ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.09.2015Справа №910/17909/15
за позовом: Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря», м.Київ, ЄДРПОУ 32068913
до відповідача: Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, м.Київ, ЄДРПОУ 25287988
про стягнення 76 424 697,02 грн.
Суддя Любченко М.О.
Представники сторін:
від позивача: Саленко В.Ю. - по дов., Бородкін Д.І. - по дов.
від відповідача: не з'явився
Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 16.09.2015р. оголошувалась перерва до 17.09.2015р.
Позивач, Дочірнє підприємство «Поліграфічний комбінат «Зоря», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 42 007 915,22 грн., пені в розмірі 161 455,93 грн., 3% річних в сумі 2 255 473,29 грн. та інфляційних втрат в розмірі 31 999 852,58 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України умов договору №128/12 від 11.09.2012р. в частині здійснення оплати поставленого товару в повному обсязі та у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідач у відзиві б/н від 15.09.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що підписи від імені Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на частині видаткових накладних, на думку відповідача, відрізняються від зразку підпису, що наявний в особовій справі відповідного працівника. Одночасно, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.
У судовому засіданні 17.09.2015р. відповідач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористався. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.
За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.
Отже, враховуючи, що присутність представника Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 16.09.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що відповідач був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.
Наразі, з огляду на неявку відповідача в судове засідання 17.09.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Судом прийнято до уваги, що відповідачем у відзиві та у судовому засіданні 16.09.2015р. вже було висловлено свою позицію по суті спору.
Одночасно, твердження відповідача про неможливість забезпечення участі у розгляді справи 17.09.2015р. свого повноважного представника господарський суд вважає недоведеними та такими, що не свідчать про наявність достатніх підстав для відкладення розгляду справи.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст.32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Проте, відповідачем не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів неможливості направити у судове засідання свого представника та заміни уповноваженого представника, як з числа своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.
Суд вказує, що відповідачем представлено до суду довідку №199 від 08.09.2015р., в якій зазначено, що станом на 08.09.2015р. в юридичному відділі Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України працює два співробітники: Платова Ю.П. та Літовченко І.В. Проте, відповідачем всупереч приписів ст.33 Господарського процесуального кодексу України доказів неможливості направити у судове засідання жодної з наведених осіб не надано.
Господарський суд зазначає, що за час розгляду спору було проведено чотири судові засідання, в три з яких відповідач не з'явився без належного обґрунтування поважності причин неявки, а в єдиному засіданні суду, в якому представник Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України з'явився, останній подав клопотання про призначення судової експертизи. Проте, у засіданні, яке відбулось 17.09.2015р. після закінчення перерви представник відповідача не був присутнім.
До того ж, суд зауважує, що відповідачем вже подавалось клопотання про відкладення розгляду справи, з урахуванням якого судове засідання відкладалось.
З наведених підстав клопотання б/н від 17.09.2015р. Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про відкладення розгляду справи залишене судом без задоволення.
За висновками суду, наведена процесуальна поведінка відповідача фактично свідчить про зловживання останнім правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач не з'явився, у тому числі, у судове засідання 17.09.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. Крім того, судом прийнято до уваги, що у судовому засіданні 16.09.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу документи, господарський суд встановив:
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.09.2012р. між Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (замовник) та Дочірнім підприємством «Поліграфічний комбінат «Зоря» (виконавець) було укладено договір №128/12, відповідно до п.1.1 якого виконавець виготовляє і передає у власність замовника «спеціальні бланки для видачі витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» у кількості 20 000 000 примірників, а замовник зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її вартість на умовах, визначених правочином.
За умовами п.5.2 договору №128/12 від 11.09.2012р. вартість продукції (ціна договору) становить 157 000 000 грн., податок на додану вартість складає 31 400 000 грн., а загальна вартість продукції становить 188 400 000 грн.
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2015р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за правочином (п.10.1 договору №128/12 від 11.09.2012р.).
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №128/12 від 11.09.2012р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару. Аналогічну правову позицію щодо правової природи правочину, що регулює відносини з виготовлення та поставки товару, наведено у постановах від 28.02.2012р. та від 15.07.2015р. Вищого господарського суду України по справах №5023/4847/11 і №910/27572/14.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За умовами п.4.1 договору №128/12 від 11.09.2012р. виконавець зобов'язується виготовити та поставити, а замовник прийняти продукцію в строк до 31.12.2015р.
Поставка продукції здійснюється на умовах DDP (застосовуються Міжнародні правила по тлумаченню «Інкотермс» в редакції 2010р.) за адресою, вказаною в заявках замовника, в межах м.Києва, м.Вишневе, Київської області. Поставка готової продукції здійснюється виконавцем партіями протягом всього строку дії правочину (п.п.4.2, 4.3 договору №128/12 від 11.09.2012р.).
Пунктом 4.10 укладеного між сторонами правочину передбачено, що право власності та ризики на продукцію переходять до замовника в момент передачі її виконавцем відповідно до видаткових накладних.
Як свідчать наявні в матеріалах справи документи, на виконання умов договору №128/12 від 11.09.2012р. Дочірнім підприємством «Поліграфічний комбінат «Зоря» було виготовлено і поставлено, а представниками Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі відповідних довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей було прийнято у період з 20.11.2012р. по 25.02.2014р. товар, а саме спеціальні бланки для видачі витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на загальну суму 124 343 877,54 грн. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи видатковими накладними та довіреностями на отримання товару за видатковими документами.
Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу докази, господарський суд виходить з наступного:
У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
Ухвалами від 15.07.2015р., від 05.08.2015р. та від 19.08.2015р. судом було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача товару за договором №128/12 від 11.09.2012р.
У відзиві б/н від 15.09.2015р. відповідачем зазначено, що підпис представника Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на видаткових накладних на поставку продукції у період з 11.07.2013р. по 19.09.2013р. Журавля В.М. відрізняється від зразку підпису вказаної особи, що міститься в особовій справі працівника, зокрема, згоді б/н від 18.09.2013р. на збір та обробку персональних даних.
Проте, суд не приймає наведені твердження відповідача в якості спростування факту отримання товару у період з 11.07.2013р. по 19.09.2013р. на підставі наявних в матеріалах справи видаткових накладних. При цьому, суд зауважує наступне.
За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях, установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог. Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності). Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу (п.2.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
За приписами ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У судових засіданнях 05.08.2015р. та 17.09.2015р., в яких відповідач не забезпечив участі свого повноважного представника та не скористався всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, судом було оглянуто оригінали всіх видаткових накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей. Після проведення огляду оригіналів у суду не виникло жодного сумніву щодо справжності підписів особи, що містяться на документах, та їх відповідності зразку, що наведений у довіреності, у суду не виникло.
Пунктами 2, 3, 4, 15 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей , яку затверджено Наказом №99 від 16.05.1996р. Міністерства фінансів України, (що була чинною, в тому числі, у період з 11.07.2013р. по 19.09.2013р.) сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною. Довіреність на одержання цінностей видається тільки особам, що працюють на даному підприємстві. Довіреність особам, що не працюють на даному підприємстві, може бути видана з дозволу керівника підприємства, якщо підприємство, де працює дана особа, видало їй довіреність на одержання тих самих цінностей і такої ж кількості з цього підприємства. Відповідальність за своєчасне та повне оприбуткування одержаних за виданими довіреностями цінностей покладається на посадових осіб, яким надано право підписувати довіреності, а також на особу, яку призначено для виписування і реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей.
Як зазначалось судом, до кожної з видаткових накладних, на підставі яких товар передався відповідачу, заявником було представлено відповідні довіреності, видані Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на отримання товарно-матеріальних цінностей своїм представником, та товарно-транспортні накладні. У довіреностях містяться зразки підписів осіб, яким доручено отримання товару за договором №128/12 від 11.09.2012р. , останні скріплено підписом керівника, головного бухгалтера відповідача та печаткою Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, що в повному обсязі відповідає вимогам Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей.
Належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів втрати Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України бланків довіреностей матеріали справи не містять.
Суд зауважує, що факт перебування Журавля В.М. з Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України у трудових відносинах та наявність у нього повноважень на отримання товару від Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря» за договором №128/12 від 11.09.2012р. протягом розгляду справи відповідачем не заперечувався. Суд зазначає, що у кожній з оспорюваних відповідачем видаткових документів міститься особистий підпис і відомості щодо посадового стану особи, яка приймає товар від імені відповідача.
До того ж, суд зауважує, що з моменту поставки товару за оспорюваними відповідачем накладними пройшло майже два роки, проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України жодного разу будь-яких заперечень щодо прийняття товару в межах спірного правочину не висловлювалось.
Крім того, про погодження відповідача з належними виконанням заявником своїх обов'язків з виготовлення та поставки спеціальних бланків свідчить систематичне перерахування замовником часткових оплат за продукцію.
За таких обставин, приймаючи наведені вище обставини у їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що твердження відповідача про те, що підпис представника Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на видаткових накладних на поставку продукції у період з 11.07.2013р. по 19.09.2013р. Журавля В.М. відрізняється від зразку підпису вказаної особи, що міститься в особовій справі працівника, зокрема, згоді б/н від 18.09.2013р. на збір та обробку персональних даних, є такими, що не спростовують факту отримання відповідачем у період з 11.07.2013р. по 19.09.2013р. від позивача товару у межах договору №128/12 від 11.09.2012р. за видатковими накладними, належним чином завірені копії яких представлено заявником до матеріалів справи, а оригінали оглянуто у судових засіданнях.
Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем видаткові накладні є належними доказами передачі продукції відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки продукції на загальну суму 124 343 877,54 грн. у період з 20.11.2012р. по 25.02.2014р. в межах договору №128/12 від 11.09.2012р. виконано належним чином.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Як вже вказувалось судом, п.5.2 договору №128/12 від 11.09.2012р. передбачено, що вартість продукції (ціна договору) становить 157 000 000 грн., податок на додану вартість складає 31 400 000 грн., а загальна вартість продукції становить 188 400 000 грн.
За умовами п.5.4 договору оплата за кожну партію товару, що виготовляється та передається виконавцем, здійснюється на умовах попередньої оплати.
За домовленістю сторін, оплата може здійснюватись на умовах відстрочення платежу на термін чотирнадцяти робочих днів з моменту поставки відповідної партії товару (п.5.5 договору №128/12 від 11.09.2012р.).
У п.5.6 укладеного між сторонами правочину зазначено, що датою оплати є дата надходження коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
Наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази досягнення контрагентами за договором №128/12 від 11.09.2012р. згоди щодо оплати товару чи окремих партій на умовах відстрочення платежу.
Як вже зазначалось, відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч.2 ст.530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. Тобто, у даному випадку норма ст.692 Цивільного кодексу України є спеціальною по відношенню до загальної норми ст.530 вказаного нормативно-правового акту та регулює саме правовідносини купівлі-продажу.
При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і який відповідає вимогам, зокрема, ст.9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. Аналогічну позицію наведено в Інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. Вищого господарскього суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та Постанові №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Отже, у даному випадку факт відсутності окремих звернень постачальника з вимогами про сплату отриманого товару не нівелює обов'язку покупця оплатити прийняту продукцію негайно після її прийняття. Наведені висновки суду в повному обсязі відповідають змісту п.1.7 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
До того ж слід зазначити, що ані нормами чинного законодавства України, ані положеннями укладеного між сторонами правочину постачальнику не заборонено здійснювати виконання своїх зобов'язань з поставки товару без отримання попередньої оплати. При цьому, у даному випадку вчинення заявником дій, направлених на передачу товару, та прийняття продукції відповідачем свідчить про взаємну волю сторін до зміни умов договору №128/12 від 11.09.2012р. в частині поставки товару без попередньої оплати.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги позицію Вищого господарського суду України, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати товару, який було поставлено у період з 20.11.2012р. по 25.02.2014р. в межах договору №128/12 від 11.09.2012р. за представленими позивачем видатковими накладними, настав.
Однак, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України було лише частково оплачено поставлений товар, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 42 007 915,22 грн.
Наведені твердження заявника в повному обсязі підтверджуються представленими до матеріалів справи банківськими виписками з рахунку Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря».
Ухвалами від 15.07.2015р., від 05.08.2015р. та від 19.08.2015р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання зобов'язань з оплати товару за договором №128/12 від 11.09.2012р.
Проте, відповідачем витребуваних доказів не представлено, факт наявності заборгованості перед Дочірнім підприємством «Поліграфічний комбінат «Зоря» в розмірі 42 007 915,22 грн. не спростовано.
При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства України, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря» до Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про стягнення основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 161 455,93 грн., 3% річних в сумі 2 255 473,29 грн. та інфляційних втрат в розмірі 31 999 852,58 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Пунктом 7.2 договору №128/12 від 11.09.2012р. передбачено, що виконавець за порушення своїх зобов'язань за договором сплачує постачальнику штраф в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Враховуючи порушення відповідачем строків внесення плати товару, поставленого за представленими до матеріалів справи видатковими накладними від 18.02.2014р. та від 25.02.2014р., позивачем було нараховано пеню на загальну суму 161 455,93 грн. При цьому, за порушення строків внесення плати за товар, отриманий 18.02.2014р., заявником нараховано неустойку за період з 13.07.2014р. по 19.08.2014р., а за товар, отриманий 25.02.2014р. - з 13.07.2014р. по 26.08.2014р.
Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, господарським судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині правомірними.
Наразі, твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення пені суд вважає необґрунтованими та такими, що не виключають наявності підстав для стягнення з Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України пені в сумі 161 455,93 грн. При цьому, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Відповідно до п.4.3 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Як зазначалось вище, позивачем було нараховано пеню за порушення відповідачем строків внесення плати товару, поставленого за представленими до матеріалів справи видатковими накладними від 18.02.2014р. та від 25.02.2014р. на загальну суму 161 455,93 грн. При цьому, за порушення строків внесення платі за товар, отриманий 18.02.2014р. заявником нараховано неустойку за період з 13.07.2014р. по 19.08.2014р., а за товар, отриманий 25.02.2014р. - з 13.07.2014р. по 26.08.2014р.
З урахуванням позиції Вищого господарського суду України суд зауважує, що останнім днем строку позовної давності за вимогами про стягнення неустойки за 13.07.2014р. було 13.07.2015р.
З наявного на першому аркуші позовної заяви відбитку штампу реєстрації вхідної кореспонденції вбачається, що позов було подано Дочірнім підприємством «Поліграфічний комбінат «Зоря» саме 13.07.2015р., тобто у межах строку позовної давності, що передбачений ст.258 Цивільного кодексу України.
За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наразі, за порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №128/12 від 11.09.2012р. в частині внесення плати за спірними видатковими накладними позивачем було нараховано 3% річних на суму 2 255 473,29 та інфляційні втрати в сумі 31 999 852,58 грн.
Після здійснення перевірки представленого заявником розрахунку, господарським судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
За таких обставин, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря» до Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про стягнення основного боргу в сумі 42 007 915,22 грн., пені в розмірі 161 455,93 грн., 3% річних в сумі 2 255 473,29 грн. та інфляційних втрат в розмірі 31 999 852,58 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Клопотання б/н від 15.09.2015р. Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про призначення по справі судової експертизи з метою встановлення дійсності підпису представника відповідача на частині видаткових накладних господарським судом залишене без задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Згідно із положеннями ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.
За змістом п.5 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Як зазначено в листі №01-8/2651 від 27.11.2006р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання призначення судових експертиз» судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічні за змістом положення містить ч.2 п.2 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».
Судом вже зазначалось, що судових засіданнях 05.08.2015р. та 17.09.2015р., в яких відповідач не забезпечив участі свого повноважного представника та не скористався всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, судом було оглянуто оригінали всіх видаткових накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей. Після проведення огляду оригіналів у суду не виникло жодного сумніву щодо справжності підписів осіб, що містяться на документах, та їх відповідності зразку, що наведений у довіреностях.. До того ж, за пояснення представника відповідача, що підтверджуються представленими доказами, Журавля В.М. звільнено і на теперішній час останній не перебуває у трудових відносинах з Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, що унеможливлює отримання необхідних для проведення почеркознавчої експертизи вільних та експериментальних зразків підпису вказаної особи.
При цьому, задоволення клопотання відповідача та призначення по розглядуваній справі експертизи фактично може призвести до затягування строків вирішення спору, а отже, і може спричинити порушення інтересів заявника.
Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Одночасно, судом прийнято до уваги, що позивач у судовому засіданні 16.09.2015р. проти призначення експертизи надав заперечення. Заявником наголошено, що фактично продукція за оспорюваними відповідачем накладними фактично сплачена, хоча і з порушенням строків, що визначені умовами укладеного між сторонами правочину.
Таким чином, враховуючи наведене вище, за висновками суду, відсутні достатні підстави для призначення судової експертизи по справі №910/17909/15, а дослідження всіх обставин даного спору не потребує таких спеціальних знань, які відсутні у суду, отже, клопотання Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України є необґрунтованим та таким, що може бути направлене на затягування строків вирішення справи. З наведених підстав останнє залишене судом без задоволення.
Щодо клопотання б/н віл 17.09.2015р. Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про продовження строків розгляду справи суд зазначає наступне.
За приписами ч.1 ст.69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Продовження передбачених ч.1 ст.69 вказаного нормативно-правового акту строків вирішення спору можливе лише у виняткових випадках за клопотанням сторони і не більше як на п'ятнадцять днів (ч.3 ст.69 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з п.3.8 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського кодексу України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» чи є той чи інший випадок винятковим, вирішує суд з урахуванням конкретних обставин даної справи, в тому числі її складності, кількості учасників судового процесу, значного обсягу доказів, які підлягають збиранню та оцінці.
Суд зауважує, що ухвалою від 19.08.2015р. строки розгляду справи вже було продовжено на п'ятнадцять днів. Можливості повторного продовження нормами чинного господарського процесуального законодавства України не передбачено.
Крім того, суд ще раз наголошує, що норми міжнародного права, що є частиною національного законодавства України та практика Європейського суду з прав людини передбачають, що кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.
При цьому, відповідачем жодних вагомих підстав для продовження розгляду справи у розглядуваному клопотанні не наведено.
За таких обставин, враховуючи приписи чинного законодавства, позицію Вищого господарського суду, міжнародне законодавство та практику Європейського суду з прав людини, а також приймаючи до уваги усі обставини розглядуваної справи, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про продовження строків розгляду справи.
Заява б/н від 17.09.2015р. відповідача про розгляд справи колегією судів залишена судом без задоволення з огляду на таке.
Згідно зі ст.46 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.
Відповідач, обґрунтовуючи свою заяву, посилається велику кількість доказів, наданих позивачем, та складність спірних правовідносин.
Наразі, за висновками суду розглядувана справа не відноситься до категорії складних справ, крім того, наявна практика вирішення спорів, що виникають з відносин поставки товарів, на теперішній час є усталеною. Інших підстав для необхідності колегіального розгляду спору відповідачем не представлено, а судом не встановлено.
Крім того, на думку господарського суду, задоволення наведеного клопотання відповідача могло призвести до затягування строків розгляду спору.
Отже, враховуючи принципи справедливості та розумності строків розгляду справи, оскільки, за висновками суду, справа №910/17909/15 не потребує колегіального розгляду, клопотання б/н від 17.09.2015р. Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України залишено без задоволення.
Всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Задовольнити позовні вимоги Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря», м.Київ до Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 42 007 915,22 грн., пені в розмірі 161 455,93 грн., 3% річних в сумі 2 255 473,29 грн. та інфляційних втрат в розмірі 31 999 852,58 грн.
Стягнути з Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (04053, м.Київ, Шевченківський район, вул.Артема, буд.73, ЄДРПОУ 25287988) на користь Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря» (04074, м.Київ, Оболонський район, вул.Лугова, буд.1-А, ЄДРПОУ 32068913) основний борг в сумі 42 007 915,22 грн., пеню в розмірі 161 455,93 грн., 3% річних в сумі 2 255 473,29 грн., інфляційні втрати в розмірі 31 999 852,58 грн. та судовий збір 73080 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 17.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 22.09.2015р.
Суддя М.О. Любченко