Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"11" серпня 2015 р.Справа № 922/3900/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши справу
за позовом Харківського обласного центра зайнятості, м. Харків
до Науково-виробничого об'єднання "Нові технології " у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків
про стягнення 21 996,00 грн.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (дов. № 6 від 28.04.2015 р.)
відповідача - не з'явився
Позивач, Харківський обласний центр зайнятості, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Науково-виробничого об'єднання "Нові технології " у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - Відповідач) збитків у розмірі 21 996,00 грн.
Від Позивача заяв та клопотань не надійшло. У судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник Відповідача у судове засідання не з'явився. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Вимоги ухвали суду не виконав. Відомості щодо належного повідомлення в матеріалах справи відсутні.
Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19 лютого 2013 року та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20 лютого 2013 року №28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до п.2.16 Плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України та п. 1.1.2.1 Плану контрольно-ревізійної роботи Держфінінспекції в Харківській області на 1 квартал 2015 року в Харківському обласному центрі зайнятості (далі - Центр) проведено ревізію використання коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття за період з 01.10.2011 по 01.02.2015.
За результатами проведеної ревізії Держфінінспекцією в Харківській області складено акт ревізії від 07.05.2015 №04-11/04 та Харківському обласному центру зайнятості надана вимога про усунення виявлених ревізією порушень від 11.06.2015 №04-25/4248, у якій у тому числі виявлено наступне порушення законодавства, де:
В порушення п. 3.1.10.7 ДБН Д 1.1-1-2000 “Правила визначення вартості будівництва”, затверджених наказом Держбуду України від 27.08.2000 № 174 (зі змінами), підрядником НВО “Новые технологии” у формі ТОВ” при улаштуванні підстилаючих бетонних шарів, вартість яких розрахована по кошторисній нормі Е11-2-9, що не передбачає армування бетонних шарів, необґрунтовано включено до акту виконаних робіт КБ-2в № 2 за листопад 2011 року арматуру в кількості 2,1215 та на суму 21996,00 грн.
Вимогою ДФІ в Харківській області про усунення виявлених ревізією порушень від 11.06.2015 №04-25/4248, було пред'явлено у тому числі вимогу щодо стягнення з НВО “Новые технологии” у формі ТОВ збитків в сумі 21996,00 грн.
Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 5 пункту 4 Положення).
Відповідно до підпунктів 15, 21 пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.
Вимога ДФІ в Харківській області щодо усунення порушень законодавства від 11.06.2015 №04-25/414, пред'явлена до виконання Центру зайнятості, вказує на виявлені збитки та їх розмір і вимагає від Центру зайнятості їх відшкодування.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
ОСОБА_2 зі статтею 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Разом із тим частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України ).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Правові позиції втілені у статті 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
ОСОБА_2 з частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.
Як свідчать матеріали справи, між позивачем та відповідачем укладено договір підряду №09/06/2011 від 09.06.2011.
Даний договір укладено у повній відповідності до вимог діючого законодавства України, зі всіма умовами, визначеними законодавством для договорів підряду, підписано з обох сторін та скріплено печатками підприємств.
ОСОБА_2 з актом виконаних робіт форми КБ-2в (а.с. 46-48), робота по наведеним договору була виконана в повному обсязі без зауважень, з належною якістю і у встановлений строк.
За змістом частин 1 та 3 статті 632 Цивільного Кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що договір в частині визначення ціни було визнано в установленому порядку недійсними повністю або частково з підстав її завищення, чи до них були внесені відповідні зміни. Будь-які дії щодо коригування суми оплати за участю відповідача позивачем в установленому порядку не вчинялись.
Сторони підтвердили, що ними було виконано умови, укладеного договору.
Також це підтверджується матеріалами справи, а саме довідкою Державної фінансової інспекції України в Харківській області, в якій зазначено про обсяг та якість операцій та розрахунків, що здійснювались між позивачем та відповідачем.
Крім того, позивач не мав претензій щодо обсягу і якості наданих послуг та повністю оплатив їх вартість. Мотивованої відмови від приймання наданих послуг з боку позивача не надходило, обсяг наданих послуг погоджений сторонами.
Відповідно до статті 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного Кодексу України).
ОСОБА_2 зі статтею 525 Цивільного Кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Таким чином, позивач, вимагаючи повернення частини виконаного за договором, фактично вимагає перегляду ціни договору після його виконання, що є порушенням вказаних вимог чинного законодавства.
ОСОБА_2 зі статтею 611 Цивільного Кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування збитків.
Як вже зазначалось, за загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
У роз'ясненні Вищого господарського суду України N 02-5/215 від 01.04.94 “Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” зазначається, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків (відшкодування шкоди), господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.
Відповідно до ч. 1 п. 8 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.
Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.
Відповідно до ч.1 ст.22, ч.1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.
Вимоги про стягнення збитків можуть бути задоволені лише у випадку якщо буде доведено кожний з елементів складу правопорушення. Недоведення хоч би одного з них виключає можливість задоволення вимоги про стягнення збитків.
ОСОБА_2 з частиною 1 статті 614 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як оплату за належне надання послуг за договорами про надання послуг, а тому такі кошти набуто за наявності правової підстави - договори про надання послуг і вони не можуть вважатися збитками.
Доводи позивача про те, що підставою для стягнення збитків з відповідача є акт Державної фінансової інспекції №04-11/04 від 07.05.2015 року, довідка ревізії фінансово-господарської діяльності 04-11/15-з від 27.03.2015 року та вимога Державної фінансової інспекції про усунення порушень від 11.06.2015 року № 04-25/4248, є необґрунтованими, враховуючи наступне.
ОСОБА_2 зі статтею 15 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Отже, за умови існування між сторонами договірних правовідносин, посилання на висновки перевірки Головного контрольно-ревізійного управління України, як на підставу для задоволення позовних вимог, є неправомірними. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати.
Разом з тим, виявлені за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності Відповідача порушення можуть бути підставою для притягнення до відповідальності відповідних посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку.
Так, згідно з підпунктом 4 пункту 4 Положення про Державну фінансову інспекцію України (затверджено Указом Президента України від 23.04.2011р. № 499/2011) врегульовано вжиття Держфінінспекцією України відповідно до покладених на неї завдань заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб. Такі заходи вживаються в установленому порядку Держфінінспекцією України як центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю. Акт перевірки вказаного контролюючого органу може бути підставою для вжиття ним в межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, в тому числі, притягнення до відповідальності посадових осіб позивача у встановленому чинним законодавством порядку, а не для встановлення певного зобов'язання в межах господарсько-договірних відносин.
З наведеного слідує, що акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.
Таким чином, пред'явлена на основі проведеної Державною фінансовою інспекцією України перевірки вимога про усунення порушень від 11.06.2015 року № 04-25/4248 не підтверджує порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбачені статтею 203 ЦК України, а саме: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
ОСОБА_2 з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
У відповідності до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
ОСОБА_2 зі ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Отже, між сторонами існували договірні відносини і приймання виконаних робіт та розрахунки за виконані роботи проводились на підставі договору.
Відповідно до ст. 877 ЦК України, підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.
Відповідно до ч. 2 ст. 883 Цивільного кодексу України, за невиконання або за неналежне виконання обов'язків за договором будівельного підряду підрядник відшкодовує збитки в повному обсязі.
Суд встановлює, що відсутні порушення між сторонами істотних умов договору підряду №09/06/2011 від 09.06.2011.
Відповідно до ст.ст. 22, 611, 623 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування в меншому або більшому розмірі, боржник, який порушив зобов'язання має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, розмір збитків доказується кредитором, при визначенні неодержаних доходів враховуються заходи, вжити кредитором щодо їх одержання.
Як зазначено в статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або іншої особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК України відшкодування збитків є господарською санкцією, а ч. 1 ст. 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, у ст. 224 ГК України зазначено, що учасник в господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані збитки суб'єкту, права або інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані доходи, які управлена сторона одержала б в разі належного виконання зобов'язань або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Суд зазначає, що у разі доведення вини відповідача, позивач має право на відшкодування понесених ним за договорами підряду збитків в розмірі 21 996,00 грн., а право на стягнення з відповідача 21 996,00 грн. відсутні.
Так відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Отже, основною умовою для застосування зазначеної статті повинно бути відсутність правових підстав для набуття майна.
Суд вважав, що між сторонами був укладений договір, який виконувався сторонами. Як свідчать матеріали справи, підставою отримання коштів був договір та дії сторін по підписанню кошторису та актом виконаних робіт, невиконання умов правочину або неналежне їх виконання не є підставою для застосування норм ст. 1212 ЦК України.
До того ж, вказаний договір розірваний або визнаний недійсним не був, та фактично був виконаний сторонами.
В даному випадку факт порушення законодавства при укладанні договорів, погодженні договірної ціни, проведенні розрахунків тощо, позивач не надав.
Зазначена правова позиція суду знайшла своє підтвердження у
Постановах Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2010 р. по справі № 38/182-10; від 02.11.2011 р. по справі № 5023/5620/11; від 21.02.2012 р. по справі № 5023/7609/11; від 26.03.2012 по справі №5023/10511/11, а також у Постановах Вищого господарського суду України від 17.08.2011 р. по справі № 5023/574/11; від 20.02.2012 р. по справі № 5023/5573/11.
Вирішуючи спір про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладання на винну особу зазначеної міри відповідальності, в той час як в межах розгляду даної справи позивачем не доведено факту порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором, або виконання укладеного договору з порушенням умов, що виключає застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків.
ОСОБА_2 ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також слід зазначити, що акт контрольно-ревізійного органу не визначений законодавством як безумовний доказ, а тому не повинен прийматися як беззаперечний доказ про встановлені порушення з боку господарюючого суб'єкта (підконтрольної установи).
ОСОБА_2 ВСУ від 09.08.2006р. № 1-11/477 обставини, висвітлені у актах КРУ, та факти про їх порушення, встановлені КРУ під час перевірок, підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним процесуальним законодавством України, зокрема статтями глави 5 Цивільного процесуального Кодексу України.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
ОСОБА_2 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи викладене, а також вимоги ст. 33 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача щодо стягнення збитків задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено, жодного з елементів складу правопорушення, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 14.08.2015 р.
Суддя ОСОБА_3