16 вересня 2015 року м. Київ К/800/28119/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів Рецебуринського Ю.Й.(доповідача),
Кочана В.М.,
Стародуба О.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_3 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року,
У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати неправомірними дії Квартирно-експуатаційного відділу м.Дніпропетровська щодо відмови у передачі в приватну власність квартири за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян; визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 12 січня 2015 року №104 про відмову у передачі у власність квартири за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати відповідача надати дозвіл позивачу та членам її сім'ї на приватизацію вказаної квартири.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року, закрито провадження у справі.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з наступних підстав.
Закриваючи провадження у справі суди виходили з того, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до статті 3 КАС України справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із прийняттям відповідачем рішення від 12 січня 2015 року №104, яким відмовлено ОСОБА_3 у передачі у власність (приватизації) квартири за адресою: АДРЕСА_1, яку він займає з членами родини на підставі ордеру від 5 травня 1993 року №11.
Пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Отже, дана справа стосується невизнаного права, що виникає із житлових відносин, у зв'язку з чим підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що вказаний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.
Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді Ю.Й. Рецебуринський
В.М. Кочан
О.П. Стародуб