 7.1 договору договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.05.2010року.
Даний договір може бути припинено за ініціативою однієї з сторін, при умові попередження іншої сторони за 30 днів до припинення договору./п.7.3 договору суборенди/.
Скаржник посилається на той факт, що листом №86/59від 24.03.2010року договір суборенди не житлового приміщення від 04.03.10 № 04/03-2010 був розірваний в односторонньому порядку у відповідності з п.7.3 договору суборенди./арк. спрваи14/.
Однак, умовами спірного договору суборенди передбачено, що вказаний договір може бути припинено у порядку, що передбачений п.7.3 договору суборенди, тоді як у листі №86/59від 24.03.2010року мова йде про розірвання договору.
Згідно ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором.
Тобто, розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Пунктом 5.2 договору №04/03-2010 суборенди нежитлового приміщення передбачено, що при систематичному більш 2 місяців підряд, порушенні будь-якого з пунктів даного договору Орендатор має право в односторонньому порядку розірвати договір, попередньо у десятиденний строк письмово повідомив про це Суборендатора.
Тобто, умовами договору передбачено право Орендатора /відповідача/ в односторонньому порядку розірвати договір, а не право позивача /Суборендатора/.
Матеріали справи не містять фактів на підтвердження розірвання вказаного договору за згодою сторін чи у судовому порядку, таким чином у період з 01.03.2010року по 31.05.2010року договір №04/03-2010 суборенди нежитлового приміщення діяв.
Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі виключно у разі припинення договору найму.
Ствердження скаржника відносно того, що у березні відповідач за первісним позовом отримав ключі від приміщення, що було передано у оренду не підтверджено матеріалами справи.
Предмет первісних позовних вимог - визнання недійсним договір суборенди нежитлового приміщення від 04.03.10 № 04/03-2010, укладеного між позивачем та відповідачем та стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м.Запоріжжя на користь Відкритого акціонерного товариства “РОСС” м. Харків збитків в розмірі 11 927,48 грн../арк. справи 2-3/.
Суд першої інстанції прийшов до висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Судова колегія суду апеляційної інстанції погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності право чину: зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 230 цього кодексу встановлює, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності (здійснюються обманні дії в активній формі), або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди (бездіяльність).
Однією з умов чинності правочину є дотримання вимог щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб'єкта правочину. Тому у випадку, коли воля суб'єкту правочину формувалася не вільно і не відповідала волевиявленню, зокрема, знаходилася під впливом обману, такі правочини визнаються недійсними.
Так, обман має місце тоді, коли одна сторона навмисне вводить в оману іншу сторону.
Отже, для того, щоб кваліфікувати правочин як обман, необхідно встановити, що омана стосувалася природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими та бажаними для однієї зі сторін.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Частиною 1 ст. 229 ЦК України передбачено, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Позивач посилається на те, що відповідач навмисно ввів позивача в оману, оскільки при укладанні договору не повідомив, що на орендоване приміщення у відповідача відсутній акт вводу до експлуатації, без якого неможливо оформити дозвіл на розміщення торгівельної точки та оформити патент на здійснення роздрібної торгівлі, а без відповідних документів позивач не може використовувати орендоване не житлове приміщення за цільовим призначення.
Згідно ст.4-3 зазначеного кодексу, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
В силу вказаної норми закону обов'язок доведення факту умисного введення відповідачем позивача в оману, покладається на останнього.
Доказів на підтвердження обставин введення в оману при укладенні спірного договору позивач не надав.
Зокрема, відповідно до п. 1.2. договору встановлено, що мета суборенди розміщення магазину теплотехнічного та холодильного обладнання, тому на час укладання договору сторони погодили, що метою суборенди є діяльність, на яку позивач за первісним позовом повинен отримати дозвіл у відповідних органах влади, та відповідно про вимоги до приміщення, яким воно повинно відповідати.
При цьому, сторони при укладенні договору суборенди не передбачили наявність акту введення об'єкту до експлуатації як обов'язкову умову для користування приміщенням чи набрання договором чинності.
Матеріали справи не містять доказів у підтвердження звернення позивача за первісним позовом до відповідних органів для оформлення дозволу на розміщення торгівельної точки та для отримання патенту на здійснення роздрібної торгівлі.
Таким чином, суд першої інстанції підставно посилається на той факт, що ствердження позивача за первісним позовом про неможливість отримати такі документи за відсутністю акту вводу до експлуатації є безпідставними.
Відкрите акціонерне товариство “РОСС” м. Харків не надало доказів, які б підтверджували факт неможливості використовувати орендоване приміщення за цільовим призначенням у зв'язку з відсутністю акту вводу до експлуатації на приміщення та того, що відсутність акту вводу в експлуатацію значно знижує цінність орендованого майна або позбавляє можливості його використовувати за цільовим призначенням.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що позивач за первісним позовом не довів належними доказами сам факт обману, наявність умислу в діях відповідача за первісним позовом істотність значення обставин, щодо яких його нібито було введено в оману.
Стосовно вимог щодо стягнення збитків в сумі 11 927,48 грн. суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст.610 Цивільного кодексу України).
Згідно ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Збитки є одним із видів правових наслідків порушення зобовязання (ст.611 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.22 Цивільного кодексу України під збитками розуміються витрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Підставою відповідальності за порушення зобовязання є вина особи, яка порушила зобовязання, якщо інше не встановлено договором або законом, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання (ст.614 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов”язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов”язання доказується кредитором. При визначені неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Об'єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Позивач за первісним позовом вважає, що збитки в сумі 11 927,48 грн. складаються з розміру попередньої оплату за оренду приміщення за договором № 04/03-2010 від 04.03.2010року в сумі 2 827,74 грн. та розміру орендної плати в сумі 3 136,00 грн. за договором оренди нежитлового приміщення № 5/10 від 09.02.2010 року, укладеного між ВАТ “РОСС” і ТОВ “Іннова” з метою розміщення складу за адресою вул. Червона, 26 в м. Запоріжжя, з огляду на те, що склад має знаходитись поблизу магазину і вказані збитки підлягають сплаті відповідачем за первісним позовом у подвійному розмірі, оскільки спричинені застосуванням обману, на підставі ч. 2 ст. 230 ЦК України
Частина 2 ст. 230 ЦК України передбачає, що сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі.
Але, як свідчить вищевикладене, матеріалами справи не доведено факт застосування обману при укладанні договору № 04/03-2010 від 04.03.2010року.
Позивач за первісним позовом згідно платіжного доручення № 1017 від 11.03.2010року перерахував ФОП ОСОБА_6 оплату за оренду приміщення згідно договору у сумі 2 827,74грн. за березень 2010 року.
Але, відповідачем за первісним позовом виконані умови вказаного договору, об'єкт оренди передано позивачу за первісним позовом для використання за цільовим призначенням, що виключає можливість ототодження суми, що сплачена у рахунок орендної плати з сумою збитків.
Договір оренди нежитлового приміщення № 5/10 від 09.02.2010 року укладено між ВАТ “РОСС” і ТОВ “Іннова” з метою розміщення складу за адресою вул. Червона, 26 в м.Запоріжжя за власною ініціативою.
Причинного зв'язку між укладанням вказаного договору та неможливістю використання приміщення, що є об'єктом оренди за договором № 04/03-2010 від 04.03.2010року, на що посилається позивач за первісним позовом, належними доказами не підтверджується, зокрема, договір оренди з ТОВ “Іннова” укладено 09.02.2010року, тобто раніше ніж укладено договір суборенди.
Судова колегія зазначає, що позивачем за первісним позовом належними та допустимими доказами не доведено, факт спричинення йому збитків, в чому полягає неправомірна поведінка відповідача та не доведено причинного зв'язку між неправомірною поведінкою відповідача та заподіяними позивачу збитками.
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що у задоволенні вимог щодо стягнення збитків в сумі 11 927,48 грн. слід відмовити.
Щодо вимог зустрічного позову про стягнення з Відкритого акціонерного товариства “РОСС” м. Харків на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м.Запоріжжя 8 766 грн. 00 коп. орендної плати за період квітень-травень 2010року, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про їх задоволення виходячи з наступного.
Матеріалами справи підтверджено, що свої зобов'язання Фізична особа-підприємець ОСОБА_6, м.Запоріжжя за договором № 04/03-2010 від 04.03.2010року виконала, зокрема, згідно акту приймання - передачі від 12.03.2010року переданла ВАТ “РОСС” в платне користування не житлове приміщення за адресою: м.Запоріжжя, вул. Червона, буд. З, прим. 136-А, площею 60,0 м. кв.
Пунктом 3.2. договору суборенди передбачено, що орендна плата нараховується з дня передачі приміщення згідно акту прийому -передачі.
Пунктом 1.1 договору суборенди встановлено, що Суборендар оплачує Орендарю плату у розмірі, встановленому даним договором.
Відповідно до ст.286 Господарського кодексу України орендною платою є фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Однак, умовами договору не передбачений строк виконання відповідачем за зустрічним позовом зобов'язань щодо оплати орендних платежів.
Матеріали справи свідчать, що 14.06.2010року позивач за зустрічним позовом звернувся до відповідача з вимогою про оплату суми заборгованості по орендної платі в розмірі 8 766,00 грн. та направив рахунки на оплату вказаної суми, а саме: рахунок від 22.03. 2010року № СФ-226 на суму 4 383,00 грн. та рахунок від 22.04. 2010року № СФ-268 на суму 4 383,00 грн./арк. справи 69, 71-72/.
Вказаний факт підтверджується фіскальним чеком Укрпошта № 9988 від 14.06. 2010року та описом вкладення./арк. справи 70/.
Згідно вимог ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною другою ст. 530 ЦК України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи не доведено, що відповідач здійснив перерахування орендної плати за договором в сумі 8 766,00 грн. за період квітень, травень 2010 року.
Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості та доведеності належними доказами факту наявності заборгованості в сумі8 766,00 грн. є правомірним, а заборгованість є такою, що підлягає стягненню.
Доводи скаржника судовою колегією не приймаються, оскільки спростовуються вищевикладеним.
З урахуванням зазначеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Запорізької області по даній справі відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки спростовуються вищевикладеним.
Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті держмита за подання апеляційної скарги відносяться на скаржника.
Керуючись ст. ст. 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд
Рішення господарського суду Запорізької області від 30.09.2010року у справі №17/144д/10 залишити без змін, апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “РОСС”м. Харків -без задоволення.
Головуючий Н.В.Акулова
Судді Т.Д.Геза
ОСОБА_3
Надруковано: 5 прим.
1-позивачу
2-відповідачу
3-у справу
4-ГСДО
5-ДАГС