ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.09.2015Справа №910/19837/15
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»
до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА»
про стягнення 8 898,26 грн., -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Гусев П.В. (представник за довіреністю №4130/18 від 22.12.2014р.);
від відповідача: не з'явились.
Обставини справи:
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» суми страхового відшкодування в розмірі 8 898,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, виплативши страхове відшкодування власнику автомобіля, пошкодженого при дорожньо-транспортній пригоді, винним у якій визнано водія іншого автомобіля, отримав, в силу приписів статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат, право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Спір виник внаслідок того, що позивачем виконано свій обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, а відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування.
Відповідач письмового відзиву на позовну заяву для долучення до матеріалів справи не надав, проте в наданому до суду клопотанні зазначив, що у відповідача відсутні підстави вважати, що позивач законно виплатив своєму страхувальнику суму страхового відшкодування.
Окрім того, в зазначеному клопотання просив суд витребувати від позивача додаткові докази по справі. Обґрунтовуючи підстави необхідності такого витребування відповідач зазначив, що ці документи мають істотне значення для справи, оскільки вони можуть довести обґрунтованість заявленої до стягнення позивачем суми страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.
Дослідивши надане відповідачем клопотання, пояснення представника позивача та матеріали справи, судом ухвалено відмовити в задоволенні клопотання про витребування доказів, оскільки матеріали справи містять достатні докази для можливості вирішення справи по суті заявлених позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, їй присвоєно №910/19837/15, розгляд було призначено на 25.08.2015р.
Окрім того, ухвалено направити запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України про надання інформації щодо страхового полісу №АВ/4511085.
17.08.2015р. до суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшов супровідний лист №7/2-28/22673 від 13.08.2015р. з додатком у відповідь на запит суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2015р. у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та витребуванням додаткових доказів, розгляд справи відкладено до 15.09.2015р.
В судове засідання 15.09.2015р. представник від відповідача не з'явився, додаткових заяв та клопотань до суду не надіслав.
Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 15 вересня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Між позивачем (страховик за Договором страхування) та ОСОБА_2 (надалі також - страхувальник) 07.06.2013р. було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №149787Га/13д (далі - Договір страхування), згідно з умовами якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню автомобіля «Nissan Juke», реєстраційний номер НОМЕР_1 (надалі також - застрахований автомобіль).
Предметом цього Договору є майнові інтереси Страхувальника, які не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням, зазначеними п. 1.2 Договору.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
08.12.2013р. в м. Донецьку, сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю автомобіля «Nissan Juke», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «ВАЗ-2121», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4.
Факт скоєння вищевказаної ДТП підтверджено повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду («європротокол») від 08.12.2013р.
Відповідно до рахунку на оплату №1861 від 11.12.2013р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Н Моторс Схід», вартість відновлювального ремонту «Nissan Juke», реєстраційний номер НОМЕР_1 склала 9 800,00 грн.
Відповідно до складеного позивачем Страхового акту №1.002.13.13772/VESKO5777 від 25.02.2014р. розмір страхового відшкодування, який підлягає до виплати, становить 8 898,26 грн.
На виконання умов договору добровільного страхування транспортного засобу, позивач сплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 8 898,26 грн., що підтверджується платіжним дорученням №92399 від 26.02.2014р.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 8 898,26 грн. (сума виплаченого страхового відшкодування) право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Так, частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" від 17.02.201 р. № 3045-VI, яким було внесено зміни та доповнення до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" дозволило учасникам дорожнього руху при скоєнні дорожньо-транспортної пригоди за наявності встановлених п. 33.2. ст. 33 наведеного Закону обставин спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду («європротокол») без інформування відповідного підрозділу МВС України про її настання.
На виконання Закону України від 17.02.2011 р. № 3045-VI Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Оформлене відповідно до такої інструкції учасниками дорожньо-транспортної пригоди повідомлення в силу положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і є підставою для прийняття страховиком рішення щодо здійснення страхового відшкодування.
При цьому, при оформленні дорожньо-транспортної пригоди у такий спосіб (складення її учасниками європротоколу без виклику відповідного підрозділу МВС України) не складається постанова про адміністративне правопорушення та не направляються матеріали дорожньо-транспортної пригоди до суду для притягнення відповідальної за вчинення такої пригоди особи до відповідальності.
Тобто, унеможливлюється існування відповідних судових рішень (про притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності), які б встановлювали вину учасника дорожньо-транспортної пригоди.
Наведені обставини не можуть бути підставою для відмови в задоволенні відповідного позову, оскільки цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку/злочину.
Таким чином, при вирішенні спорів, які виникають з правовідносин по виплаті страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у випадку оформлення учасниками дорожньо-транспортної пригоди повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду без інформування відповідного підрозділу МВС України про її настання суд повинен самостійно, на підставі визначених в такому повідомленні даних (в т.ч. схеми дорожньо-транспортної пригоди), визначити особу, відповідальну за заподіяння шкоди.
Як вбачається з повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду («євро протокол»), ДТП сталася внаслідок порушення ОСОБА_4 правил дорожнього руху України.
Крім того, в Страховому акті №1.002.13.13772/VESKO5777 від 25.02.2014р. зазначено, що ОСОБА_4 є винуватцем ДТП, таким чином вина фізичної особи ОСОБА_4 підтверджується матеріалами справи, а відповідальність особи, яка керує транспортним засобом «ВАЗ 2121», реєстраційний номер НОМЕР_3, застрахована відповідачем на підставі Полісу №АВ/4511085.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Матеріалами справи, а саме Рахунком на оплату №1861 від 11.12.2013р., підтверджується, що вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля «Nissan Juke», реєстраційний номер НОМЕР_1 склала 9 800,00 грн.
Як зазначалось вище, у відповідності до складеного позивачем Страхового акту №1.002.13.13772/VESKO5777 від 25.02.2014р. на підставі платіжного доручення №92399 від 26.02.2014р. страхувальнику останнього було виплачено 8 898,26 грн.
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, до позивача перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до Полісу №АВ/4511085 розмір франшизи становить 1 000,00 грн., а ліміт відповідальності по майну становить 50 000,00 грн., отже, з огляду на це, з відповідача має бути стягнуто 7 898,26 грн., тобто за мінусом франшизи відповідача.
Окрім того, зважаючи на все вищевикладене, заперечення відповідача не можуть бути прийняті судом до уваги з огляду на їх необґрунтованість.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
В постанові Верховного Суду України від 07.11.2011р. у справі №3-118гс11 наголошено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати суми страхового відшкодування в розмірі 7 898,26 грн.
Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/19837/15 позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми страхового відшкодування в розмірі 7 898,26 грн.
Судовий збір позивача в розмірі 1 621,67 грн., відповідно до положень статті 49 ГПК України, пропорційно сумі задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (код ЄДРПОУ 13490997, адреса: 03186, м. Київ, вул. Антонова, 5) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (код ЄДРПОУ 20474912, адреса: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8) суму страхового відшкодування в розмірі 7 898,26 грн. (сім тисяч вісімсот дев'яносто вісім гривень 26 копійок) та судовий збір у розмірі 1 621,67 грн. (одна тисяча шістсот двадцять одна гривна 67 копійок).
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.09.2015р.
Суддя С.М. Морозов