17 вересня 2015 року м. Київ К/800/50123/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :
Пасічник С.С.,
Кочана В.М.,
Швеця В.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Роздільнянського районного центру зайнятості до Південної митниці, Міністерства доходів та зборів України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення коштів, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Південної митниці на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2012р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2013р.,
В січні 2012 року Роздільнянський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до Південної митниці, Міністерства доходів та зборів України (залученого до участі у справі протокольною ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2013р.) за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України (залученої до участі у справі протокольною ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2012р.) про стягнення на користь позивача з Південної митниці коштів в сумі 1190,96 грн.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2012р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2013р., позов задоволено та стягнуто з Південної митниці на користь Роздільнянського районного центру зайнятості (далі - Центр зайнятості) 1190,96 грн.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Південна митниця звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що наказом Державної митної служби України №44-к від 19.01.2011р. ОСОБА_4 звільнений з митних органів відповідно до п.6 ч.1 ст.30 Закону України "Про державну службу" за порушення Присяги.
На час свого безробіття ОСОБА_4 був зареєстрований у Роздільнянському районному центрі зайнятості, отримав статус безробітного та йому виплачено матеріальне забезпечення по безробіттю у розмірі 1190,96 грн. за період з 01.05.2011р. по 14.07.2011р.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.05.2011р., залишеною без змін ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011р. та Вищого адміністративного суду України від 04.07.2013р., у справі №2а/1570/1611/2011 позов задоволено частково: скасовано наказ Державної митної служби України №44-к від 10.01.2011р. в частині звільнення ОСОБА_4 з посади інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Роздільна» Південної митниці Державної митної служби України; поновлено ОСОБА_4 на займаній раніше посаді та стягнуто з Південної митниці на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.01.2011р. по день поновлення на роботі.
На виконання судового рішення наказом Державної митної служби України №1582-к від 22.07.2011р. ОСОБА_4 поновлено на роботі в митних органах з 19.01.2011р.
Роздільнянським районним центром зайнятості направлено до Південної митниці претензію №814/03-04 від 12.09.2011р. про повернення у місячний термін виплаченого забезпечення та вартості наданих послуг безробітному ОСОБА_4 у розмірі 1190,96 грн. Проте, Південною митницею в добровільному порядку кошти повернуто не було.
Вирішуючи спір у даній справі та задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної виходили з того, що обов'язок з відшкодування витрат на виплату грошової допомоги по безробіттю особі, поновленій за рішенням суду на колишній посаді, чинними законодавством покладено на Південну митницю, де вона перебувала на державній службі, а тому сума виплаченої позивачем ОСОБА_4 грошової допомоги підлягає стягненню саме з цього митного органу.
Колегія ж суддів Вищого адміністративного суду України, здійснивши касаційний перегляд справи, вказує на таке.
За змістом п.2 ч.2 ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» роботодавець зобов'язаний подавати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в установленому порядку відповідно до законодавства відомості про прийняття на роботу працівників.
Частиною ж 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Згідно з п.20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007р. №219, громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку з дня поновлення безробітного на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили. При цьому в картці робиться запис про прийняття на роботу, зазначаються дата та номер наказу. Повернення виплачених безробітному коштів здійснюється відповідно до частини четвертої статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Відповідно до п.2 ч.1 ст.31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Частиною 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу.
Таким чином, законодавством передбачено як обов'язок безробітного, що перебуває на обліку в центрі зайнятості, своєчасно повідомляти останній про обставини, що впливають на умови виплати йому забезпечення, так і обов'язок роботодавця повідомляти центр зайнятості про прийнятих на роботу працівників й відшкодовувати виплачену грошову допомогу по безробіттю у разі поновлення працівника на роботі за рішенням суду та незаконно виплачену безробітному суму забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з приписами частини 3 статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухваленого судом апеляційної інстанції рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.210,220,220-1,223,224,230,231 КАС України, колегія суддів
Касаційну скаргу Південної митниці відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2013 р. залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Пасічник С.С.
Кочан В.М.
Швець В.В.