ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.09.2015Справа №910/16827/14
За позовомТопчій Людмили Володимирівни
доПублічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні
відповідачаПублічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк»
провизнання рішень спостережної ради недійсними
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача:не з'явився
від відповідача:не з'явився
від третьої особи:Белименко О.О.
Топчій Людмила Володимирівна звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» (надалі - «Товариство») про визнання рішень спостережної ради недійсними.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення спостережної ради Відкритого акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс», оформлені протоколами №13 від 27.09.2004 р., №24 від 05.06.2006 р., №64 від 22.10.2008 р. та №68 від 21.07.2008 р. прийняті з перевищенням повноважень, а тому наявні підстави для визнання таких рішень недійсними.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.08.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні.
В поясненнях на позовну заяву представник третьої особи вказував на те, що прийняті рішення спостережної ради відповідають нормам законодавства України та Статуту відповідача, а відсутність затвердженого положення про спостережну раду не може бути підставою для визнання її рішень недійсними, оскільки обов'язковість наявності такого положення не передбачена законодавством. Крім того, у вказаних поясненнях третя особа заявила про застосування строку позовної давності до позовних вимог Топчій Л.В.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2014 р. зупинено провадження у справі № 910/16827/14 до набранням законної сили рішенням господарського суду міста Києва по справі № 910/16313/14 за позовом Топчій Людмили Володимирівни до Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» про визнання частково недійсним статуту товариства.
02.07.2015 р. від представника Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» надійшло клопотання про поновлення провадження у справі у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили його зупинення.
Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №04-23/873 від 06.07.2015 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з перебуванням судді Трофименко Т.Ю. на лікарняному.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/16827/14 передано на розгляд судді Босому В.П.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2015 р. справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П., поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.09.2015 р. замінено Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ» його правонаступником - Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк», розгляд справи відкладено на 16.09.2015 р.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.
В судове засідання представник відповідача, повідомлений належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Представник третьої особи в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечувала повністю.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
За даними загального реєстру акціонерів Товариства, який надано ПАТ «Національний депозитарій України», станом на 23.04.2014 р. Топчій Людмила Володимирівна є власником 315 штук простих іменних акцій, що підтверджується довідкою Товариства №296 від 18.07.2014 р.
27.09.2004 р. відбулось засідання спостережної ради Товариства, на якому були прийняті рішення, оформлені протоколом №13 про надання повноважень голові правління Туранському Костянтину Мстиславовичу на підписання угоди з АКБ «Київ» на відкриття кредитної лінії для будівництва автотранспортного підприємства по вул. Народного Ополчення, 4-а, а також на підписання угоди (договору) передачі в іпотеку майнових прав на незавершене будівництво АТП по вул. Народного Ополчення, 4-а.
05.06.2006 р. відбулось засідання спостережної ради Товариства, на якому були прийняті рішення, оформлені протоколом №24 про надання повноважень голові правління Туранському Костянтину Мстиславовичу на отримання кредиту в АКБ «Київ» на цілі добудови власного АТП та підписання кредитного договору або доповнень до існуючої кредитної лінії угоди №25/04 від 29.09.2004 р. на загальну суму додаткових кредитних коштів до 600 000,00 євро або до 3 500 000,00 грн. строком на 3 роки та надання в заставу під кредит майна компанії - незавершеного будівництва АТП на підписання в зв'язку з цим необхідного договору (договорів або додаткової угоди до існуючого договору) застави цього майна.
22.10.2008 р. відбулось засідання спостережної ради Товариства, на якому були прийняті рішення, оформлені протоколом №64 по надання повноважень голові правління Туранському Костянтину Мстиславовичу дозволу на звернення до АКБ «Київ» з проханням про пролонгацію договору №25/04 від 29.09.2004 р.
21.11.2008 р. відбулось засідання спостережної ради Товариства, на якому були прийняті рішення, оформлені протоколом №68 про надання голові правління Туранському Костянтину Мстиславовичу дозволу звернутися до АКБ «Київ» з пропозицією вивести із застави по кредитному договору №45/07 від 14.06.2007 р. майнові права на квартири в житловому будинку на розі вул. Анрі Барбюса - Димитрова за №№5, 11, 14, 19, 36, 38, 58, 60, 61, 78, 83, 84, 85, 89, 90, 92, 93 на загальну вартість 47 617 332,80 грн.; залишити в заставі по кредитному договору №45/07 від 14.06.2007 р. АТП по вул. Народного Ополчення, 25, оціночна вартість - 78 329 000,00 грн.; вивести із застави по кредитному договору №25/04 від 29.09.2004 р. АТП по вул. Народного Оплчення, 25; надати в заставу по кредитному договору №25/04 від 29.09.2004 р. майнові права на квартири в житловому будинку на розі вул. Анрі Барбюса - Димитрова за №№5, 11, 14, 38, 58, 60, 78, 83, 84, 89, 90, 92, 93 на загальну вартість 35 638 507,41 грн.; надати повноваження голові правління Турановському К.М. на підписання з АКБ «Київ» додаткових угод до кредитних договорів №25/04 від 29.09.2004 р. та №45/07 від 14.06.2007 р.
Спір у справі виник у зв'язку із наявністю, на думку позивача, підстав для визнання таких рішень недійсними.
Як на підставу для визнання недійсними оскаржуваних рішень спостережної ради Товариства позивач вказує на те, що прийняті на засіданнях спостережної ради 27.09.2004 р., 05.06.2006 р., 22.10.2008 р. та 21.11.2008 р. рішення віднесені до компетенції загальних зборів Товариства, а відтак спостережна рада перевищила надій їй як законодавством, так і Статутом повноваження.
Статтею 46 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції чинній на час прийняття рішення спостережної ради від 27.09.2004 р.) встановлено, що в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління. Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.
Відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції чинній на час прийняття рішення спостережної ради від 27.09.2004 р.) до компетенції загальних зборів належить:
а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;
б) внесення змін до статуту товариства;
в) обрання та відкликання членів ради акціонерного товариства (спостережної ради);
г) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;
д) затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків;
е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;
є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;
ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;
з) вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним;
и) визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;
і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;
ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 46 Закону України «Про господарські товариства» статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.
Суд відзначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності обмеження повноважень спостережної ради на прийняття рішень щодо уповноваження виконавчого органу товариства на укладення правочинів від імені товариства, зокрема, встановлених у статуті товариства в редакції, чинній на 27.09.2004 р., або прийняття відповідного рішення про віднесення вирішення вказаного питання до виключної компетенції загальних зборів акціонерів як вищого органу товариства.
При цьому, станом на дату прийняття рішень спостережною радою, оформлені протоколом №13 від 27.09.2004 р., законодавством не було обмежено вирішення питання про погодження та надання повноважень виконавчому органу акціонерного товариства на укладення значних правочинів від імені товариства, що спростовує доводи позивача про перевищення спостережною радою своїх повноважень.
Біль того, рішенням господарського суду міста Києва від 05.02.2015 р. у справі №910/16313/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 р., встановлено, що спостережна рада Товариства мала право надавати повноваження правлінню на підставі пункту 8.3.5 Статуту Товариства в редакції від 2003 року.
Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).
Отже, рішення господарського суду м. Києва від 05.02.2015 р. у справі №910/16313/14 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти (зокрема, щодо наявності повноваження спостережної ради Товариства) повторного доведення не потребують.
Зміни в законодавстві, зокрема у Законі України «Про господарські товариства», які відбулись станом на час прийняття спостережною радою Товариства рішень 05.06.2006 р., 22.10.2008 р. та 21.11.2008 р. також не встановлюють обмеження повноважень спостережної ради акціонерного товариства щодо погодження на надання виконавчому органу повноважень на укладення значних правочинів.
Відповідно до Статуту Товариства, затвердженого загальними зборами акціонерів, протокол № 15 від 11.04.2008 р., управління компанією здійснюють загальні збори акціонерів - вищий орган компанії, спостережна рада, ревізійна комісія, правління компанії (п. 8.1).
Пунктом 8.3.1 Статуту визначено, що спостережна рада компанії представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах своєї компетенції контролює і регулює діяльність правління компанії з метою захисту інтересів акціонерів.
Згідно з п. 8.3.2 Статуту спостережна рада діє на підставі Положення у про спостережну раду, яке затверджується Загальними зборами акціонерів Компанії.
При цьому, пунктом 8.3.5 Статуту до повноважень віднесено, зокрема, надання повноважень правлінню на проведення операцій з оборотними коштами та товарами на суму, що перевищує 100000 (сто тисяч) гривень.
Відтак, положеннями Статуту Товариства прямо віднесено до компетенції спостережної ради надання повноважень правлінню на проведення операцій з оборотними коштами та товарами на суму, що перевищує 100000 (сто тисяч) гривень.
Стосовно твердження позивача про відсутність повноважень у спостережної ради на прийняття рішень, у зв'язку з відсутністю затвердженого положення про неї, суд відзначає наступне.
Згідно законодавства, що регулює діяльність наглядової ради, остання здійснює свою діяльність згідно статуту, у якому визначається її компетенція, при цьому, затвердження окремого положення не вимагається.
В той же час, визначення у Статуті Товариства норми про діяльність спостережної ради на підставі положення, яке не було прийнято загальними зборами на час прийняття оспорюваного рішення, на переконання суду не може бути підставою для недійсності такого рішення наглядової ради, прийнятого в межах компетенції визначеної статутом, в даному випадку п. 8.3.5 Статуту Товариства.
Будь-яких інших підстав з якими законодавство пов'язує недійсність спірних рішень спостережної ради 27.09.2004 р., 05.06.2006 р., 22.10.2008 р. та 21.11.2008 р. позивачем не наведено, а судом не встановлено на підставі представлених позивачем доказів.
Стосовно посилань відповідача на припис Закону України «Про власність» необхідно відзначити таке.
Закон України «Про власність» втратив чинність у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27.04.2007 р., а тому норми Закону України «Про власність» не підлягають застосуванню щодо рішення спостережної ради відповідача від 22.10.2008 р. та 21.11.2008 р.
Ст. 2 ч. 3 Закону України «Про власність» (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень від 27.09.2004 р., 05.06.2006 р.) визначено, що кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.
Частиною 2 статті 17 Закону України «Про власність» (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень від 27.09.2004 р., 05.06.2006 р.) визначено, що майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Частиною першою статті 20 Закону України «Про власність» (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень від 27.09.2004 р., 05.06.2006 р.) встановлено, що суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України «Про власність» (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень від 27.09.2004 р., 05.06.2006 р.) право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.
Згідно статті 23 Закону України «Про власність» (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень від 27.09.2004 р., 05.06.2006 р.), у власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом (ч. 1).
У майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника у майні колективного підприємства визначається залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення (ч. 2).
На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства (ч. 3).
Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу (ч. 4).
Відповідно до ч. 2 статті 30 Закону України «Про власність» (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень від 27.09.2004 р., 05.06.2006 р.) встановлено, що право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо).
Згідно статті 12 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень від 27.09.2004 р., 05.06.2006 р.), товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність;продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;одержаних доходів;іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» визначено, що товариство є власником зокрема майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
Таким чином, враховуючи наведені приписи чинного на момент прийняття оскаржуваних рішень законодавства, суд дійшов висновку, що рішення спостережної ради ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», оформлені протоколами № 13 від 27.09.2004 р., №24 від 05.06.2006 р., №64 від 22.10.2008 р. та №68 від 21.11.2008 р., жодним чином не суперечили як вимогам Закону України «Про власність» (у відповідних редакціях), та Статуту відповідача, так і норм чинного законодавства, зокрема статті 12 Закону України «Про господарські товариства».
Більш того, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до п.п. 38, 39 вказаної постанови учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушено рішенням наглядової ради чи виконавчого органу товариства, вправі оскаржити до суду відповідні рішення як акти, оскільки наглядова рада та виконавчий орган товариства є його органами управління, що приймають обов'язкові для виконання рішення. Рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред'явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство. При вирішенні спорів, пов'язаних з порядком скликання і роботи наглядової ради товариства, визначенням правомочності її засідання, необхідно застосовувати положення установчих документів товариства.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого права.
Так, для визнання недійсним рішення обов'язково необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду відсутні підстави для задоволення позову.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 під поняттям «охоронюваний законом інтерес», що вживається в законах України, треба розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об'єктивний і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і Законом України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним рішень товариства заявник повинен довести, яким саме чином оскаржувані рішення порушують його права чи законні інтереси.
Відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Звертаючись з даним позовом, позивач не довів належними та допустимими доказами, що прийняті спостережною радою товариства рішення, оформлені протоколами № 13 від 27.09.2004 р., №24 від 05.06.2006 р., №64 від 22.10.2008 р. та №68 від 21.11.2008 р., порушують права чи законні інтереси позивача, оскільки, як встановлено вище, спірні рішення приймались на засіданні спостережної ради в межах визначеної законодавством та Статутом компетенції, за участі членів спостережної ради.
За таких обставин, в задоволенні позовних вимог з викладених у позові Топчій Людмили Володимирівни правових підстав необхідно відмовити повністю.
Стосовно заяви третьої особи про застосування у справі строків позовної давності суд відзначає таке.
Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 р. за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 Господарського кодексу України. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Оскільки Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ», яке подало заяву про застосування у справі наслідків спливу строку позовної давності не є стороною у справі, відтак вказана заява залишається судом без розгляду.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову Топчій Людмили Володимирівни відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.09.2015 р.
Суддя В.П. Босий