08 жовтня 2009 р.
№ 2/57-К
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Добролюбової Т.В.
суддів
Гоголь Т.Г., Швеця В.О.
розглянувши матеріали
касаційної скарги
Закритого акціонерного товариства "Житомирдоррембуд"
на постанову
Житомирського апеляційного господарського суду від 28.07.09
у справі
№2/57-К
за позовом
Закритого акціонерного товариства "Житомирдоррембуд"
до
Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Павелки"
третя особа
Колективне підприємство "Дитячий оздоровчий заклад "Чайка"
про
визнання договору укладеним і дійсним та визнання права власності
В судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Алейников О.С. -дов. від 07.10.09;
від відповідача: Омельчук В.К. -витяг з єдиного державного реєстру серія АГ №655038;
від третьої особи: Жуковський С.Б. -витяг з єдиного державного реєстру серія АГ №655067.
Закритим акціонерним товариством "Житомирдоррембуд" у листопаді 2008 року заявлений позов до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Павелки" про визнання укладеним і дійсним договору купівлі-продажу від 03.03.08 та визнання за позивачем права власності на частку в статутному фонді Колективного підприємства - Дитячий оздоровчий заклад "Чайка". В обґрунтування своїх вимог, позивач вказував на те, що ним виконані умови спірного договору та сплачена вартість придбаної частки у статутному фонді Колективного підприємства - Дитячий оздоровчий заклад "Чайка", проте відповідач продовжує брати участь в управлінні справами підприємства та не визнає за позивачем права власності на придбану частку.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 21.04.09, ухваленим суддею Тимошенко О.М., в позові відмовлено. Відмовляючи у визнанні укладеним і дійсним договору купівлі-продажу, суд першої інстанції виходив з відсутності такого способу захисту права. Водночас суд відмовив позивачеві у визнанні права власності на частку в статутному фонді КП ДОЗ "Чайка" з огляду на недотримання визначеної статутом процедури набуття позивачем статусу засновника підприємства.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 28.07.09, прийнятою у складі колегії суддів: Веденяпіна О.А. -головуючого, Іоннікової І.А., Черпака Ю.К., перевірене рішення суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення.
Закрите акціонерне товариство "Житомирдоррембуд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові акти у справі у справі скасувати, як ухвалені з порушенням приписів матеріального права, а справу скерувати на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник наголошує на тому, що при укладенні оспорюваного договору були дотримані вимоги статті 203 Цивільного кодексу України, що свідчить, на його думку, про чинність договору. Заявник зазначає, що спірний договір купівлі-продажу підписаний уповноваженою особою -Петровою І.В., яка діяла на підставі довіреності, і, відповідно мала необхідний обсяг цивільної дієздатності. Також скаржник посилається на те, що відповідач безпідставно бере участь в управлінні справами підприємства, і це підтверджується протоколом №1 зборів уповноважених представників -правонаступників колективних сільськогосподарських підприємств, які виступають засновниками Колективного підприємства "Дитячий оздоровчий заклад "Чайка" від 27.05.08.
Від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Павелки" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.
Від Колективного підприємства "Дитячий оздоровчий заклад "Чайка" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому підприємство просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову у справі залишити без змін.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 1 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. При цьому, має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи інтерес потребує захисту. Лише в результаті розгляду спору виявляється чи доведене таке порушення і за відсутності порушення суд відмовляє у позові. Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову. Предмет позову - це конкретна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, а підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується ця вимога. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. Господарськими судами першої і апеляційної інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом даного позову є: 1) визнання укладеним і дійсним договору купівлі-продажу від 03.03.08 між сторонами у справі; 2) визнання права власності на частку в статутному фонді Колективного підприємства - Дитячий оздоровчий заклад "Чайка". При цьому, позивач, як на підставу позову, посилався на приписи статей 15, 392 Цивільного кодексу України. Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Статтею 16 Цивільного кодексу України унормовано перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Так, зокрема, такий випадок передбачений частиною 2 статті 220 Цивільного кодексу України, яка дозволяє суду за певних умов, визнати дійсним договір у разі недодержання сторонами вимоги закону про його обов'язкове нотаріальне посвідчення. Відповідно до приписів частини 2 статті 220 названого Кодексу якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, це підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним; у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Лише за наявності таких обставин, суд може визнати договір дійсним. Предметом спірного договору купівлі-продажу, про визнання дійсним якого звертається позивач, є частка у статутному фонді колективного підприємства. Відповідно до приписів статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона - продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні - покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами статті 656 цього ж Кодексу предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права, до договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Частиною 1 статті 209 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Оскільки позивач не надав доказів домовленості сторін про обов'язковість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу частки у статутному фонді колективного підприємства та таких вимог в законі, то відсутні правові підстави для визнання спірного договору дійсним згідно частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України. Разом з тим, відповідно до приписів статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно зі статтею 62 Господарського кодексу України підприємство -це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Відповідно до статуту Колективного підприємства "Дитячий оздоровчий заклад "Чайка" та установчого договору колективне підприємство здійснює свою діяльність згідно з чинним законодавством, цим статутом і установчим договором. Зокрема, прийняття нового засновника в колективне підприємство здійснюється шляхом подання письмової заяви та інших документів, необхідних для здійснення цієї процедури в керівний орган колективного підприємства; рішення про прийняття в колективне підприємство нового засновника, розмір статутного внеску до статутного фонду затверджується вищим органом колективного підприємства; засновник вважається прийнятим після підписання установчого договору. Засновники мають право вийти зі складу колективного підприємства у відповідності з чинним законодавством, шляхом подання письмової заяви до керівного органу колективного підприємства, ніж за три місяці до виходу. Вищим органом управління колективного підприємства є загальні збори уповноважених представників засновників. Права засновника не можуть бути передані третім особам. Отже, набуттю права власності, шляхом укладання договору купівлі-продажу частки у статутному фонді колективного підприємства, повинна передувати визначена статутом процедура. Господарські суди першої і апеляційної інстанцій установили недотримання порядку відчуження частки у статутному фонді колективного підприємства, що унеможливлює визнання такого договору купівлі-продажу підставою для визнання права власності на частку. З огляду на зазначене, доводи викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування переглянутих судових актів, оскільки спростовуються наведеним. Решта доводів касаційної скарги зводяться до встановлення обставин і переоцінки доказів, яка відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, оскільки касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117 , 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 28.07.09 у справі №2/57-К залишити без змін.
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Житомирдоррембуд" залишити без задоволення.
Головуючий, суддя Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
В.Швець