ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.09.2015Справа №910/18322/14
За позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія Київводоканал"
До Житлово-будівельного кооперативу "Локомотив - 10"
Простягнення 186 358,74 грн.
Суддя Мандриченко О.В.
Представники:
Від позивача:Березова І.Г., представник, довіреність № 689 від 30.06.2015;
Від відповідача: не з'явився.
У серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія Київводоканал" звернулося до суду з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Локомотив-10" 157 413,03 грн. заборгованості з оплати наданих послуг за договором на послуги водопостачання та водовідведення за період з 01.08.2010 по 30.04.2014 р., 7 142,20 грн. інфляційної складової боргу та 5 803,79 грн. трьох процентів річних, 258,41 грн. пені, 15 741,31 грн. штрафу.
Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2014.
Рішенням від 27.10.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія Київводоканал" було задоволено частково внаслідок застосування наслідків пропуску строків позовної давності, шляхом стягнення з відповідача 59 845,87 грн. основного боргу (водопостачання і водовідведення холодної води - 50 326,22 грн., водовідведення гарячої води - 9 519,65 грн.), 3 888,87 грн. інфляційної складової боргу, 2 668,65 грн. 3 % річних, 38,03 грн. пені, 5 984,59 грн. штрафу та 1 448,52 грн. судового збору.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.05.2015 зазначені судові рішення першої та апеляційної інстанцій було скасовано в частині стягнення 59 845,87 грн. основного боргу, 3 888,87 грн. інфляційної складової боргу, 2 668,65 грн. 3 % річних, 38,03 грн. пені, 5 984,59 грн. штрафу та судових витрат з направленням справи на новий розгляд.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 справу № 910/18322/14 прийнято до свого провадження суддею Мандриченком О.В., розгляд справи призначено на 09.06.2015.
09.06.2015 в судовому засіданні було оголошено перерву до 23.06.2015.
Ухвалою від 23.06.2015 розгляд справи було відкладено на 09.07.2015 та витребувано додаткові докази у справі.
09.07.2015 за клопотанням представника позивача у справі було продовжено строк вирішення спору в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України та відкладено її розгляд на 01.09.2015.
26.08.2015 відповідачем було подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість прибуття в судове засідання уповноваженого представника з поважних причин.
У судове засідання, призначене на 01.09.2015, з'явився представник позивача.
Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд не вбачає підстав для його задоволення зважаючи на обмеженість процесуальних строків вирішення спору, відсутність законодавчих обмежень кількості осіб, які можуть представляти інтереси сторони в господарському процесі, а також з огляду на те, що правова позиція відповідача по суті спору суду відома з письмових пояснень і виступів представника у судових засіданнях.
У ході розгляду спору по суті представник позивача заявлені вимоги підтримував та просив позов задовольнити, посилаючись на прострочення відповідача в частині виконання грошових зобов'язань за договором та відсутність підстав для ухилення від їх виконання.
Згідно з поданим у серпні 2014 року позовом, заявленою до стягнення є сума боргу з оплати послуг водопостачання і водовідведення за період з 01.08.2010 по 30.04.2014 сумі 157 413,03 грн. Зважаючи на прострочку зі сплати основного боргу, позивачем було проведено відповідачу нарахування по ст. 625 Цивільного кодексу України за весь період прострочення, нараховано пеню, починаючи з листопада 2013 року та штраф, передбачений п. 4.1 укладеного сторонами договору № 00632/4-02 від 21.05.2002.
Відповідно до письмових пояснень Житлово-будівельного кооперативу "Локомотив - 10" від 09.06.2015 і виступу уповноваженого представника, відповідач вважає правомірно заявленими і доведеними позовні вимоги на суму 21 583,18 грн. основного боргу, що підлягав сплаті за період з квітня 2013 по квітень 2014 років, 1 413,76 грн. інфляційних втрат, 385,45 грн. 3 % річних, 2 158,32 грн. штрафу та 7,68 грн. пені, щодо яких відповідачем було проведено власний зустрічний розрахунок. При цьому, щодо суми пені Житлово-будівельний кооператив "Локомотив - 10" просить застосувати наслідки пропуску строків позовної давності.
Решту суми основного боргу, в частині якої справу № 910/18322/14 було передано на новий розгляду (період серпня 2011 по березень 2013 років), відповідач вважає недоведеною належними доказами, вказуючи на те, що позивач не довів обставин настання строку оплати за договором.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" в якості постачальника та Житлово-будівельним кооперативом "Локомотив-10" в якості покупця (по тексту договору - абонент) 21.05.2002 було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 00632/4-02, за умовами якого позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги з постачання питної води та водовідведення, а відповідач - розраховуватися за вищезазначені послуги згідно з умовами договору та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (далі - Правила).
Відповідно до п. 2.1 договору постачальник зобов'язаний забезпечувати постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймати каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин.
У п.п. 2.2 договору сторони узгодили, що абонент зобов'язаний сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору; щоквартально представляти перелік об'єктів, в тому числі субабонентів, яким подається вода (приймаються стоки) у відповідності з вимогами правил; відповідати за збереження водолічильників, водомірних вузлів, з'єднань на водомірних вузлах та санітарний стан приміщення водомірного вузла; мати резерв водолічильників для негайної заміни вибувших із ладу приладів. Типорозмір нового лічильника встановлюється постачальником; при зміні своїх реквізитів повідомляти про це постачальника у семиденний термін.
Відповідно до п.п. 2.3 договору абонент в кінці кожного місяця направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією, відповідно з додатком № 1 даного договору, щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення), за останній місяць, для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту. Інформація повинна бути надана у такому розрізі: заборгованість мешканців, на власні потреби, орендарів і субабонентів, що фінансуються з районного і міського бюджетів, інших орендарів, і субабонентів, за холодну воду для приготування гарячої води, субсидії ветеранам ВВВ, пільги учасникам ліквідації на ЧАЕС, різницю в тарифах.
Згідно з п.п. 3.1, 3.3 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно з показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2 Правил.
У п.п. 3.4 договору закріплено, що абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.
Умовами п.п. 3.5 договору сторони погодили, що абонент у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи направити повноважного представника з обґрунтованими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.
За твердженнями позивача, в рамках укладеного договору № 00632/4-02 відповідачу було надано послуги водопостачання та водовідведення у період з 01.08.2010 по 30.04.2014 вартістю 476 128,10 грн., що були оплачені останнім лише частково на суму 310 668,05 грн., у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість в розмірі 157 413,03 грн. і яка станом на серпень 2014 відповідачем оплачена не була, з яких водопостачання і водовідведення холодної води - 90 738,48 грн., водовідведення гарячої води - 66 674,55 грн.
На підтвердження таких посилань позивач надав акти про зняття показників з приладу обліку, платіжні-вимоги, дебетово-інформаційні повідомлення, реєстр дебетових повідомлень щодо виставлення рахунків до банківської установи відповідача.
Під час нового розгляду справи, відповідач частково заперечував проти позову, вказуючи на те, що позивачем не доведено обставин настання строку оплати за послуги водопостачання і водовідведення, надані за період з серпня 2010 року по березень 2013, адже в матеріалах справи містяться докази виставлення платіжних документів до банківської установи, з якими договір сторін пов'язує момент виникнення в абонента грошового зобов'язання перед постачальником послуги лише за період з квітня 2013 по квітень 2014 років.
Як вказувалося вище, відповідач, заперечуючи проти розрахунку позивач, подав заяву про застосування наслідків пропуску строків позовної давності щодо позовних вимог про стягнення пені.
Згідно з зустрічним розрахунком, відповідач визнає заборгованість Житлово-будівельного кооперативу "Локомотив - 10" перед позивачем, а саме:
- заборгованість за холодне водопостачання та водовідведення холодної води -
17 604,88 грн.;
- заборгованість за водовідведення гарячої води - 3 778,30 грн.;
- інфляційні втрати за холодне водопостачання та водовідведення - 1 171,88 грн.;
- інфляційні втрати за гаряче водовідведення - 241,82 грн.;
- 3 % річних за холодне водопостачання та водовідведення - 362,72 грн.;
- 3 % річних за гаряче водовідведення - 58,73 грн.;
- штраф - 2 158,32 грн.;
- пеня - 7,68 грн.
У ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Розглядаючи на новому розгляді заявлений спір, суд враховує, що згідно з постановою Вищого господарського суду України від 12.05.2015 обов'язковим для з'ясування наразі є факт наявності або відсутності заборгованості за послуги, надані за період з 29.08.2011 (дата, прийнята як обмеження строку позовної давності) по 17.03.2013, розмір такої заборгованості, факт настання чи ненастання строку оплати.
Як вказувалося вище, у рішенні суду першої інстанції в даній справі було застосовано наслідки пропуску позивачем строків позовної давності для вимог про стягнення заборгованості за послуги, надані у період з 01.08.2010 по 28.08.2011. Вирішуючи заявлений спір при попередньому розгляді справи, суд брав за основу як спірний період, проміжок часу з 29.08.2011 (дата надходження позову до суду) по 30.04.2014 (дата, визначена позивачем). Тобто, позовні вимоги, заявлені за період з 01.08.2010 по 28.08.2011 були відхилені, а рішення від 27.10.2014 в цій частині залишене без змін.
Зважаючи на приписи ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України та обсяг справи, переданої на новий розгляд, суд встановив, що відповідач є споживачем послуг з постачання питної води та водовідведення і відносини між сторонами щодо постачання питної води (в тому числі для використання потреб гарячого водопостачання) та водовідведення виникли на підставі укладеного між сторонами договору № 00632/4-02 від 21.05.2002, за яким відповідач зобов'язався сплачувати надані позивачем послуги з постачання питної води та приймання каналізаційних стоків.
В силу приписів ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.
Виходячи з приписів ч. 1 ст. 19 та п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
В ході розгляду спору відповідач не спростував обставин отримання від позивача послуг водопостачання і водовідведення у спірний період на всю суму, вказану у позовній заяві. Доказів зворотнього не подав.
З огляду на наявність в матеріалах справи належним чином оформлених актів про зняття показань з приладів обліку гарячої і холодної води за кодом абонента 2-917 та 2-40559 та відсутність будь-яких фактичних даних, якими спростовується факт надання позивачем відповідачу послуг у період з серпня 2011 по квітень 2014 року, такий факт слід вважати встановленим і доведеним.
Відповідно до розрахунку позивача, що перевірений судом (в тому числі і в частині правильності застосування тих чи інших тарифів на надані послуги) та приймається як належний, загальна вартість послуг, наданих відповідачу у серпні 2011 - квітні 2014 років становить 243 071,14 грн. (водопостачання і водовідведення холодної води - 204 446,15 грн., водовідведення гарячої води - 38 624,99 грн.), які відповідач оплатив частково в сумі 179 725,55 грн. (водопостачання і водовідведення холодної води - 150 899,25 грн., водовідведення гарячої води - 28 824,30 грн.), а тому, з врахуванням переплати в розмірі 3 501,72 грн. (водопостачання і водовідведення холодної води - 3 220,68 грн., водовідведення гарячої води - 281,04 грн.), вартість неоплачених і наданих в указаний період послуг водопостачання і водовідведення складає 59 845,87 грн. (водопостачання і водовідведення холодної води - 50 326,22 грн., водовідведення гарячої води - 9 519,65 грн.).
При цьому, слід зазначити, що сума заявленої у позовній заяві заборгованості за водопостачання гарячої води (питної води, що йшла на підігрів) в розмірі 57 154,90 грн. та похідні від неї сими штрафних санкцій і нарахувань за ст. 625 Цивільного кодексу України не є предметом судового розгляду при новому розгляді справи № 910/18322/14 і вирішенні спору у ній, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 в частині відмови у позові про стягнення 57 154,90 грн. заборгованості за водопостачання гарячої води (питної води, що йшла на підігрів) Вищим господарським судом України скасоване не було і на новий розгляд до суду першої інстанції не передавалося.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У п.п. 3.4 договору сторони погодили, що абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.
Таким чином, сторони досягли згоди щодо настання у споживача обов'язку по оплаті послуг протягом 5-ти днів з моменту надання платіжних документів до банку.
Отже, для встановлення істини у спорі та з'ясування настання строку платежу за договором у спірний період необхідним є встановлення обставин представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.
До матеріалів справи позивачем було подано платіжні вимоги на всю вказану у позові вартість наданих послуг з 01.08.2010 по 30.04.2014, а також подано складений банківською установою реєстр дебетових повідомлень, що повинні слугувати підтвердженням настання строку виконання грошового зобов'язання за договором з боку відповідача.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що обставини представлення постачальником платіжних документів до банківської установи є доведеними за період з квітня 2013 по квітень 2014 року. Тоді як відомостей за інший спірний період (серпень 2011 - березень 2013 років включно) вказаний реєстр дебетових повідомлень не містить.
При цьому, наявні в матеріалах справи платіжні вимоги про оплату наданих послуг за договором суд не приймає в якості доказів настання строку платежу за послуги, надані у серпні 2011 - березні 2013 років, адже такі платіжні вимоги не містять відмітки про одержання банком, будь-яких штампів і офіційних банківських позначок, тобто не містять доказів проведення банківською установою.
Норми ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлюють обов'язок для кожної сторони судового процесу з доведення тих обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Ухвалою від 23.06.2015 судом було зобов'язано сторін надати розрахунок заявлених вимог, який повинен був включати, окрім іншого, дату представлення платіжного документу до банківської установи, реквізити такого документу.
Як вказувалося вище, станом на момент вирішення спору матеріали справи містять лише відомості щодо представлення платіжних документів за період з квітня 2013 року по квітень 2014 року. А тому, розглядаючи даний спір у переданому на новий розгляд обсязі, суд дійшов висновку, що позивач не довів обставин настання у відповідача обов'язку з оплати послуг водопостачання і водовідведення за договором від 21.05.2002 № 00632/4-02, що були надані відповідачу з серпня 2011 року по березень 2013 року (включно) вартістю 38 262,69 грн. (17 604,88 грн. борг з оплати послуг водопостачання і водовідведення холодної води, 3 978,30 грн. - борг з оплати водовідведення гарячої води).
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги на суму 38 262,69 грн. відхиляються судом як недоведені, зважаючи на відсутність підтвердження факту настання строків оплати за договором.
Також, підлягають відхиленню похідні від них позовні вимоги про стягнення інфляційної складової боргу, 3 % річних, пені і штрафу, що розраховані на суму основного боргу, підстави для стягнення якого судом не встановлені.
Решта заявлених позовних вимог визнається судом доведеними і обґрунтованими, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на встановлені судом обставини порушення відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем за договором від 21.05.2002 № 00632/4-2 за період з квітня 2013 по квітень 2014 років, позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими і такими, що відповідають приписам чинного законодавства.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У п.п. 4.1 та п.п 4.2 договору оренди сторони визначили, що за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10 % від несплачених сум, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несвоєчасної суми за кожен день прострочення у разі несвоєчасної оплати послуг.
Тобто, заявлення позовних вимог про стягнення пені і штрафу за договором відбулося правомірно, в межах чинного законодавства та укладеного сторонами правочину.
Перевіривши розрахунок позивача з нарахувань за ст. 625 Цивільного кодексу України та штрафних санкцій, що були проведені на суму основного боргу за період з квітня 2013 року по квітень 2014 року, суд вважає його обґрунтованим і арифметично вірним, а тому стягненню з відповідача підлягають 1 370,75 грн. інфляційної складової боргу (1 134,11 грн. на суму боргу з оплати послуг водопостачання і водовідведення холодної води, 236,64 грн. на суму боргу з оплати водовідведення гарячої води), 331,58 грн. 3 % річних (284,01 грн. на суму боргу з оплати послуг водопостачання і водовідведення холодної води та 47,57 грн. на суму боргу з оплати водовідведення гарячої води), 197,47 грн. пені (159,44 грн. на суму боргу з оплати послуг водопостачання і водовідведення холодної води та 38,03 грн. на суму боргу з оплати водовідведення гарячої води) та 2 158,32 грн. штрафу.
При цьому, контр розрахунок таких сум, що поданий відповідачем, судом відхиляється як арифметично невірний так само як і його заява про застосування наслідків пропуску строків позовної давності до вимог про стягнення пені, яка є безпідставною, адже позивач нарахував пеню на прострочені суми боргу з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, де вказується, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Крім того, вимоги про стягнення пені заявлені в межах строку позовної давності, які для пені у даному спорі становлять 27.08.2014 (дата подання (направлення) позову до суду - 27.08.2013 згідно з приписами ст. 256 та п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, де встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу і для вимог про стягнення пені застосовується в один рік, тоді як позивачем заявлено вимоги про пеню, починаючи з 28.11.2013 та 06.12.2013.
Зважаючи на викладене, позов підлягає частковому задоволенню, а судові витрати - розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених вимог в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Локомотив - 10" (02091, м. Київ, вул. Ревуцького, 11-г, ідентифікаційний код 22883046) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпзицька, 1-а, ідентифікаційний код 03327664) 21 583 (двадцять одну тисячу п'ятсот вісімдесят три) грн. 18 коп. боргу, 1 370 (одну тисячу триста сімдесят) грн. 75 коп. інфляційної складової боргу, 331 (триста тридцять одну) грн. 58 коп. 3 % річних, 197 (сто дев'яносто сім) грн. 47 коп. пені, 2 158 (дві тисячі сто п'ятдесят вісім) грн. 32 коп. штрафу, 512 (п'ятсот дванадцять) грн. 83 коп. судового збору. Видати наказ.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя О.В. Мандриченко
Дата складання рішення 21.09.2015 р.