Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" вересня 2015 р.Справа № 922/3832/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Гончарові В.В.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобілі-Харків" (м. Харків)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Харків)
про та за зустрічним позовом до стягнення 150 000,00 грн. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Харків) Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобілі-Харків" (м. Харків)
за участю представників сторін:
позивача за первісним позовом - не з'явився;
відповідача за первісним позовом - ОСОБА_2 (довіреність від 10.09.2013)
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомобілі-Харків", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором суборенди транспортних засобів №1 від 01.01.2012 р. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 150 000,00 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені договором суборенди транспортних засобів №1 від 01.01.2012 р. щодо своєчасної оплати за суборенду транспортних засобів. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.
03.08.2015 представник відповідача надав до суду зустрічний позов, в якому просить суд визнати недійсним договір суборенди транспортних засобів №1 від 01.01.2012 р., який було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомобілі-Харків" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.
Ухвалою суду від 04 серпня 2015 р. прийнято зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вх. №30948 від 03.08.2015) до розгляду, продовжено строк розгляду спору по справі №922/3832/15 до 17 вересня 2015 року, розгляд справи відкладено на 02 вересня 2015 р. о 09:30 год.
Ухвалою суду від 02 вересня 2015 р. розгляд справи відкладено на 10 вересня 2015 р. о 10:00 год.
Представник позивача за первісним позовом в судове засідання 10 вересня 2015 р. не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про причину неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення вих. №031669, яке долучене судом до матеріалів справи.
Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) в судовому засіданні 10 вересня 2015 р. просить суд відмовити в задоволенні первісних позовних вимог, підтримує зустрічний позов.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивач за первисним позовом (відповідач за зустічним) був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як стверджує позивач за первісним позовом, 01 січня 2012 року між ТОВ "Автомобілі Росії-Харків", правонаступником якого є ТОВ "Автомобілі-Харків" відповідно до Статуту, зареєстрованого Реєстраційною службою ХМУЮ Харківської області 01.10.2014 р. за №14801050006048736 (нова редакція) та протоколу позачергових зборів учасників ТОВ "Автомобілі Росії-Харків" № 2-2024 від 24 вересня 2014 р. (орендар за договором) та Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (суборендар за договором) уклали договір суборенди транспортних засобів № 1.
Позивач за первісним позовом зазначив, що договір суборенди транспортних засобів було укладено ФОП ОСОБА_1 для виконання свого основного виду економічної діяльності - Збирання безпечних відходів (КВЕД 2012 клас 38.11) та даний факт підтверджується даними органів державної статистики про основний вид економічної діяльності фізичних осіб-підприємців та вбачається із ОСОБА_3 державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Для збирання безпечних відходів необхідно використовувати транспорт спеціалізованого призначення (мусоровоз), який вивозить мусор зі спеціально облаштованих майданчиків до полігона.
У зв'язку з тим, що у ФО-П ОСОБА_1 не було власного транспорту для виконання основної діяльності, останній звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобілі-Харків" з пропозицією укласти вищевказаний договір оренди транспортних засобів.
Позивач за зустрічним позовом наполягає на визнанні недійсним договору суборенди транспортних засобів №1 від 01.01.2012 р., який було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомобілі-Харків" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з тих підстав, що така угода разом з додатками, ані будь які інші документи зі сторони позивача за зустрічним позовом не укладались, ФОП ОСОБА_1 не підписувалась та відбиток печатки на цій угоді не є відбитком печатки ФОП ОСОБА_1.
З метою встановлення дійсного існування договору суборенди транспортних засобів №1 від 01.01.2012 р., суд зобов'язував учасників судового процесу надати оригінал договору суборенди транспортних засобів №1 від 01.01.2012 р.
Однак, на виконання вимог ухвал суду учасниками судового процесу не було надано оригіналу договору суборенди транспортних засобів №1 від 01.01.2012 р.
Суд зауважує, що продемонстрований представником позивача за первисним позовом для огляду в судовому засіданні 04.08.2015 нечитаємий документ не може вважатись належним та допустимим доказом, оскільки в такому вигляді неможливо надати оцінку його змісту.
З урахуванням обставин справи, заявлених підстав та предмету спору, слід виходити з того, судом досліджувався документ, який мав форму оригіналу, але заперечувався як такий, що складений належним чином: за реального волевиявлення сторін з проставленням справжніх підписів та печаток.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд дійшов висновків про те, що наявна у матеріалах справи копія договору суборенди транспортних засобів №1 від 01.01.2012 р., за відсутності його оригіналу в сукупності зі встановленими судом обставинами, не може бути в розумінні ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України доказом існування такого договору, а отже учасниками судового процесу не доведено факту укладання (існування) договору суборенди транспортних засобів №1 від 01.01.2012 р.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновків, що такий договір є неукладеним у розумінні ст. 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і, як наслідок, не може створювати будь-яких зобов'язань, у тому числі сплати заборгованості за цим договором у загальному розмірі 150 000,00 грн.
Разом з тим, згідно з положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії; оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках, на вимогу господарського суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч. 4 ст. 202 ЦК України дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України визначено перелік загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
При цьому, суд враховує ту обставину, що з метою встановлення дійсного існування договору суборенди транспортних засобів №1 від 01.01.2012 р., суд на підставі приписів ст. 36 ГПК України зобов'язував учасників судового процесу надати оригінал вказаного договору, однак такий оригінал не було надано.
У п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Оскільки у справі відсутні беззаперечні докази укладення спірного договору суборенди транспортних засобів №1 від 01.01.2012 р., на вимогу суду жодна із сторін не надала оригіналу цієї угоди, суд, дійшов висновку про те, що договір суборенди транспортних засобів №1 від 01.01.2012 р. є неукладеним, а тому відсутні підстави для задоволення зустрічного позову про визнання його недійсним.
Позивач за первісним позовом зазначив, що відповідно до акту приймання-передачі від 01.02.2012, ТОВ "Автомобілі-Харків" передало, а ФОП ОСОБА_1 прийняв 9 транспортних засобів в технічно-справному стані, вказані в додатку №1 до Договору суборенди №1 від 01.01.2012р., а саме ГАЗ-5312 К0413 (держ.номер ХА 228-31), ЗИЛ 130 К0431 (держ.номер ХА 43-22), ЗИЛ 130 К0431 (держ.номер ХА 120-79), ЗИЛ 130 К0431 (держ.номер ХА 190-69), ЗИЛ 130 К0431 (держ.номер ХА 219-18), ЗИЛ 130 К0431 (держ.номер ХА 278-16), ЗИЛ 130 К0431 (держ.номер ХА 76-05), ЗИЛ 433102 (держ.номер АХ 5302 КХ), ЗИЛ 433102 (держ.номер АХ 5303КХ).
Але згідно довідки УДАІ ГУМВС України в Харківській області від 14.08.2015р. транспортні засоби з номерними знаками ХА 4322, 120-79, 19069, 21918, 27816, 7605 на обліку не перебувають.
Частинами 1,2 ст. 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Відповідно до ч. 1 ст.284 істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Таким чином, оскільки шість з дев'яти автомобілів, які згідно договору суборенди №1 від 01.01.2012р. було передано ФОП ОСОБА_1, на обліку в УДАІ ГУМВС України в Харківській області не перебувають, то суд приходить до висновку, що в даному випадку частково відсутній об'єкт суборенди, що також підтверджує той факт, що спірний договір суборенди між сторонами не укладався і за відсутності автомобілів не міг бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом (п.п. 1, 2, 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення").
Враховуючи те, що неукладений договір суборенди транспортних засобів №1 від 01.01.2012 р. не породжує відповідних прав та обов'язків, первісні позовні вимоги про стягнення заборгованості за цим договором, відповідно, також не підлягають задоволенню.
Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення в постанові Вищого господарського суду від 28 січня 2013 р. по справі № 5015/1553/12 (5015/1889/12) та в постанові Вищого господарського суду від 14 липня 2015 року справі № 910/25766/13.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи відмову в первісному та відмову в зустрічному позові, судовий збір у цій справі не стягується.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В первісному позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобілі-Харків" відмовити повністю.
В зустрічному позові Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 15.09.2015 р.
Суддя ОСОБА_4