Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" вересня 2015 р.Справа № 922/4115/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Васильєвой Л.О.
розглянувши справу
за позовом Прокурора Дзержинського району м. Харкова
до 1) Харківської міської ради, м. Харків 2) Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сапсан", м. Харків
про скасування рішення, визнання недійсним державного акту та зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників:
Прокурор - Кравцов В.І., посвідчення № 026175 від 14.05.2014 року;
відповідача (ХМР) - ОСОБА_1, довіреність №08-11/4660/2-147 від 24.12.2014 року;
відповідача (ОК"ЖБК "Сапсан") - ОСОБА_2 довіреність № 4 від 22.07.2015 року;
Прокурор Дзержинського району міста Харкова звернувся до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить визнати незаконним та скасувати п. 9.2 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 23.06.2010 року №151/10; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №206699 на земельну ділянку, площею 0,3886 га, розташовану у місті Харкові по вулиці Динамівській, з кадастровим номером 6310136300:07:002:0023; зобов'язати Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Сапсан" передати територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку 0,3886 га, розташовану у місті Харкові по вулиці Динамівській, з кадастровим номером 6310136300:07:002:0023 за актом прийому-передачі. Судові витрати просить покласти на відповідача.
В позовній заяві прокурор просить суд вжити заходи по забезпеченню позову, шляхом накладення арешту на земельну ділянку, площею 0,3886 га, розташовану у місті Харкові по вулиці Динамівській з кадастровим номером 6310136300:07:002:0023.
Суд, розглянувши заяву прокурора про вжиття заходів забезпечення позову, зазначає наступне.
Вирішуючи це клопотання суд керується ст.ст. 66, 67 ГПК України. Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Суд також враховує ОСОБА_3 Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, в частині 1 якої вказано, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обгрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обгрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обгрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Частиною третьою вище вказаної постанови визначено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обгрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обгрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обгрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги те, що прокурором не надано доказів в підтвердження цієї заяви, а саме, що невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, суд відмовляє задоволені заяви про вжиття заходів щодо забезпечення позову.
02.09.15р. представник відповідача (ОК "ЖБК "Сапсан") надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необгрунтованістю та безпідставністю, а також у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
02.09.15р. в судовому засіданні представник відповідача (ХМР) заявив усне клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Суд, розглянувши дане усне клопотання, відмовляє в його задоволенні, у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч.1 ст.81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо: 1) позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; 2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; 4) позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк; 5) позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору; 6) громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.
Суд, розглянувши усне клопотання ХМР про залишення позову без розгляду, не вбачає законних підстав, передбачених ч.1 ст.81 ГПК України, для його задоволення, а тому відмовляє в задоволенні цього клопотання.
03.09.15р. представник відповідача (ХМР) надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необгрунтованістю та безпідставністю.
14.09.15р. прокурором було надано письмові пояснення по справі, які долучено судом до матеріалів справи.
Представником другого відповідача було надано додаткові пояснення до відзиву (вх. № 36554 від 14.09.2015року), в яких відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та просить суд відмовити в задоволенні позову. Надані документи були судом прийняті та належним чином долучені до матеріалів справи.
Прокурор в судовому засіданні 14.09.15р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник першого відповідача в судовому засіданні 14.09.15р. проти позову заперечував в повному обсязі, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.
Представник другого відповідача в судовому засіданні 14.09.15р. проти позову заперечував в повному обсязі, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
На думку прокурора, рішення Харківської міської ради прийнято всупереч вимогами ст. 41 Земельного кодексу України, ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлового-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_3 Міністрів УРСР від 30.04.1985р. № 186, не відповідає дійсності, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва (передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Нормами ст. 133 Житлового Кодексу ОСОБА_4 РСР закріплено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.
У відповідності до ст. 137 Житлового Кодексу ОСОБА_4 РСР, житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_3 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях.
Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.
Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства ОСОБА_4 РСР.
Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується ОСОБА_3 Міністрів ОСОБА_4 РСР.
Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.
Згідно ч.1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого ОСОБА_3 Міністрів УРСР від 30.04.1985р. №186, із змінами, житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_3 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.
До кооперативів, що організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_3 народних депутатів, приймаються громадяни, які перебувають у відповідному виконавчому комітеті на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою).
Рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ОСОБА_3 народних депутатів.
Житлово-будівельний кооператив діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого виконавчому комітеті ОСОБА_3 народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу. Зміни і доповнення, що вносяться до статуту кооперативу, також підлягають реєстрації.
З дня реєстрації статуту кооператив набуває прав юридичної особи.
Частиною 2 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу визначеною, що до членів кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і перебувають на обліку бажаючи вступити до житлово-будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені у пункті 37, абзаці першому пункту 43 і абзаці першому пункту 55 цього Примірного статуту.
Незалежно від проживання у даному населеному пункті до членів кооперативу приймаються громадяни, які в установленому порядку перебувають у цьому населеному пункті на обліку бажаючий вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою).
Згідно п. 16 ч. З Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу житлово - будівельний кооператив має право одержати в установленому порядку в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва жилого будинку (будинків) та надвірних будівель.
Пунктом 71 ч. 6 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу передбачено, що Рішення загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу про обрання правління та ревізійної комісії кооперативу або окремих їх членів, а також рішення правління та ревізійної комісії про обрання керівників цих органів у місячний строк подаються виконавчому комітетові місцевої ОСОБА_3 народних депутатів для реєстрації складу вказаних органів. Виконавчий комітет вправі відмовити в реєстрації, якщо вибори було проведено з порушенням законодавства.
Згідно п. 74 ч. 6 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих ОСОБА_3 народних депутатів. Виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ОСОБА_3 народних депутатів вправі скасувати рішення загальних зборів або правління кооперативу, якщо воно суперечить законодавству.
Згідно п. 2.6. цього Статуту кооператив може набувати прав на землю згідно діючого законодавства. Земля може бути передана кооперативу на умовах оренди, або безоплатно у власність. Кооператив також може набути право власності на землю за цивільно-правовими угодами.
Відповідно до умов п. 3.1. Статуту кооператив організується з метою забезпечення житлом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), або одноквартирних чи багатоквартирних жилих будинків садибного типу, або багатоквартирного жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями (господарськими будівлями та спорудами) за власні кошти кооперативу, а або із залученням банківських кредитів, чи позик, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).
Прокурор вважає, що обов'язком Харківської міської ради є з'ясування мети та підстав створення ЖБК, порядку організації його діяльності, правового статусу відповідно до вимог Житлового кодексу України та Примірного статуту при наданні земельної ділянки ЖБК як спеціальному суб'єкту, передбаченому статтею 41 Земельного кодексу.
При цьому Харківська міська рада не є органом державної реєстрації юридичних осіб та може це зробити, виключно ознайомившись зі статутом ЖБК, в якому вірно зазначено мету та діяльність.
Суд, розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, виходить с наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частину 1 ст. 137 п.2. Примірного статуту не може бути виконано у зв'язку із відсутністю такого органу, як виконавчі комітети місцевих ОСОБА_3 народних депутатів.
Також згідно із п. 2 Примірного статуту При виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_3 народних депутатів кооперативи організуються за пропозиціями районних (міських) комітетів комсомолу.
Виконавчі органи місцевого самоврядування діють на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" 21 травня 1997 року К 280/97-ВР (далі ОСОБА_4 № 280/97- ВР), з дня прийняття якого втратив чинність ОСОБА_4 РСР "Про місцеві ОСОБА_3 народних депутатів ОСОБА_4 РСР та місцеве самоврядування" 7 грудня 1990 року № 533- XII (далі ОСОБА_4 № 533-ХІІ).
Відповідно до ОСОБА_3 Верховної ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Акти законодавства Союзу РСР застосовуються, але по питанням які, по-перше не врегульовані законодавством України, а по-друге, за умов що вони не суперечать Конституції і законам України.
Отже, очевидним є те, що процедура організації діяльності і створення житлово - будівельних кооперативів у порядку передбачена у ст.137 ЖК та Примірним статутом неможлива, у зв'язку із відсутністю відповідних органів державної влади та громадських організацій за часів СРСР, на які покладені питання організації та узгодження процедури створення житлово-будівельних кооперативів.
Одночасно з цим, створення кооперативів, в тому числі житлово-будівельних, ґрунтується не тільки на нормах Житлового кодексу України (далі - ЖК України) та Примірного статуту, а й на акті більш вищої юридичної сили понад Примірного статуту та акті, що прийнятий пізніше ніж ЖК України та Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений ОСОБА_3 Міністрів ОСОБА_4 РСР від 30.04.1985 № 186 (із останніми змінами 1994 року) - Законі України "Про кооперацію" від 10.07.2003 № 1087-ІV. Згідно із преамбулою цього Закону визначено, що цей ОСОБА_4 визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації.
Відповідно до ч. 2,3 ст. 41 Закону № 1087-ІV, кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом.
До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому закону.
Частиною 2 ст.10 Закону України "Про кооперацію" передбачено, що членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Виходячи з цього, встановлення Примірним статутом 30-ти річного обмеження віку для учасників "молодіжного" ЖБК є невідповідністю ч. 2 ст. 10 Закону України "Про кооперацію", який прийнятий пізніше та який має вищу юридичну силу.
Також, прокурор не звернув уваги на те, що норми ЖК України та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать не тільки Закону України "Про кооперацію", але і спеціальному нормативно-правовому, акту який вже був чинним на дату реєстрації ОК ЖБК "Сапсан" та дату прийняття спірного рішення Харківською міською радою - ОСОБА_4 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003р. № 755-ІV, який є спеціальним та повинен застосовуватися до правовідносин, пов'язаних з реєстрацією будь-якої юридичної особи, в т.ч. ЖБК, та який не передбачає обмежень, що встановлені ЖК України та Примірним статутом.
Твердження прокурора про те, що ОК ЖБК не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про кооперацію" відповідно до завдань та характеру діяльності кооператив може бути "обслуговуючим", а за напрямом діяльності - "житлово- будівельними". Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про кооперацію" ОК ЖБК може бути одночасно і житлово-будівельним і обслуговуючим, що не суперечить, а ні ЖК України, а ні Примірному статуту ЖБК, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ, а саме КВЕД.
Ст.2 Закону № 1087-ІV визначено термін обслуговуючий кооператив. Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.
Згідно із ст.6 Закону №1087-ІV передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі.
За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово- будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно - закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Таким чином, поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не можуть підмінятися.
Відповідно до п.3.3.1 "Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання" затвердженого Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, від 28.05.2004, № 97 визначено, термін Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
Отже, найменування визначає його тип та напрям діяльності відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативи, що узгоджується із п. 1.2. "Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу" Законом України "Про кооперацію", та ст.ст. 143, 145, 146 ЖК.
Виходячи з викладеного, Харківська міська рада цілком обґрунтовано прийняла спірне рішення, керуюсь ст. 41 ЗК України та іншими нормами чинного законодавства України.
Відповідно до ст. 134 ЖК України на облік бажаючих вступити до житлово- будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (чого не спростовує прокурор у позові) та потребують поліпшення житлових умов.
Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які мають право бути взятими на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду (стаття 34), а також громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається ОСОБА_3 Міністрів ОСОБА_4 РСР і ОСОБА_4 республіканською радою професійних спілок.
Таким чином, особою, яка "потребує поліпшення житлових умов" вважається особа, яка має право бути взятою на облік, але це не означає, що вона обов'язково має перебувати на такому обліку, що намагається довести прокурор листом Управління обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства від 06.02.2015 № 138/у. Крім того, доказу відсутності у членів кооперативу на момент реєстрації ОК ЖБК "Сапсан" такого права прокурор не наводить.
Щодо посилання прокуратури в позовній заві на практику Верховного суду України слід зазначити таке.
Відповідно до п. 3 Рішення Конституційного суду України від 25.01.2012р., № З-рп/2012 дано тлумачення принципу законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції.
Відповідно до ст. 38 Закону України "Про Судоустрій і статус суддів" визначено, що Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.
Верховний Суд України: переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом; переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної ОСОБА_3 України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України; здійснює інші повноваження відповідно до закону.
Відповідно до ст. 111-14 ГПК України Верховний Суд України переглядає рішення господарських судів виключно на підставі і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 111-16 ГПК України визначені Підстави для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів
Заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Таким чином, як вбачається до повноважень Верховного Суду України не відноситься офіційне тлумачення законів України а в контексті ст. 111-25, 111 -26 ГПК України стосується лише прийняття рішень щодо задоволення або відмови у задоволенні заяви про перегляд. При цьому, в разі якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і приймає нове судове рішення, яке має містити висновок про правильне застосування норми матеріального права щодо спірних правовідносин та обґрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання.
Так в Постанові Верховного суду не розглядалось питання щодо відповідності норм ЖК та Примірного статут іншим нормам цивільного законодавства, що регулює питання щодо створення та організації діяльності ЖБК в контексті ст. 4 ГПК України.
Відповідно до ст. 4 ГПК України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України.
Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосудця" з цього приводу вказано:
Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.
Відповідно до ОСОБА_3 Верховної ради України від 12.09.1991р. № 1545- XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Отже, акти законодавства Союзу РСР застосовуються, але по питанням, які, по-перше не врегульовані законодавством України, а по-друге, за умов що вони не суперечать Конституції і законам України.
Виходячи з викладеного, Харківська міська рада цілком обґрунтовано прийняла спірне рішення, керуюсь ст. 41 Земельного кодексу України та іншими нормами чинного законодавства України.
Також слід зазначити, що вимагаючи скасування п. 9.2 додатку 1 до спірного рішення прокурор посилається на ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, відповідно до якої суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов:
1) невідповідність актам цивільного законодавства;
2) порушення цивільних прав або інтересів.
Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, то не має правових підстав для задоволення позову.
Невідповідність спірного рішення Харківської міської ради актам цивільного законодавства прокурор по суті зводить до начебто недотримання ОК "ЖБК "Сапсан", а не Харківською міською радою, під час здійснення державної реєстрації вимог чинного законодавства, а саме ЖК УРСР (порушення кількості осіб у складі, порушення вікового цензу для учасників ЖБК, відсутність членів ЖБК на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов).
Одночасно з цим прокурор не наводить жодного доказу, що внаслідок прийняття спірного рішення Харківською міською радою було порушено цивільні права або інтереси.
Крім цього, доводи прокурора свідчать про наявність підстав застосування позовної давності, виходячи із наступного.
За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (ст. 83 Цивільного кодексу України).
Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не досягнуто в оперативному або претензійному порядку, управомочена особа може звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість захисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом строками позовної давності. Призначення останніх полягає не лише у тому, щоб визнати існуючим, відновити суб'єктивне право або юридичний обов'язок або іншим способом захистити їх, а й забезпечити здійснення, реалізацію закладених у суб'єктивному праві можливостей і задовольнити інтерес управомоченого.
Спеціальні строки позовної давності встановлено законодавчими актами для окремих видів вимог. Отже, якщо для даного виду вимог не передбачено спеціального строку позовної давності, до неї має застосовуватися загальний строк, тобто, три роки.
Відповідно до п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Важливе значення має визначення початкового моменту перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить і правильне обчислення строку давності і в кінцевому підсумку - захист порушеного матеріального права.
Згідно листа від 03.08.2015 року №584/0/69-15 (а.с. №101) Харківською міською радою до прокуратури міста Харкова було направлено всі рішення сесії Харківської міської ради 43 сесії 6 скликання від 29.04.2010 року та 45 сесії 6 скликання від 23.06.2010 року були направлені супровідними листами до прокуратури м. Харкова.
Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення.
Згідно ст. 21 Закону України "Про інформацію" інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування. Основними джерелами інформації органів місцевого і регіонального самоврядування є акти органів місцевого та регіонального самоврядування.
Інформація органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом опублікування її в офіційних друкованих виданнях, опублікування її в інших засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо та аудіовізуальні засоби масової інформації.
Згідно вимог ст. 21 Закону України "Про інформацію" рішення Харківської міської ради та її органів розміщуються на офіційному сайті Харківської міської ради та публікуються в газеті "Харьковские известия".
За таких умов, вищевказане рішення Харківської міської ради було офіційно опубліковано та вважається таким, що доведено до відома зацікавлених осіб.
Отже, посилання прокурора на те, що він довідався про перехід земельної ділянки у ході проведення перевірки та вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, спростовуються матеріалами справи.
Така позиція позивача не відповідає ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин. Отже, прокурор як позивач вважається таким, що довідалися або міг би довідатись про порушення прав безпосередньо після прийняття вищевказаних рішення Харківської міської ради.
Згідно зі ст.73 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Відповідно до Наказу Генерального прокурора України від 19.09.2005 №Згн "Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів", який діяв на момент прийняття рішення Харківською міською радою, прокурор повинен забезпечити нагляд за додержанням законів органами виконавчої влади, місцевого самоврядування.
Відповідно до Закону України "Про прокуратуру", прокуратура міста Харкова та прокуратура Дзержинського району м. Харкова становлять єдину систему, яку очолює з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящими.
Рішення Харківської міської ради відображають її поточну діяльність, яка контролюється прокуратурою міста Харкова, що свідчить про те, що позивач знав про наявність рішень Харківської міської ради, оскільки вони були офіційного оприлюдненні, тобто розміщені на офіційному сайті Харківської міської ради та направлені 26.03.2010 р. до прокуратури міста Харкова з метою реалізації контролю та прокурорського нагляду за додержанням вимог діючого законодавства.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово. Ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Отже, рішення Харківської міської ради є саме ненормативним актом, оскільки воно прийнято стосовно визначеного кола осіб, підлягало одноразовому застосуванню та вичерпало свою дію фактом його виконання.
В той же час прокурор зазначає про те, що порушення спричинено наче б то міською радою, і тому остання не може бути у справі позивачем. У зв'язку з цим на думку прокурора не можливо визначити у спірних правовідносинах органу, уповноваженого здійснювати функції держави, а тому позивачем по справі є орган прокуратури в особі прокуратури Дзержинського району м. Харкова.
Закон (п. 10 ч. 2 ст. 16 та ст. 21 Цивільного кодексу України, абз. З ч. 2 ст.20 Господарського кодексу України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (постанова пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
Така ж правова позиція відображається у судовій практиці у справах з аналогічним предметом спору, зокрема у постанові ВГСУ від 11.69.2014 р. у справі № 922/4911/13, постанові ВГСУ від 18.09.2014 у справі №922/4912/13, постанові ВГСУ від 12.03.2015 р. у справі № 22/3183/13.
Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення вимог прокурора та відмовляє в позові.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі залишаються за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.09.2015 р.
Суддя ОСОБА_5