Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" листопада 2013 р.Справа № 922/3656/13
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Бережановій Ю.Ю.
розглянувши справу
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків
до 3-я особа, яка 1. Шевченківської районної ради, смт. Шевченкове , 2. Малого колективного багатопрофільного підприємства "Зевс", с. Шевченкове не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Шевченківська районна державна Адміністрація Харківської області, смт. Шевченкове
про визнання недійсним рішення
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_2 (дов. № б/н від 29.08.213 р.)
1. відповідача - не з'явився
2. відповідача - не з'явився
третьої особи - ОСОБА_3 (дов. № 02-35/1787 від 02.08.2013 р.)
Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про: - витребування у Шевченківської районної ради (надалі - 1. Відповідач) та Малого колективного багатопрофільного підприємства "Зевс" (надалі - 2. Відповідач) завірені копії рішення 1. Відповідача від 31.03.1992 р., якими надано 2. Відповідачу земельну ділянку площею 303 гектари на території Сподобівської сільської ради, та Державного акту на право користування землею серії Б №074182, яким надано 2. Відповідачу земельну ділянку площею 309,23 гектари на території Сподобівської сільської ради;
- визнання недійсним рішення 1. Відповідача від 31.03.1992 р., якими надано 2. Відповідачу земельну ділянку площею 303 гектари на території Сподобівської сільської ради;
- визнання недійсним Державного акту на право користування землею серії Б №074182, яким надано 2. Відповідачу земельну ділянку площею 309,23 гектари на території Сподобівської сільської ради.
Суд встановлює наявність заяв або клопотань до початку розгляду справи по суті.
Від Позивача заяв та клопотань не надійшло.
Представник 1. Відповідача у судове засідання не з'явився, у наданому, 19.09.2013 р., клопотанні просив суд розглядати справу без участі уповноваженого представника. Вимоги ухвали суду не виконав. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник 2. Відповідача у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. У наданому, 08 листопада 2013 р., запереченні проти позовних вимог заперечує у повному обсязі. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Від третьої особи заяв та клопотань не надійшло.
Суд переходить до розгляду справи по суті.
Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник третьої особи у судовому засіданні підтримує позові вимоги повністю та просить суд задовольнити їх.
Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
МКБП «Зевс» створене у відповідності до договору №1 про господарські, фінансові та інші взаємовідносини засновників МКБП «Зевс» від 15.01.1992р. Статут МКБП «Зевс» зареєстрований рішенням Шевченківського районного виконавчого комітету народних депутатів Харківської області від 18.02.1992р. №38.
В 1993 році Шевченківським районним виконавчим комітетом народних депутатів Харківської області малому підприємству «Зевс» видано державний акт на право безстрокового і безоплатного користування земельною ділянкою 309,23 га серії Б №074182, зареєстрований в книзі записів державних актів на право користування землею за №15.
Розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області № 106 від 17.06.2002 р. припинено право постійного користування земельною ділянкою Малого колективного багатопрофільного підприємство "ЗЕВС".
Постановою Вищого господарського суду України від 24 липня 2013 року у справі № 5023/5361/12 рішення господарського суду Харківської області від 27.12.2012 р. у справі № 5023/5361/12 залишено без змін, визнано недійсним розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації № 106 від 17 червня 2002 року "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Малого колективного багатопрофільного підприємства "ЗЕВС", зобов'язати Шевченківську районну державну адміністрацію Харківської області (63601, Харківська область, смт. Шевченкове, вул. Лермонтова, поновлено порушене право користування земельною ділянкою Малого колективного багатопрофільного підприємства "ЗЕВС" площею 310,8 га., в тому числі: ріллі 205,2 га., сіножатей 31,6 га., пасовищ 31,2 га., під водою 33,1 га., ліс 2,6 га., доріг 2,8 га., інших угідь 4,3 га., у відповідності до Державного акта серія Б № 074182 на безстрокове користування землею Малим колективним багатопрофільним підприємством "ЗЕВС".
Згідно з договором оренди земельної ділянки водного фонду від 21.11.2002 Позивач є орендарем земельної ділянки загальною площею 39,9790 га, що розташована за межами населеного пункту на території Сподобівської сільської ради Шевченківського району, та яка має перетин із земельною ділянкою, наданою у 1992 році малому підприємству «Зевс».
Позивач вважає, що земельна ділянка надана малому підприємству «Зевс» незаконно, допускає існування одночасного користування землею двома суб'єктами, через що підлягають визнанню недійсними рішення Шевченківської районної ради від 31.03.1992 та Державний акт на користування землею серії Б № 074182.
Рішенням господарського суду Харківської області від 27.12.2012 року по справі № 5023/5361/12, яке згідно постанови Вищого господарського суду України від 24.07.2013 року залишено в силі, дії з надання земельної ділянки, яка охоплюється державним актом на право постійного користування землею серії Б № 074182, третім особам визнано незаконними та припинено право користування даною земельною ділянкою іншими особами.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників Позивача та Відповідача, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають відмови у задоволенні, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Конституція України (ст.14) проголошує, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до положень ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок, координація діяльності державних органів земельних ресурсів, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Згідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів здійснюють - відповідні органи виконавчої влади.
Згідно ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація с місцевим органом виконавчої влади і входить до систем органів виконавчої влади. Відповідно до ст. 21 зазначеного Закону місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Стаття 141 Земельного кодексу України визначає такі підстави для припинення права користування земельною ділянкою: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Від дня набуття рішенням господарського суду Харківської області від 27.12.2012 року по справі № 5023/5361/12 законної сили, право користування земельною ділянкою позивачем було втрачено за рішенням суду, яке, відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковим до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, а відтак, незалежно від факту здійснення чи не здійснення анулювання державної реєстрації прав позивача на спірну земельну ділянку.
Суд відхиляє посилання позивача на необхідність припинення права постійного користування земельною ділянкою в судовому порядку, а не за рішення органу державної влади. Загальний перелік підстав припинення права постійного користування землею міститься в ст. 141 Земельного кодексу України, вичерпний перелік підстав за яких припинення здійснюється в судовому порядку - в ст. 143 Земельного кодексу України.
Позивачем до суду не надано будь-яких доказів які-б підтверджували перетин земельних ділянок, які знаходяться у користуванні сторін спору і фактичного залишення їх у землях водного фонду.
Крім того Державний акт на право постійного користування був виданий у 1993 році, тобто значно раніше ніж був укладений договір від 21 листопада 2002 року оренди земельної ділянки водного фонду з Позивачем.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.
За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.
Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на Позивача.
На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 19, 77, 79 Земельного кодексу України, статтею 1 Господарського кодексу України, статтями 17, 124, 141 Земельного кодексу України керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 13.11.2013 р.
Суддя(підпис) ОСОБА_4