донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
07.12.2011 р. справа №35/102
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді:ОСОБА_1,
суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю представників сторін:
від позивача:ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за довіреністю №500530 від 11.12.2010р.
від відповідача:ОСОБА_6 на підставі договору №2010-11 від 20.10.2011р.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м. Донецьк
на рішення господарського суду Донецької області
від20.07.2011р.
у справі№35/102 (суддя Мальцев М.Ю.)
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_8, м. Маріуполь, Донецька область
доФізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м. Донецьк
простягнення основного боргу у сумі 14953,44грн., 3% річних у сумі 1206,69грн., інфляційних втрат у сумі 5652,40грн.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_8, м. Маріуполь, Донецька область, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом, до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м. Донецьк, про стягнення основного боргу у сумі 14953,44грн.
В ході розгляду справи позивач збільшив розмір позовних вимог в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України та просив суд стягнути з відповідача основний борг у сумі 14953,44грн., 3% річних у сумі 1206,69грн., інфляційні втрати у сумі 5652,40грн. Вказану заяву суд прийняв до розгляду та в подальшому розглядав збільшені позовні вимоги.
Рішенням господарського суду Донецької області від 20.07.2011р. у справі №35/102 позовні вимоги задоволено, стягнуто з ФОП ОСОБА_7 на користь ФОП ОСОБА_8 14953,44грн. основного боргу, 1206,69грн. 3% річних, 5652,40грн. суми інфляції, 218,13грн. витрат по сплаті державного мита, 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач у серпні 2007 року поставив відповідачу товар в асортименті на суму 14953,44грн., а відповідач, відповідно, прийняв цей товар; позивачем направлено на адресу відповідача вимогу №19 від 11.08.2008р. про оплату заборгованості за отриманий товар; у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару, за ним утворилась заборгованість у сумі 14953,44грн., а також позивач нарахував 3% річних у сумі 1206,69грн. за період з 09.09.2008р. по 17.05.2011р. та інфляційні втрати у сумі 5652,40грн. за період з вересня 2008 року по травень 2011 року; позовні вимоги про стягнення основного боргу у сумі 14953,44грн., 3% річних у сумі 1206,69грн., інфляційних втрат у сумі 5652,40грн. є обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, тому задоволені судом.
Відповідач не погодився з прийнятим рішенням та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 20.07.2011р. у справі №35/102 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник зазначив, що між сторонами відсутні договірні відносини з поставки товару, за яким позивач пред'явив заборгованість, відповідач не приймав цей товар та не підписував ані бланк-замовлення №1КЛ-08/504 від 16.08.2007р., ані видаткову накладну №1КЛ-08/704 від 23.08.2007р. На думку скаржника, позивач не надав суду належних доказів, які підтверджують передачу товару відповідачу та доказів виникнення господарських зобов'язань у відповідача перед позивачем, тому заявлена заборгованість є необґрунтованою. Крім того, скаржник зазначив, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості.
Розпорядженням Заступника голови Донецького апеляційного господарського суду від 10.11.2011р. сформовано колегію суддів у наступному складі: ОСОБА_1 (головуючий), ОСОБА_2, ОСОБА_3
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 10.11.2011р. відновлено пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги та порушено апеляційне провадження у справі №35/102. Вказана ухвала отримана сторонами, про що свідчать повідомлення з відміткою про отримання 18.11.2011р. та 19.11.2011р. поштових відправлень з цією ухвалою.
Відповідно до частини 5 статті 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з частиною 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
У відповідності до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України. Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 7 цього ж Закону, кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону; для забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справ у розумні строки, встановлені законом, в Україні діють суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій і Верховний Суд України; кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Приймаючи апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_7 до розгляду, судом апеляційної інстанції враховано, що ГПК України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, і у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Як вбачається з матеріалів справи, копія рішення господарського суду Донецької області від 20.07.2011р. у справі №35/102 була надіслана на адресу відповідача 03.08.2011р., тобто із значним порушенням строків, встановлених ст.87 ГПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти доводів скаржника заперечив та зазначив, що посилання відповідача на відмінність підпису ОСОБА_7 в паспорті та в накладних є безпідставними, оскільки така різниця ще не свідчить, що ці документи підписував не відповідач. На думку скаржника, належним доказом тверджень відповідача може бути лише висновок відповідної експертизи. Також позивач зазначив, що розбіжності в ІПН, на які посилається скаржник, вказують лише на те, що апеляційна скарга до суду подана особою, яка не має жодного відношення до цієї справи і не є відповідачем по цій справі.
Представник скаржника у судовому засіданні 07.12.2011р. пояснив, що рішення господарського суду вважає таким, що прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представники позивача у судовому засіданні 07.12.2011р. пояснили, що вважають рішення господарського суду законним та обґрунтованим, проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення господарського суду залишити без змін.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст.129 Конституції України, статей 44, 811 ГПК України складено протокол судового засідання.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як стверджує позивач, між ФОП ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_7 виникли фактичні взаємовідносини з поставки продовольчої продукції. Так, протягом серпня 2007 року позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар в асортименті на загальну суму 14953,44грн., що підтверджується видатковими накладними №1КЛ-08/504 від 17.08.2007р. на суму 6365,88грн., №1КЛ-08/704 від 23.08.2007р. на суму 8587,56грн. У звязку з підписанням вказаних накладних відповідач повністю погодився з кількістю, якістю та вартістю поставленого товару. 11.08.2008р. позивачем виставлено відповідачеві вимогу №19 про оплату наявної заборгованості у сумі 14953,44грн. за товар, поставлений за видатковими накладними №1КЛ-08/504 від 17.08.2007р., №1КЛ-08/704 від 23.08.2007р., в порядку ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України. 02.09.2008р. відповідачем було отримано вказану вимогу.
Станом на травень 2011 року поставлений товар відповідачем оплачений не був, в зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду Донецької області за захистом своїх порушених прав.
Наведені обставини стали предметом спору у господарському суді.
Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути двохсторонніми.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 ЦК України.
Відповідно до статті 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Згідно з частиною першої та частиною сьомої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен довести належними засобами доказування факт наявності порушення зобов'язання.
Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.95р. за № 168/704 - первинні документи є письмовими свідоцтвами, що підтверджують факти підприємницької та іншої діяльності, які впливають на рух товарно-матеріальних цінностей, стан майна, капіталу і фінансових результатів.
Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості згідно з п.2.4. цього Положення повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За відсутності таких реквізитів документи не можуть слугувати доказом того, що господарська операція (в даному випадку - передача товарів) фактично відбулась, і, відповідно - доказом зобов'язання відповідача перед позивачем відповідно до ст.ст.509, 610 ЦК України та ст.193 ГК України.
Крім того, згідно з п.2.4 Положення залежно від характеру операції до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити, зокрема, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Як встановлено судовою колегією, бланк-замовлення №1КЛ-08/504 від «16»або згідно здійсненого виправлення «17»серпня 2007 року на суму 6365,88грн., видаткова накладна №1КЛ-08/704 від 23 серпня 2007 року на суму 8971,50грн. (копії, арк. справи 12, 13) не відповідають вимогам п.2.4 Положення та ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки в них відсутні відомості щодо посади, прізвища, ім'я по-батькові особи, яка передала товар, та посади, прізвище, ім'я по-батькові особи, яка отримала товар, і яка відповідає за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також не зазначені дані, які дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. До того ж, як вбачається з копії бланку-замовлення №1КЛ-08/504, в графі «Прийняв»цього документу наявний відбиток печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Сири України - 2005». Крім цього, у вказаних бланку-замовленні та видатковій накладній підпис здійснений одержувачем без розшифровки своїх посади, прізвища, ім'я по-батькові.
Отже, бланк-замовлення №1КЛ-08/504 та видаткова накладна №1КЛ-08/704 не є первинними документами, які в розумінні ст.ст.33, 34 ГПК України можуть бути допустимими доказами того, що відбулись господарські операції з поставки/передачі товарів.
Інших доказів, що підтверджують факт отримання відповідачем товару та вказують лише на неналежне оформлення сторонами первинних документів при фактичній поставці товару позивач не надав.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що факт отримання товару відповідачем за бланком-замовленням №1КЛ-08/504 та видатковою накладною №1КЛ-08/704 позивачем не доведений, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 14953,44грн. є не обґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи висновки суду про недоведеність з боку позивача факту порушення відповідачем своїх обов'язків щодо сплати товару, тобто за відсутністю доказів невиконання або неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, які тягнуть за собою можливість застосування певного виду відповідальності, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 5652,40грн. та 3% річних у розмірі 1206,69грн. підлягають залишенню без задоволення.
При цьому, слід зазначити, що правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватись лише у тих випадках, в яких буде доведено факт порушення або оспорювання права. Отже, якщо є інші підстави для відмови у позові ніж застосування судом спливу строків позовної давності, то суд відмовляє у позові з тих підстав.
Відповідно до ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ч.2 ст. 104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Оскільки, рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м. Донецьк підлягає задоволенню, рішення господарського суду Донецької області від 20.07.2011р. у справі №35/102 скасуванню.
У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги, скасуванням рішення господарського суду та відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати за подачу позовної заяви покладаються на позивача; з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 109,07грн.; відповідачу підлягає поверненню надмірно сплачене державне мито у сумі 113,93грн. Оскільки, господарським судом не видавалась позивачу довідка на повернення надмірно сплаченого державного мита за подання позовної заяви, а рішення господарського суду скасовано, то надмірно сплачене державне мито у сумі 72,83грн. підлягає поверненню позивачу.
Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 20.07.2011р. у справі №35/102 -задовольнити.
Рішення господарського суду Донецької області від 20.07.2011р. у справі №35/102 -скасувати.
У позові Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8, м. Маріуполь, Донецька область до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м. Донецьк про стягнення основного боргу у сумі 14953,44грн., 3% річних у сумі 1206,69грн., інфляційних втрат у сумі 5652,40грн. відмовити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 (87539, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Металургів, 83/12; р/р 260060191957 в ЗАТ «ПроКредитБанк»м. Київ, МФО 320984; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 (83009, Донецька область, м. Донецьк, пр. Партизанський, 37Б/65; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 109,07грн.
Доручити господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.
Повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_8, м. Маріуполь, Донецька область надмірно сплачене квитанцією б/н від 15.06.2011р. державне мито за подання позовної заяви у сумі 72,83грн.
Повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7, м. Донецьк надмірно сплачене квитанцією №14723.1128.1 від 31.10.2011р. державне мито за подання апеляційної скарги у сумі 113,93грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя І.В. Зубченко
Судді: Н.О. Мартюхіна
ОСОБА_3
Надруковано 5 примірників: 1 -позивачу; 1 -відповідачу; 1 -до справи; 1 -ДАГС; 1 -ГС