"15" вересня 2015 р. Справа № 922/3762/15 Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Гончар Т. В., суддя Слободін М.М.
при секретарі Кохан Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - Ященко Р.Ю., за довіреністю № 14-135 від 13.05.2014.
відповідача - Геворкян Г.Г., за довіреністю № 270 від 05.01.2015.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вх. №4341 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 22 липня 2015 року по справі №922/3762/15
за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ
до Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території", м. Харків
про стягнення коштів,-
Рішенням господарського суду Харківської області від 22.07.2015 по справі №922/3762/15 (суддя Ємельянова О.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.07.2015 по справі №922/3762/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.
Харківське обласне комунальне підприємство "Дирекція розвитку інфраструктури території" у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів, викладених в апеляційні скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як свідчать матеріалами справи та з'ясовано судом першої інстанції, 28.12.2012 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (позивач у справі, за договором - продавець) та Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури території" (відповідач у справі, за договором - покупець) укладено договір №13/2716-ТЕ-32 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого (пункту 1.1) продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ ввезений на митну територію України ПАТ Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для іншої виробничо-комерційної діяльності).
Продавець передає покупцеві з 01.01.2013 по 31.12.2013 року газ обсягом до 21800 тис. куб. м. Обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (пункт 2.1, 2.1.1 договору).
У пункті 3.1 договору встановлено, що продавець передає покупцю газ у пункті приймання-передавання газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання - передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і бере на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа, наступного за місяцем поставки газу.
За невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність, у випадках передбачених чинним законодавством України та цим договором (пункт 7.1 договору).
Так, сторонами погоджено у пункті 7.1 договору, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
За умовам пункту 11.1, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення.
Положення зазначеного договору відповідають правовим нормам, закріпленими у постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ) "Про затвердження порядку доступу та приєднання до єдиної газотранспортної системи України" № 420 від 19.04.2012.
21.10.2013 зобов'язаними сторонами було укладено додаткову угоду №1, згідно якої пункт 4.1 договору №13/2716-ТЕ-32 купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 викладено у наступній редакції:
«Кількість газу, яка передається покупцеві, визначається за показами комірці них вузлів обліку».
Також, матеріали справи містить копію додаткової угоди № 2 від 31.12.2013 у відповідності до якої контрагенти домовилися внести зміни до договору, а саме:
Викласти пункт 1.1 договору у наступній редакції: «Продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році та у І півріччі 2014 року природний газ ввезений на митну територію України ПАТ Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.
Доповнити пункт 2.1 абзацом у наступній редакції: «Продавець передає покупцю у січні - червні 2014 року газ, спожитий покупцем за цим договором у жовтні-грудні 2013 року».
Змінити в пункті 11.1 фразу «Діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення» словами «Діє в частині передачі газу до 30.06.2014, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення».
На виконання умов договору позивач протягом січня-грудня 2013 року передав відповідачу природний газ в обсязі 17209,119 тис. куб. м. газу на загальну суму 20301928,62 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами та скріплені печатками їх підприємств.
Зважаючи на те, що відповідачем зобов'язання за договором поставки природного газу були виконані несвоєчасно, з порушені встановлених строків, позивач звернувся до господарського суду з вимогами про стягнення пені та 3% річних як штрафних санкцій.
Суд першої інстанції дійшов висновку про не обґрунтованість позовних вимог та відмовив у задоволенні позову.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором №13/2716-ТЕ-32 купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012, нарахованих господарських санкцій та застосування до боржника наслідків порушення грошового зобов'язання, встановлених статтею 625 Цивільного Кодексу України.
Згідно статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Водночас в статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Отже, окремою та обов'язковою підставою (умовою) застосування до учасника господарських відносин відповідальності за порушення зобов'язання є наявність вини, яка, у розумінні вищевказаної норми, полягає у невжитті особою всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Крім того, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, встановила, що 11.02.2014 між Головним управління Державної казначейської служби України в Харківській області, Департаментом фінансів Харківської обласної державної адміністрації, Департаментом житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації, Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури території", та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" був укладений договір № 75/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік").
Предметом даного договору є організація проведення сторонам взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14 та пункту 2 статті 16 Закону України «Про державний бюджет України» на 2014 рік» і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялась, транспортувалась та постачалась населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 №30.
За змістом підпункту 2 пункту 10 договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.
За умовами пункту 15 договору про організацію взаєморозрахунків сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмет договору.
Договір про організацію взаєморозрахунків набув чинності, і державою було профінансовано погашення заборгованості відповідача по договору №13/2716-ТЕ-32 купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 в сумі 20301928,62 грн., у передбачений в договорі про організацію взаєморозрахунків строк. Даний факт підтвердив представник позивача в судовому засіданні.
Таким чином, підстави для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, відсутні, оскільки уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу, а тому нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних за неналежне виконання відповідачем умов зазначеного договору поставки природного газу є неправомірним та безпідставним.
Щодо зауваження скаржника про недотримання судом першої інстанції вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку всебічно, повно і об'єктивно розглянути в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про наступне.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
За практикою Європейського суду з прав людини, визначено, що обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формування рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, рішення господарського суду Харківської області від 22.07.2015 по справі №922/3762/15 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального та процесуального права та відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 22 липня 2015 року по справі №922/3762/15 залишити без змін.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 21 вересня 2015 року.
Головуючий суддя Істоміна О.А.
Суддя Гончар Т. В.
Суддя Слободін М.М.