Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" вересня 2015 р.Справа № 922/3838/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Гончарові В.В.
розглянувши справу
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (м. Краматорськ, Донецька обл.)
до Товариства з обмеженою відповідальністю Завод "Березівські мінеральні води" (с. Березівське, Харківська обл.)
про стягнення 15396,89 грн.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - Бірюкова О.П. (дов.№03/08 від 03.08.2015 р.)
Позивач, Суб'єкт підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Завод "Березівські мінеральні води" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №1304, укладеним між сторонами 03.01.2013 року. А також просить задовольнити інфляційні витрати та 3% річних за часткове виконання рішення по с праві № 922/4698/14 (заборгованість за договором № 1401 від 02.01.2014). Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 15396,89 грн., з яких 5000,00 грн. - сума боргу за договором; 555,34 грн. - 3% річних; 9841,55 грн. - інфляційні нарахування. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені договором поставки №1304 від 03.01.2013 щодо своєчасної оплати за поставлений товар. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.
14.09.2015 до канцелярії суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі разом з розрахунком 3% річних та інфляційних втрат.
Позивач свого представника в судове засідання 14.09.2015 не направив, витребувані судом документи не надав, про причину неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення вих. №026404/2, яке долучене судом до матеріалів справи.
Крім того, ухвалу суду від 07.09.2015 було розміщено на сайті Судова влада, що є належним повідомленням сторони у зв'язку наступним.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.09.2014 N 01-06/1290/14 Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" за неможливості здійснити повідомлення учасника судового процесу і в такий спосіб - інформація про час і місце судового засідання розміщується на сторінці відповідного суду (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада України" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/). У такому разі на роздрукованій сторінці з мережі Інтернет, на якій розміщено інформацію про час та місце засідання господарського суду, зазначаються дата розміщення інформації, прізвище та ініціали судді, у провадженні якого знаходиться відповідна справа, а також вчинюється його підпис.
Таким чином, судом були виконані всі вимоги для належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи.
В судовому засіданні 14.09.2015 представник відповідача позов визнав частково, а саме, станом день слухання справи, за спірною накладною № 11 від 16.09.2013 з урахуванням здійснених оплат (платіжні доручення долучені до матеріалів справи) основна заборгованість складає 3 932,00 грн.; у зв'язку з чим за власним перерахунком представника відповідача 3% річних складає 172,23 грн., а збитки від інфляції складають 3329,83 грн.
Стосовно нарахування позивачем 3% річних та інфляційних витрат по справі № 922/4698/14 по заборгованості, яка виникла за іншим договором № 1401 від 02.01.2014, то ці вимоги представник відповідача вважає безпідставними.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
01 січня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод "Березівські мінеральні води" (покупець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (продавець) був укладений договір поставки № 1304.
Відповідно до умов договору продавець прийняв на себе зобов'язання поставити товар, а покупець прийняти та своєчасно оплатити цей товар на умовах, що передбачені цим договором.
16.09.2013 року позивачем була здійснена поставка двоокису вуглецю за накладною №11 на суму 21 492,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією вказаної видаткової накладної, яка підписана представником відповідача та позивачем, а також скріплена печатками сторін.
З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору поставки № 1304 від 16.09.2013 року, лише частково оплатив за отриману продукцію в розмірі 17560,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №2620 від 10.12.2013 на суму 1560,00 грн., №2633 від 16.09.2013 на суму 11000,00 грн., №2641 від 23.12.2013 на суму 5000,00 грн.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за отриманий товар правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, підлягає задоволенню частково в сумі 3932,00 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 237,94 грн. за період з 29.10.2013 по 30.06.2015 суд зазначає таке.
Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Пунктом 4 договору передбачено, що оплата отриманого двоокису вуглецю виконується згідно виставленого рахунку шляхом міжбанківського переказу платіжним дорученням протягом 30 банківських днів з моменту отримання.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження доводів відповідача стосовно того, що рахунок-фактуру № 12 від 16.09.2015 року було отримано Заводом "Березівські мінеральні води" лише 10.12.2014 року, суд виходить з умов п.4 договору, з якого вбачається, що строк для оплати товару за договором в 30 банківських днів закінчився 29.10.2013 року. Тому прострочення за договором починається з 30.10.2013 року.
Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу 3% річних в сумі 237,94 грн. за період з 29.10.2013 по 30.06.2015 та встановлено, що сума нарахована позивачем невірно та становить суму у розмірі 167,73 грн.
Щодо стягнення решти 3% річних в сумі 70,21 грн., то суд приходить до висновку що вона нарахована позивачем необґрунтовано, у зв'язку із чим суд відмовляє в їх задоволенні, як безпідставно нарахованих.
Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 3051,94 грн. суми інфляційних втрат за період 29.10.2013 по 31.05.2015, суд зазначає наступне.
В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу інфляційних нарахувань в сумі 3051,94 грн. та встановлено, що сума нарахована позивачем невірно та становить суму у розмірі 2949,02 грн.
Щодо стягнення решти інфляційних в сумі 102,92 грн., то суд приходить до висновку, що вона нарахована позивачем необґрунтовано, у зв'язку із чим суд відмовляє в їх задоволенні, як безпідставно нарахованих.
Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 6789,61 грн. за період з 21.11.2014 по 31.05.2015 та 3% річних у розмірі 317,10 грн. за період з 21.11.2014 по 31.05.2015 за неправомірне використання коштів в зв'язку з частковим виконанням відповідачем рішення господарського суду Харківської області від 20 листопада 2014 р. та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02 квітня 2015 р. по справі №922/4698/14.
СПДФО ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому після уточнень просив стягнути з ТОВ "Завод "Березівські мінеральні води" 28963,90 грн. заборгованості за порушення умов договору поставки №1401 від 02.01.2014 р., з яких: 22484,00 грн. - основний борг, 3121,84 грн. - пеня, 3358,06 грн. - інфляційні нарахування.
Рішенням господарського суду Харківської області від 20.11.2014 р. у справі №922/4698/14 (суддя Жиляєв Є.М.) позов задоволено повністю.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02 квітня 2015 р. по справі №922/4698/14 апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2014 р. у справі №922/4698/14 змінено, позов задоволено частково, резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Березівські мінеральні води", 62363, Харківська область, Дергачівський район, селище Березівське (п/р № 26005000132737 в ХФ АТ "Укрексімбанк" у м. Харків, МФО 351618, код ЄДРПОУ 00383030) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, 84301, АДРЕСА_1 (п/р № НОМЕР_2 у КФ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 335548, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) - 17484,00 грн. заборгованості, 1384,89 грн. пені, 3093,04 грн. інфляційних, 1827,00 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовити." .
Позивач в обґрунтування своїх вимог вказує, що рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2014р., що вступило у законну силу, відповідачем до наступного часу виконано лише частково, а саме, згідно з призначеннями платежу, зазначеними у платіжних дорученнях, були сплачені лише витрати відповідача (на погашення судового збору, інфляційних та пені), заборгованість же практично не змінилася й на 30.06.2015р. становить 15961,93 грн. Також позивач посилається на те, що нумерація наведених доручень підтверджує, що відповідач виконує розрахунки з іншими контрагентами, тобто є платоспроможним та усвідомлено продовжує неправомірне користування коштами й згідно з положеннями п.2. ст.625 ЦК України, п.4 ст.232 ГК України він має право на компенсацію мені інфляційних та 3% річних з суми простроченої заборгованості, починаючи з дня її виникнення по день її повного погашення.
Судом встановлено, що вказана заборгованість у відповідача перед позивачем виникла на підставі іншого договору поставки №1401 від 02.01.2014 р. ніж у цій справі.
Відділом державної виконавчої служби Дергачівського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження №47408392 за наказом Господарського суду Харківської області від 15.04.2015 року у справі № 922/4698/14, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією постанови про відкриття виконавчого провадження.
В інформаційному листі від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" вказано, що відповідно до статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (див. постанову Вищого господарського суду України від 31.08.2011 № 16/587-22/430).
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
За змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012).
Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.
З матеріалів справи вбачається, що на момент винесення рішення по даній справі рішення суду по справі №922/4698/14 відповідачем виконано в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями платіжних доручень.
Відповідно до статті 116 ГПК виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснює у справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу місцевим господарським судом після набрання судовим рішенням законної сили згідно з вимогами статті 85 ГПК і повернення матеріалів справи із суду апеляційної інстанції (якщо рішення оскаржувалося в апеляційному порядку і не було скасоване чи змінене), а строк пред'явлення наказу до виконання повинен відповідати статті 22 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження - це завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів, це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню).
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію (передати майно сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу зокрема договорів та інших правочинів (ч.2 ст. 509 ЦК України).
Зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом ( ч.2 ст. 598 ЦК України). Ці підстави зазначені в статтях 599, 600,601,604-609 ЦК України.
За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняються його виконанням, проведеним належним чином.(ст.599 ЦК України)
Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Виконання зобов'язання - це здійснення його сторонами покладених на них прав обов'язків, що складають зміст зобов'язання.
Цивільно-правова відповідальність полягає в застосуванні до порушника санкцій, у результаті чого до останнього наступають несприятливі економічні та правові наслідки.
Економічним змістом такої відповідальності є перерозподіл майнових втрат, викликаних порушенням зобов'язання: через механізм відповідальності ці втрати перекладаються на особу - правопорушника - несправного боржника. За правовою природою стягнення неустойки, як і відшкодування збитків також є компенсацією майнових втрат кредитора, але в розмірі, що визначається у спрощеному, порівняно з відшкодуванням збитків, порядку. Яскраво виражений компенсаційний характер мають і вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних (ст.625 ЦК України).
Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу інфляційних витрат у розмірі 6789,61 грн. за період з 21.11.2014 по 31.05.2015 та 3% річних у розмірі 317,10 грн. за період з 21.11.2014 по 31.05.2015 за неправомірне використання коштів в зв'язку з частковим виконанням відповідачем рішення господарського суду Харківської області від 20 листопада 2014 р. та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02 квітня 2015 р. по справі №922/4698/14, та встановлено, що сума нарахована позивачем невірно та підлягає стягненню сума інфляційних витрат у розмірі 3329,83 грн. та сума 3% річних у розмірі 172,23 грн. В іншій частині позову слід відмовити.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Березівські мінеральні води" (62363, Харківська область, Дергачівський район, селище Березівське; п/р № 26005000132737 в ХФ АТ "Укрексімбанк" у м. Харків, МФО 351618, код ЄДРПОУ 00383030) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (84301, АДРЕСА_1; п/р № НОМЕР_2 у КФ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 335548, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 3932,00 грн. заборгованості по договору поставки №1304 від 03.01.2013 року, 3% річних в розмірі 167,73 грн. та інфляційні в розмірі 2949,02 грн. за неналежне виконання відповідачем договору поставки №1304 від 03.01.2013 року; інфляційні витрати у розмірі 3329,83 грн. та 3% річних у розмірі 172,23 грн. за несвоєчасне виконання відповідачем рішення господарського суду Харківської області від 20 листопада 2014 р. та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02 квітня 2015 р. по справі №922/4698/14 та 1827,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 21.09.2015 р.
Суддя Г.І. Сальнікова