61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
18 вересня 2009 р.Справа № 2-а-208/09/1808
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді:
Суддів:
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Краснопільському районі Сумської області на постанову Краснопільський районний суд Сумської області від 13.03.2009р. по справі № 2-а-208/09/1808
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Краснопільському районі Сумської області
про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни",
Позивач, ОСОБА_1, звернулась до суду з позовом до відповідача, Управління Пенсійного фонду України в Краснопільському районі Сумської області, в якому просила зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Краснопільському районі Сумської області нарахувати недоплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2007-2008 роки в сумі 2762 грн.50 коп.
Постановою Краснопільського районного суду Сумської області від 13 березня 2009 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1.
Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Краснопільському районі Сумської області.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Краснопільському районі Сумської області здійснити позивачу перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неврегульованість на законодавчому рівні порядку виплати допомоги особам, які мають статус “дитина війни”, прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм бюджетного законодавства України та приписів ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус дитини війни та відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідач не здійснює позивачу виплати, у відповідності до вимог зазначеного Закону, посилаючись на відсутність у нього коштів на такі виплати та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання, а у відповідача обов'язку щодо здійснення позивачу доплати до пенсії, відповідно до приписів ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 рік та з 22.05.2008 року. При цьому, зазначені висновки суду ґрунтувались на рішеннях Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп2007 року та від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, якими визнано неконституційними положення п.12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України” та п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішень Конституційним Судом України, колегія суддів погоджується з висновками суду щодо наявності у відповідача обов'язку нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України” та п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ці норми втратили чинність, а тому не підлягали застосуванню.
Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтоване застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, колегія суддів зазначає наступне.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Крім того, колегія суддів вважає безпідставним здійснення відповідачем позивачу доплати до пенсії з травня 2008 року на підставі та у розмірах, встановлених п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. за № 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України.
Отже, виходячи з системного аналізу ч.2 ст.19 Конституції України, ч. 2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та приписів ч.4 ст.9 КАС України, відповідач з 22.05.2008 року не мав підстав застосовувати постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 та був зобов'язаний діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, який має вищу юридичну силу ніж зазначена постанова, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм матеріального права через неврахування законодавчої неврегульованості питання щодо механізму виплати пенсії, відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, колегія суддів, вважає хибними, з таких підстав.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Щодо доводів відповідача стосовно того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частинами 1,2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує верховенство права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В пункті 34 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначено, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві. Питання, яке має бути розглянуто, стосується того, наскільки обставини справи, що розглядається в цілому, давали заявникові право на майновий інтерес, захищений статтею 1 Першого протоколу.
Тобто, майно у визначенні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції охоплює як власне майно, так і майнові права - належні до виплати кошти, відповідно до національного законодавства.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що з боку відповідача мало місце порушення права власності позивача; тобто, постійні недоплати позивачу протягом 2007, 2008 років 30% доплати до пенсії, у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики фактично порушили право позивача на мирне володіння майном.
Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів, не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Краснопільському районі Сумської області залишити без задоволення.
Постанову Краснопільський районний суд Сумської області від 13.03.2009р. по справі № 2-а-208/09/1808 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяБенедик А.П.
Судді Калиновський В.А. Кононенко З.О.