91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
16.10.09 Справа № 15/243
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія Едельвейс», м. Старобільськ Луганської області
до Приватного підприємства сільськогосподарської виробничої фірми «Агро», м. Луганськ
про стягнення 427 617 грн. 01 коп.
Суддя Пономаренко Є.Ю.
Представники сторін:
від позивача - представник не прибув;
від відповідача - Ткаченко В.В., начальник відділу судових розглядів департаменту правової роботи, довіреність № А-2/71 від 10.06.07.
До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.
Відповідно до вимог ст. 77 ГПК України у засіданні суду було оголошено перерву з 13.10.09 по 16.10.09.
Суть спору: позивачем заявлено вимоги:
- стягнути з відповідача на користь позивача борг у сумі 214 060 грн. 13 коп.;
- стягнути з відповідача на користь позивача штраф у розмірі 100 % вартості неоплаченого товару у розмірі 213 556 грн. 88 коп.
Позивач не скористався правом на участь свого представника у судовому засіданні після перерви -16.10.2009 р., хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Разом з тим, на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення, де зазначено, що відповідачем після подачі позову до суду на день розгляду справи погашено основну заборгованість у розмірі 214 060 грн. 13 коп.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву № б/ н від 18.09.09.
В судовому засіданні 16.10.2009 р. представник відповідача також надав усні пояснення про повну оплату заявленої до стягнення суми боргу після подачі позову до суду.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд встановив наступне.
Між сторонами укладено договір поставки від 08.01.08 № 01-01, за яким позивач зобов'язався поставити, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити нафтопродукти.
Позивач в письмових поясненнях від 18.09.09 зазначив, що сума заборгованості у розмірі 503 грн. 25 коп. виникла на підставі накладної № 1321 від 28.12.07, а сума боргу за договором поставки № 01-01 від 08.01.08 внаслідок несплати товару, поставленого за накладними №440 від 29.05.09, № 545 від 30.06.09, № 600 від 17.07.09, становить 231 556 грн. 88 коп.
Відповідно до п. 4.1 договору оплата за товар проводиться в розмірі 100 % вартості поставленого товару в момент його поставки.
Відповідач на момент звернення позивача до суду з позовом свої грошові зобов'язання за договором виконав частково.
Розмір боргу, що утворився на підставі визначених позивачем обставин, на день подачі позову до суду становив 214 060 грн. 13 коп.
Після подачі позову до суду заявлена до стягнення сума основного боргу сплачена відповідачем у повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи та поясненнями обох сторін.
Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та відповідача, надані ними докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Отже, між сторонами було укладено договір поставки від 08.01.08 № 01-01, а також укладений у спрощений спосіб правочин з поставки товару, оформлений накладною від 28.12.2007 р. №1321.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ч. 2 вказаної статті якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Доводи відповідача про необхідність застосування положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України у вирішенні даного спору про стягнення боргу та санкцій за договором від 08.01.08 № 01-01 з посиланням на п.п. 4.1, 4.2 договору судом відхиляються з наступних підстав.
Термін виконання відповідачем грошового зобов'язання чітко встановлено п. 4.1. договору.
Згідно даного пункту оплата за товар здійснюється покупцем в розмірі 100% вартості товару в момент його поставки. Додаткові угоди щодо встановлення іншого терміну виконання грошового зобов'язання сторонами не укладалися.
Положення п. 4.2. договору не змінюють чітко визначений термін виконання зобов'язання, встановлений пунктом 4.1. договору.
Отже, відповідач повинен був сплатити вартість товару в день його поставки.
Згідно п.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У зв'язку з невнесенням відповідачем плати за поставлений товар у повному обсязі за ним станом на день звернення до суду з позовною заявою обліковувався борг у сумі 214 060 грн. 13 коп.
Відповідно до ст. 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач не довів вчасне виконання грошових зобов'язань до подачі позову до суду.
Після звернення позивача до суду з позовом відповідачем здійснено повну оплату основної заборгованості, що підтверджується доданими до справи документами та поясненнями представників позивача і відповідача.
Тому, провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 214 060 грн. 13 коп. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.
Доводи відповідача про те, що договір з боку Приватного підприємства сільськогосподарської виробничої фірми «Агро»підписано не уповноваженою особою, судом відхиляються з наступних підстав.
Позивачем до матеріалів справи додано копію договору поставки від 08.01.08 № 01-01, підписаного повноважними представниками обох сторін. Оригінал такого договору досліджено в судовому засіданні за участю представників обох сторін.
Позовні вимоги в частині стягнення 231 556 грн. 88 коп. пред'явлено на підставі саме вказаного договору. Наявність у представника відповідача іншого договору, який з боку підприємства відповідача підписано іншою -не уповноваженою особою, не впливає на обставини, на підставі яких заявлено позов.
При цьому, також слід зазначити, що відповідач своїми конклюдентними діями (оплата боргу) визнав наявність своїх зобов'язань з оплати поставленої продукції перед позивачем.
Положеннями п. 5.4 договору передбачена сплата відповідачем штрафу у випадку порушення зобов'язань по оплати поставленого товару, передбаченого п. 4.1 договору в розмірі 100% від вартості неоплаченого товару.
На підставі п. 5.4. договору позивачем обґрунтовано нараховано штраф у розмірі 213 556 грн. 88 коп., який підлягає стягненню з відповідача.
Заперечення відповідача проти стягнення вказаного штрафу з посиланням на положення п. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»судом відхиляються з наступних підстав.
Провадження у справі №22/11б про банкрутство Приватного підприємства сільськогосподарської виробничої фірми «Агро»порушено ухвалою господарського суду Луганської області від 13.03.2009 р.
Зобов'язання ж відповідача, на підставі яких заявлено позов у даній справі №15/243, виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Так, заявлений до стягнення борг по договору від 08.01.08 № 01-01 утворився через несплату товару, поставленого за накладними від №440 від 29.05.09, № 545 від 30.06.09, № 600 від 17.07.09.
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»розділяє кредиторів на 2 види -конкурсні кредитори та поточні.
Так, відповідно до ст. 1 вказаного Закону кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори -кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
У даному випадку вимоги позивача, що розглянуті у даній справі про стягнення боргу за договором та стягнення штрафних санкцій, є вимогами поточного кредитора.
За положеннями п. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. При цьому, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:
- забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;
- не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію (ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
З аналізу наведених норм слідує, що мораторій поширюється на вимоги конкурсних кредиторів та не поширюється на вимоги поточних кредиторів.
У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з метою правильного і однакового застосування положень цього Закону, президією Вищого господарського суду України видано рекомендації 04.06.2004 р. N 04-5/1193 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
В пункті 5.4. вказаних Рекомендацій зазначено наступне:
У вирішенні питання про те, на які вимоги кредиторів поширюється мораторій, слід виходити з такого.
Мораторій поширюється на задоволення вимог конкурсних кредиторів за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також на задоволення вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, які виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому частиною 10 статті 17 Закону
Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог поточних кредиторів та виплату (стягнення) заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди (частини 6 та 24 статті 1, частина 6 статті 12 Закону ( 2343-12 ).
Такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України і при перегляді в касаційному порядку процесуальних документів судів першої та апеляційної інстанції.
У Постанові Вищого господарського суду України від 07.09.05 по справі №15/8 зазначено наступне.
Приписи Закону підлягають застосовуванню до конкурсної заборгованості, тобто мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість і не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника перебувають у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом. Якщо поширити дію мораторію і на поточну заборгованість, то остання не буде підлягати оплаті в процедурах розпорядження майном та санації. Це призведе до того, що після порушення справи про банкрутство жоден з контрагентів не співпрацюватиме з боржником, оскільки за поставлену продукцію, здійснені роботи та надані послуги під час провадження справи про банкрутство боржник не буде розраховуватись. Такі обставини у подальшому матимуть наслідком припинення підприємницької діяльності самого боржника, що, в свою чергу, зумовить банкрутство боржника і відкриття щодо нього ліквідаційної процедури.
У зв'язку з цим законодавець звільнив поточні зобов'язання боржника від будь-яких правових обмежень та наслідків, які настають під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Це стосується як виконавчого провадження, так і санкцій за невиконання грошових зобов'язань. Таким чином, застосування до зобов'язань, що виникли і строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство, заходів відповідальності за порушення зобов'язань, а саме нарахування 3 % річних, застосування індексу інфляції та стягнення пені, є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству та введеному мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство боржника.
В Постанові Вищого господарського суду України від 24.05.05 по справі №33/114 зазначено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів поширюється на конкурсні вимоги кредиторів, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, і не поширюється на вимоги кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, тобто поточні вимоги кредиторів.
Також, відхиляються судом і доводи відповідача про те, що між сторонами було укладено додаткову угоду, якою п. 5.4. договору викладено в іншій редакції, що не передбачає стягнення штрафу.
До матеріалів справи відповідачем додано проект такої угоди до договору від 08.01.2008 р., яка підписна лише представником відповідача та не підписана представником підприємства позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається.
Дослідивши надані докази суд дійшов висновку, що угода про зміну договору поставки є неукладеною у зв'язку з тим, що вона не підписана уповноваженою особою позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України).
Загальні вимоги до письмової форми правочину визначені статтею 207 ЦК України.
Згідно ч. 2 вказаної статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Угоди, яка була б підписна обома сторонами, суду не надано. Не надано суду і будь-якого листа (іншого письмового документа) позивача, з якого б слідувало прийняття пропозиції по укладенню вказаної угоди.
Згідно ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (п. 4 ст. 188 ГК).
Відповідно до ч. 5 вказаної статті якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Сторонами не надано рішення суду, яким би було змінено договір.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню. З відповідача слід стягнути штраф у сумі 213 556 грн. 88 коп. В частині вимог про стягнення боргу у сумі 214060 грн. 13 коп. провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.
Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України на відповідача покладаються судові витрати у складі: 4 276 грн. 17 коп. державного мита, а також 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Зайве сплачені державне мито у сумі 00 грн. 83 коп., перераховане платіжним дорученням від 03.08.09 № 477, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 197 грн. 00 коп., перераховані платіжним дорученням від 03.08.09 № 478, підлягають поверненню позивачу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Сільськогосподарська виробнича фірма «Агро», м. Луганськ, вул. Оборонная, б. 107, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 30877035, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Едельвейс», м. Старобільськ Луганської області, провулок Артема, б. 6, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 21809562, штраф у сумі 213 556 грн. 88 коп., судові витрати зі сплати державного мита у сумі 4 276 грн. 17 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. 00 коп. Наказ видати.
3. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення боргу в сумі 214 060 грн. 13 коп.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Едельвейс», м. Старобільськ Луганської області, провулок Артема, б. 6, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 21809562, зайве сплачені за платіжним дорученням від 03.08.09 № 477 державне мито у сумі 00 грн. 83 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 197 грн. 00 коп. сплачені за платіжним дорученням від 03.08.09 № 478. Підставою для повернення сплачених державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу є дане рішення підписане суддею та скріплене печаткою суду.
В судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Рішення, оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України, підписано 21.10.2009 р.
На підставі ч. 3 ст. 85 ГПК України дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя
Є.Ю. Пономаренко