"17" вересня 2015 р. Справа № 918/2063/13
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого - судді Торчинюка В.Г., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині
у справі за позовом (стягувач): Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна"
до відповідача (заявник, боржник): Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"
про стягнення в сумі 7 407 581 грн. 33 коп.
орган державної виконавчої служби: Відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області
В засіданні приймали участь:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_1 за довіреністю від 19 березня 2015 року № 03-05/950/772.
Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про стягнення 7 407 581 грн. 33 коп. боргу, з яких: 5 750 641 грн. 84 коп. заборгованість за поставлений природний газ, 548 501 грн. 90 коп. пеня, 7% штрафу в сумі 862 019 грн. 88 коп., інфляційні втрати в сумі 40 299 грн. 85 коп. та 3 % річних в сумі 206 117 грн. 85 коп.
25 лютого 2014 року судом винесено рішення по даній справі, яким позов задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 5 746 679 грн. 35 коп. заборгованості, 512 319 грн. 52 коп. пені, 546 405 грн. 79 коп. штрафу, 40 277 грн. 24 коп. інфляційних втрат, 204 849 грн. 89 коп. 3% річних та 65 502 грн. 84 коп. витрат по сплаті судового збору.
18 березня 2014 року на виконання рішення суду від 25 лютого 2014 року було видано відповідний наказ.
8 вересня 2015 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник відповідача (боржника) подав заяву, в якій просив суд визнати наказ господарського суду Рівненської області від 18 березня 2015 року № 918/2063/13 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 5 746 679 грн. 35 коп. основного боргу та 3 962 грн. 49 коп. пені.
11 вересня 2015 року ухвалою суду вищезазначена заява прийнята судом, розгляд якої призначено до розгляду в судовому засіданні на 17 вересня 2015 року.
17 вересня 2015 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління у Рівненській області надійшов супровідний лист в додатках до якого було долучено до матеріалів справи частину документів які витребовувалися ухвалою від 11 вересня 2015 року.
У судовому засіданні 17 вересня 2015 року уповноважений представник боржника (заявника) підтримав заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині, наполягав на її задоволенні.
Стягувач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання 17 вересня 2015 року хоча про місце, дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.
Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника боржника суд, дослідивши матеріали справи встановив наступне.
Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суд, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
За приписами статтей 116, 117 ГПК України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Це не виключає право господарського суду за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при оформлені наказу чи визнати його таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
30 березня 2015 року старшим державним виконавцем, було винесено постанову ВП № 47045593 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу господарського суду Рівненської області № 918/2063/13 від 25 лютого 2014 року.
Заявник обґрунтовує заяву тим, що 3 вересня 2015 року ним було здійснено погашення основної суми боргу в розмірі 5 750 641 грн. 84 коп., зазначені обставини підтвердив копією платіжного доручення від 3 вересня 2015 року № 1 на суму 5 750 641 грн. 84 коп. (а.с. 118).
Боржник вважає, що оплата основної суми боргу в межах виконавчого провадження є підставою для визнання наказу таким, що не підлягає до виконання в частині.
Відповідно до частини 2 статті 117 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом.
Згідно частини 4 статті 117 Господарського процесуального кодексу України господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.
Положення Постанови Пленуму ВГСУ № 9 від 17 жовтня 2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснюють, що частина четверта статті 117 ГПК України містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті: якщо його видано помилково; якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).
З вищезазначених норми права та роз'яснень вбачається, що вони надають право суду визнавати наказ таким що не підлягає до виконання, але у виключних випадках, зокрема якщо відсутній повністю або частково обов'язок боржника у зв'язку з його припиненням добровільною сплатою.
Суд зазначає, що статтею 117 ГПК України чітко визначено, що оплата має бути у добровільному порядку.
Водночас, оплата суми основного боргу, яка була здійснена боржником у вересні 2015 не підпадає під зазначену в частині 4 статті 117 ГПК України добровільну сплату.
Як було зазначено вище, постанова про відкриття виконавчого провадження (як зазначає сам позивач у своїй заяві) була винесена 30 березня 2015 року.
Згідно частини 3 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
З врахуванням зазначеної норми права, відділ ДВС надавав для боржника строк на добровільне виконання рішення суду, який закінчився в квітні 2015 року, доказів протилежного заявник не надав.
Водночас, як свідчать матеріали справи, боржник оплатив суму основного боргу через 5 місяців після відкриття виконавчого провадження, в межах виконання рішення суду в примусовому порядку.
Частиною 1 статті 36 ГПК України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Статтею 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З зазначено суд вбачає, що боржник повинен підтвердити викладені у заяві обставини належними доказами.
Однак, заявник не надав належних та допустимих доказів того, що ним у межах наданого строку на добровільне виконання рішення було оплачено суму основного боргу.
Враховуючи те, що боржником не було виконано наказ в добровільному порядку, як те передбачає чинне законодавство України, яке зазначалося вище, інших правових підстав на підставі яких суд може визнавати наказ таким, що не підлягає до виконання боржник не зазначив, тому відсутні правові підстави для задоволення заяви боржника.
Відтак, суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" в задоволенні заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині.
Керуючись статтями 33, 36, 86, 115, 116, 117 ГПК України, суд
1. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про визнання наказу від 18 березня 2014 року № 918/2063/13 таким, що не підлягає виконанню в частині відмовити.
2. Ухвалу направити сторонам по справі.
Суддя Торчинюк В.Г.