Справа № 2- 792/09
м. Ковель 05 червня 2009 року
Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Лапіна О.Ф.
при секретарі Миронюк Т.М.
за участю представника позивача Матвійчук О.М.
відповідача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом виконкому Ковельської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_3, за участю третіх осіб без самостійних вимог Ремонтного житлово-комунального підприємства № 1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, служби в справах дітей виконкому Ковельської міської ради, про виселення із самовільно займаного житлового приміщення,-
Виконком Ковельської міської ради звернувся до ОСОБА_1 та її неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, про виселення з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення на підставі ст.116 ЖК України, як осіб, що самовільно зайняли жиле приміщення.
Позов мотивовано тим, що 29 березня 1995 року ОСОБА_7 та членам його сім'ї, що складалась з дружини ОСОБА_5, сина ОСОБА_4, дочки ОСОБА_6 видано ордер на спірну квартиру. Останні протягом дії ордера в житло не вселились, залишились проживати за попереднім місцем реєстрації, лише у 1996 році ОСОБА_7 вселився в квартиру, а згодом до нього переїхали жити його син ОСОБА_4 та невістка ОСОБА_1, після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 ОСОБА_1 проживає в квартирі разом із своєю дитиною.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала повністю з підстав вказаних у позовній заяві та пояснила суду, що сім'я ОСОБА_8 не набула статусу наймача спірно квартири, а тому і не мали правових підстав на вселення в квартиру відповідачки.
Відповідачка ОСОБА_1 діючи в своїх інтересах та інтересах своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_3 позов не визнала і пояснила, що 04 серпня 1995 року вступила в шлюб з ОСОБА_4, проживала разом з ним та його сім'єю в гуртожитку по АДРЕСА_2, сім'я ОСОБА_8 отримала квартиру по АДРЕСА_1, однак приміщення не було придатне для житла, зокрема відсутні внутрішні роботи, світло, каналізація, вода. Близько через рік в спірну квартиру вселився ОСОБА_7, його син ОСОБА_4., за їх згодою вона як член сім'ї, згодом народилась дитина ОСОБА_3. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_4, вона залишилась проживати в квартирі, сплачувала послуги по водо-, газопостачанню, комунальні платежі до 2006 року, у 2006 році РЖКП №1 відмовило їй у нарахуванні платежів з мотивів відсутності реєстрації проживання за вказаною адресою. Просить в позові відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечив з тих же підстав, також вказує на пропущення позивачем строку позовної давності, оскільки спірне житло передано на баланс Ковельської міської ради ще у 2002 році, у 2005 році РЖКП №1 зверталось до суду з аналогічним позовом, провадження по справі закрито у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову.
Треті особи без самостійних вимог в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, показання свідків, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
На підставі рішення виконкому Ковельської міської ради № 50 від 29 березня 1995 року ОСОБА_7 30 березня 1995 року видано ордер на жиле приміщення по АДРЕСА_1. Ордер вручено 05 квітня 1995 року, до ордеру включені члени сім'ї : дружина ОСОБА_5, син ОСОБА_4., ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження та дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження.
Відповідно до ст.58 ЖК України ордер, який є дійсним протягом 30 днів, є єдиною підставою для вселення в житлове приміщення.
Сторони по справі визнають, що сім'я ОСОБА_8 у встановлений термін в квартиру не вселились.
Як пояснила відповідачка та підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10 житло не було готове для проживання, завершення будівельних та ремонтних робіт покладалось на мешканців будинку.
Таким чином, суд вважає, що наймачем пропущено строк вселення в надане житло з поважних причин.
У 1996 році в квартиру вселився ОСОБА_7, його син ОСОБА_4., дане вселення не можна вважати самочинним, ОСОБА_4. та ОСОБА_7 залишили попереднє місце проживання, Ковельська дистанція цивільних споруд Львівської залізниці, на балансі якої до 2002 року перебувало житло, та РЖКП №1, як наймодавець, проти вселення ОСОБА_7 з сином не заперечували. Як вбачається з довідки № 324 від 11.03.2008 року РЖКП №1 проводив нарахування комунальних платежів, фактично уклавши договір найму.
Реєстрація ОСОБА_4 та ОСОБА_7 за попереднім місцем проживання не свідчить про обрання квартири по АДРЕСА_2 постійним місцем проживання і відповідно до постанови Пленуму ВСУ від 01.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя» відсутність чи наявність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням чи відмови у цьому.
Дружина ОСОБА_7 та дочка залишились проживати в гуртожитку , втративши тим самим на підставі ст.71 ЖК України право на користування спірним житлом.
В розумінні ст.64 ЖК України членом сім'ї ОСОБА_7 як наймача квартири по АДРЕСА_1 був син ОСОБА_4., який проживав разом з ним.
Відповідно до ст.65 ЖК України наймач має право в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, а також інших осіб.
Згідно викладених у постанові ПВС України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» відсутність письмової згоди членів сім наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Як показав суду свідок ОСОБА_9 ОСОБА_7 вселився в квартиру разом з сином та невісткою, які вели з ним спільне господарство, згодом народилась онука.
Аналогічні показання дала суду свідок ОСОБА_10
Як пояснила відповідачка та підтверджується письмовими матеріалами справи, остання сплачувала комунальні платежі ( розрахункова книжка на 2006 рік, видана РЖКП №1) сплачувала послуги по споживанню електроенергії, газу, з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 була вселена в спірне приміщення з дотриманням встановленого законом порядку.
Відповідно до ч.2 ст.65 ЖК України особи, які вселились в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами не було іншої угоди про порядок користування.
За змістом ч.2 ст.64 ЖК України ОСОБА_1 була членом сім'ї наймача.
у 2000 році ОСОБА_7 переїхав на інше місце проживання, дана обставина сторонами не оспорюється.
Після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 у 2002 році ОСОБА_1 залишилась проживати в квартирі, ОСОБА_4. обрав інше постійне місце проживання.
Відповідно до ч.3 ст.64 ЖК України, якщо особа перестала бути членом сім'ї наймача, але продовжує проживати в займаному житловому приміщенні, вона має такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність заявленого позову.
Окрім того, позивачем пропущено строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України.
Відповідно до ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як показала суду свідок ОСОБА_11 спірне житлове приміщення було передано на баланс Ковельської міської ради у 2002 році, тоді паспортистами виявлено порушення сім'єю ОСОБА_8 порядку вселення в надане житло, у 2005 році РЖКП №1 зверталось до суду з позовом про виселення даних осіб з квартири, однак провадження було закрито за відмовою від позову.
Таким чином, позивачем пропущено строк позовної давності та не наведено поважних причин його пропущення.
Судові витрати по справі слід залишити за позивачем.
На підставі ст.ст.58,64,65 ЖК України , керуючись ст.ст.10, 60, 130, 209, 212 - 215 ЦПК України,-
В задоволенні позову виконкому Ковельської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_3, за участю третіх осіб без самостійних вимог Ремонтного житлово-комунального підприємства № 1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, служби в справах дітей виконкому Ковельської міської ради про виселення із самовільно займаного житлового приміщення - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення та поданням апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або шляхом подачі апеляційної скарги без попереднього подання заяви - протягом строку, встановленого для подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.294 ЦПК, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
ГОЛОВУЮЧИЙ: О.Ф. ЛАПІН