"16" вересня 2015 р.Справа № 916/1982/15
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Савицького Я.Ф.
Суддів: Журавльова О.О.
Разюк Г.П.
(склад колегії суддів змінено відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату суду від 15.09.2015р. №539 та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 15.09.2015р.)
при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.
за участю представників сторін в судовому засіданні від 16.09.2015р.:
від позивача: Федоріна М.А., за довіреністю;
від відповідача: не з'явився;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Україна"
на рішення господарського суду Одеської області
від 08 червня 2015 року
по справі №916/1982/15
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Україна"
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК"
про стягнення 1536619,89 грн.
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 16.09.2015р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Рішенням господарського суду Одеської області від 08.06.2015р. по справі №916/1982/15 (суддя Панченко О.Л.) відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Україна" до Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" про стягнення залишоку коштів на рахунку у національній валюті № 26004103800004 у розмірі 1536619,89 грн. за договором банківського рахунку від 21.11.2013р. №103800/4 у розмірі 10378,08 грн. з посиланням на те, що у спірних правовідносинах позивач виступає кредитором, а відповідач - боржником, оскільки позивач є кредитором банку щодо майнового зобов'язання зі стягнення грошових коштів, з урахуванням встановленої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" заборони на задоволення вимог кредиторів банку щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Україна" задоволенню не підлягають.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції, до Одеського апеляційного господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Україна" з апеляційною скаргою, в якій позивач просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 08.06.2015р. по справі №916/1982/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, мотивуючи це тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача в судове засідання 16.09.2015р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 20.07.2015р.
Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Україна", заслухавши представника позивача, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.11.2013р. між Публічним акціонерним товариством "ІМЕКСБАНК", від імені якого діє відділення № 314 АТ "ІМЕКСБАНК" у м. Дніпропетровськ, (банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Україна" (клієнт, позивач) укладено договір банківського рахунку № 103800/4 (у національній валюті), згідно з яким банк відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунку у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003р. (зі змінами та доповненнями), відкрив 25 серпня 2010р. клієнту поточні рахунки у національній валюті № 26007103800001, № 26004103800004 (надалі - "рахунок") та зобов'язується приймати і зараховувати на відкритий рахунок грошові кошти, що надходять клієнту, виконувати розпорядження клієнта щодо перерахування і видачі відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком у межах, встановлених операційним часом банку (п. 1.1 договору).
Банк має право списувати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження (за допомогою платіжного доручення); виконувати розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта; у разі відсутності (недостатності) грошових коштів на рахунку клієнта не вести облік розрахункових документів клієнта (п. 2.1.7, п. 2.1.9, п. 2.1.11 договору).
Клієнт має право вимагати від банка своєчасного і повного надання банківських послуг, обумовлених цим договором (п. 2.2.6 договору).
Банк зобов'язується належним чином виконувати умови цього договору; приймати та виконувати протягом операційного часу розрахунково-касові документи клієнта, після операційного часу приймати розрахункові документи та виконувати доручення клієнта згідно з умовами п. 2.1.13 (п. 2.3.3, п. 2.3.5 договору).
Відповідно до п.4.1 договору за несвоєчасне чи неналежне виконання розпорядження клієнта щодо перерахування його коштів, банк сплачує клієнту пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно або неналежно списаної суми платежу за кожен день прострочення.
Договір укладений на невизначений строк, набуває чинності з дня його підписання (п. 9.1 договору).
Як зазначає позивач, починаючи з жовтня 2014р. відповідач порушує умови вищевказаного договору шляхом невиконання платіжних доручень від 06.11.2014р. №№ 7625, 7626, 7627, 7628, 7629, 7630, від 17.11.2014р. № 7633, від 18.11.2014р. № 7635, від 19.01.2015р. № 7643 на переказ коштів.
Станом на 13.03.2015р. залишок коштів на рахунку позивача №26004103800004 становить 1536619,89 грн., що вбачається з наявної в матеріалах справи довідки ПАТ "ІМЕКСБАНК" (арк. спр. 27).
Позивач стверджує, що не має можливості розпоряджатися вказаними коштами, що і стало підставо звернення до господарського суду Одеської області з позовом, в якому просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" залишок коштів на рахунку у національній валюті № 26004103800004 у розмірі 1536619,89 грн.
Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Положеннями ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, уклавши договір банківського рахунку № 103800/4 від 21.11.2013р. сторони за цим договором прийняли на себе ряд зобов'язань, зокрема, відповідно до п. 2.3 договору банк зобов'язався належним чином виконувати умови цього договору; своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до діючого законодавства та нормативно-правових актів НБУ; приймати та виконувати протягом операційного часу розрахунково-касові документи клієнта, після операційного часу приймати розрахункові документи та виконувати доручення клієнта згідно з умовами договору.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які надають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.
Приписами ч. 1 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Статтею 1066 Цивільного кодексу України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
За приписами частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.01.2015р. № 16, що було прийняте на підставі постанови Правління Національного банку України від 26.01.2015р. № 50 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" до категорії неплатоспроможних", було розпочато з 27.01.2015р. процедуру виведення АТ "ІМЕКСБАНК" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 27.01.2015р. по 27.04.2015р. включно та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "ІМЕКСБАНК" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Северина Юрія Петровича.
Постановою Правління Національного банку України від 21.05.2015р. № 330 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "ІМЕКСБАНК".
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27.05.2015р. № 105, що було прийняте на підставі постанови Правління Національного банку України від 21.05.2015р. № 330 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК", розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ "ІМЕКСБАНК" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Северина Юрія Петровича строком на 1 рік з 27.05.2015р. по 26.05.2016р. включно.
Згідно з ч. 2 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Відповідно до ч. 5, ч. 6 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Статтею 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - "Фонд"), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Частинами 1, 5 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що Фонд розпочинає виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначаються наслідки запровадження тимчасової адміністрації в банку.
Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом.
Згідно з п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до вкладників віднесено фізичних осіб (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), які уклали або на користь яких укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або які є власниками іменного депозитного сертифіката.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань, є кредитором банку.
Відтак, після запровадження Фондом тимчасової адміністрації стосовно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та в подальшому відкликання Національним банком України банківської ліцензії та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.
Кредитор банку вправі заявити уповноваженій особі Фонду на ліквідацію банку про свої вимоги до банку у строк, встановлений частиною 5 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статі 45 цього Закону (про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду) уповноважена особа Фонду здійснює, зокрема, такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.
Згідно з ч. 6 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п'ятої статті 12 цього Закону; вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності); інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом.
При цьому, задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону. Водночас, задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.
Оскільки, як було встановлено судом першої інстанції під час розгляду даної справи, спірні зобов'язання, що виникли на підставі договору банківського рахунку, носять майново-грошовий характер, в результаті чого позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Україна" до відповідача з приводу перерахування грошових коштів із поточного рахунку поширюються обмеження пов'язані із запровадженням у АТ „Імексбанк" тимчасової адміністрації.
Отже, з урахуванням встановленої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" заборони на задоволення вимог кредиторів банку щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Україна" задоволенню не підлягають.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 16 вересня 2014 року по справі № 910/7157/14, від 08 жовтня 2014 року по справі № 910/7221/14, від 18 лютого 2015 року по справах № 910/9229/14, №910/3508/14, 910/9803/01 та у постановах Верховного Суду України від 04.01.2015р. в справі №910/5560/14, від 25.03.2014р. в справі № 910/9232/14 та від 01.04.2015р. в справах №910/9231/14 та №910/5560/14.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини та на ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованого Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р., за якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном., ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, оскільки вказані скаржником правові акти носять загальний правовий характер та не регулюють правовідносин, які безпосередньо склалися між сторонами, при цьому, апелянтом не зазначено які саме спірні положення законодавства України, спеціальні норми якого стосуються врегулювання відносин, що склалися між сторонами, порушують норми міжнародного права.
Крім того, апеляційний господарський суд зазначає, що у даному конкретному випадку тимчасове зупинення права позивача користуватись коштами, які знаходяться на його рахунках, здійснюється в межах діючого законодавства, метою якого є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, тобто в інтересах суспільства.
Враховуючи вищенаведене, Одеський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Одеської області від 08.06.2015р. по справі №916/1982/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр-Україна" - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Рішення господарського суду Одеської області від 08.06.2015р. по справі №916/1982/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повний текст постанови підписаний 21.09.2015р.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Журальов О.О.
Суддя Разюк Г.П.