ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.09.2015Справа №910/20189/15
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія"
про стягнення 43280,07 грн. страхового відшкодування
Суддя Грєхова О. А.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" про стягнення 43280,07 грн. страхового відшкодування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-0111-14-00199 від 15.09.2014, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП), виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «LAND ROVER», реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2015 порушено провадження у справі №910/20189/15, розгляд справи призначено на 14.09.2015.
17.08.2015 позивач через відділ діловодства суду подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.
27.08.2015 відповідач через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив з підстав того, що позивач не направив регресну вимогу на адресу відповідача, що є прямим обов'язком відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Крім того, ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" не надало доказів погодження з вигодонабувачем за договором №28-0111-14-00199 від 15.09.2014 щодо виплати суми страхового відшкодування саме на рахунок СТО. Також, позивачем не додано до матеріалів справи акту виконаних робіт, що дає підстави вважати, що ремонтні роботи не здійснювались. До того ж, позивач не має права вимагати від відповідача сплати фактичних витрат, оскільки не довів факт зарахування несплаченої частини страхового платежу.
Позивач в судове засідання 14.09.2015 не з'явився, втім у заяві від 17.08.2015 яка була подана до суду просив розглядати справу за відсутності його представника.
Незважаючи на належне повідомлення про дату та час слухання справи, відповідач в засідання господарського суду також не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 14.09.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
15.09.2014 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група", як страховиком, та ОСОБА_1, як страхувальником, було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-0111-14-00199, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «LAND ROVER», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску.
Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема ДТП, а вигодонабувачем є Публічне акціонерне товариство "Комерційний Індустріальний Банк".
Строк дії договору встановлено з 18.09.2014 до 17.09.2015.
20.11.2014 о 10 год. 40 хв. в м. Києві на Голосіївській площі, відбулась дорожньо-транспортна пригода, а саме: водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки "FAW", реєстраційний номер НОМЕР_2, під час зміни напрямку руху не переконався в безпеці маневру та під час перестроювання не надав дорогу автомобілю марки «LAND ROVER», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок чого сталося зіткнення з даним автомобілем, що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 02.12.2014 у справі №752/19966/14-п встановлено порушення ОСОБА_3 п.п. 10.1., 10.3. Правил дорожнього руху, ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.
22.11.2014 власник застрахованого автомобіля марки «LAND ROVER», реєстраційний номер НОМЕР_1, звернувся до позивача із Заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-0111-14-00199 від 15.09.2014, в якій просив виплатити відшкодування згідно умов страхування на СТО для здійснення ремонту.
Згідно з рахунком-фактурою №АС-00003321 від 26.11.2014, що був складений СТО - Товариством з обмеженою відповідальністю "Автосиметрія", вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «LAND ROVER», реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП, складає 21778,27 грн. з ПДВ.
Як убачається з листа №5-641/7-2014 від 19.12.2014 вигодонабувач за договором добровільного страхування (ПАТ "Комерційний Індустріальний Банк") надав дозвіл на виплату страхового відшкодування в розмірі 21778,27 грн. на рахунок СТО для проведення ремонту.
При цьому, довідкою №5-06/7-2015 від 09.01.2015 підтверджено, що автомобіль марки «LAND ROVER», реєстраційний номер НОМЕР_1 не знаходиться у заставі ПАТ "Комерційний Індустріальний Банк", у зв'язку з погашенням ОСОБА_1 кредиту.
У відповідності до норм чинного законодавства та з урахуванням умов Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-0111-14-00199 від 15.09.2014, позивач склав страховий акт №ДККА-41356 від 23.12.2014, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «LAND ROVER», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 21778,27 грн. Порядок виплати страхового відшкодування визначено таким чином: 1-шу частину платежу в розмірі 9078,00 грн. зарахувати в рахунок несплаченої частини страхового платежу; 2-гу частину страхового відшкодування в розмірі 12700,27 грн. перерахувати на рахунок СТО - ТОВ "Автосиметрія".
У подальшому, 24.02.2015 ТОВ "Автосиметрія" був складений рахунок-фактура №АС-00000495, зі змісту якого вбачається, що в результаті пошкодження при ДТП автомобіля марки «LAND ROVER», реєстраційний номер НОМЕР_1, вартість його відновлювального ремонту, складає 22501,80 грн. з ПДВ.
У зв'язку з цим, 27.02.2015 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" був складений та підписаний страховий акт №ДККА-41356/1, згідно з яким призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 22501,80 грн. на рахунок СТО - ТОВ "Автосиметрія".
На підставі складених страхових актів №ДККА-41356 від 23.12.2014 та №ДККА-41356/1 від 27.02.2015 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатив суму страхового відшкодування в загальному розмірі 35202,07 грн. на рахунок СТО - ТОВ "Автосиметрія", що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №30781 від 23.12.2014 та №3981 від 27.02.2015.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" перейшло в межах фактичних затрат право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки "FAW", реєстраційний номер НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, належить ОСОБА_4 та знаходився під керуванням ОСОБА_3
Доказів того, що ОСОБА_3 не мав права керування транспортним засобом автомобілем марки "FAW", реєстраційний номер НОМЕР_2 та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а відтак, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 керував вказаним транспортним засобом на законних підставах.
Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_3 встановлена у судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки "FAW", реєстраційний номер НОМЕР_2, відшкодовується ним як законним володільцем цього транспортного засобу, оскільки зворотного суду не доведено.
Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_4 уклав Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту (поліс) №АІ/3675780 з Приватним акціонерним товариством "Українська охоронно-страхова компанія". Предметом даного договору є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом автомобілем марки "FAW", реєстраційний номер НОМЕР_2.
Згідно з п.п. 1.1, 1.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_3 експлуатував автомобіль марки "FAW", реєстраційний номер НОМЕР_2, на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована Приватним акціонерним товариством "Українська охоронно-страхова компанія".
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
При цьому, за умовами п. 12.1 ст. 12 вказаного Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Полісом №АІ/3675780, який був чинний на момент спірної ДТП передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 50000,00 грн., франшиза - 1000,00 грн.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Як зазначалося вище, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, у розмірі виплаченого страхового відшкодування. Отже, визначальним моментом для звернення з такою вимогою є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Здійснення позивачем виплати страхового відшкодування на користь страхувальника за договором добровільного страхування на підставі рахунків-фактур особи, яка здійснювала ремонт, не суперечить вимогам ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-0111-14-00199 від 15.09.2014, а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить.
Аналогічну правову позицію у подібних правовідносинах викладено в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/7163/14.
Матеріалами справи підтверджено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «LAND ROVER», реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП, складає 44280,07 грн. з ПДВ, а до позивача перейшло право зворотної вимоги в межах фактичних затрат.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, а також визначені полісом №АІ/3675780 розміри лімітів відповідальності та франшизи, суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 43280,07 грн. (44280,07 грн. (сума страхового відшкодування) - 1000,00 грн. (франшиза) = 43280,07 грн.).
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не надав доказів часткової або повної сплати заявленої до стягнення суми, а його доводи щодо не направлення позивачем регресної вимоги на адресу ПрАТ "Українська охоронно-страхова компанія", спростовуються наступним.
Так, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 кожна особа має вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладене, позивач у справі, що розглядається, отримав право вимоги після виплати страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність (відповідача), з вимогою виплати матеріального відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.08.2012 №3-38гс12 у справі №23/279, яка в силу статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.
Суд також не приймає до уваги доводи відповідача, в частині ненадання позивачем доказу зарахування у рахунок несплаченої частини страхового платежу в розмірі 9078,00 грн., оскільки порядок виплати страхового відшкодування (1-ша частина платежу в розмірі 9078,00 грн. - в рахунок несплаченої частини страхового платежу; 2-га частина страхового відшкодування в розмірі 12700,27 грн. - на рахунок СТО) визначено страховим актом №ДККА-41356 від 23.12.2014. Тоді як, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Крім того, статтею 601 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін
Виходячи із вказаних положень, зарахування зустрічних однорідних вимог являє собою односторонній правочин та має своїм наслідком припинення зобов'язань.
Частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
За змістом вищевказаних норм законодавства зарахування можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.
Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Також можливе, часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання.
За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін.
Законом не вимагається дотримання певної форми проведення зарахування та волевиявлення однієї сторони достатньо для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі з покладенням судового збору на відповідача, в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 43, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" (03056, м. Київ, вулиця Борщагівська, будинок 145; ідентифікаційний код 23734213) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, вулиця Федорова Івана, будинок 32 літ. А, ідентифікаційний код 30859524) 43280 (сорок три тисячі двісті вісімдесят) грн. 07 коп. страхового відшкодування та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 18.09.15
Суддя О.А. Грєхова