33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
15 вересня 2015 р. Справа № 918/788/15
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого - судді Торчинюка В.Г., розглянувши матеріали справи
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - Компанія)
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" (надалі - Товариство)
про стягнення заборгованості в сумі 225 316 434 грн. 99 коп.
В засіданні приймали участь:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_1 за довіреністю від 16 грудня 2014 року № 679-юв.
У судовому засіданні 15 вересня 2015 року, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У липні 2015 року Компанія звернулася до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору поставки природного газу № 10/09-П, укладеного 31 жовтня 2009 року між Компанією та Товариством, останньому протягом лютого - червня 2009 року було поставлено 132 169 114 м3 природного газу на загальну суму 315 865 678 грн. 78 коп. Проте Товариство взяті не себе зобов'язання щодо оплати поставленого йому природного газу виконувало неналежним чином, у зв'язку з чим позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до господарського суду Рівненської області. Рішенням вказаного суду від 8 червня 2011 року у справі № 5019/117/11 позов Компанії задоволено частково, стягнуто з Товариства 315 865 678 грн. 78 коп. основного боргу, 31 810 952 грн. 80 коп. пені, 16 672 418 грн. 26 коп. інфляційних втрат та три відсотки річних у розмірі 6 033 626 грн. 15 коп., нарахованих за період з 1 грудня 2009 року по 31 грудня 2010 року. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 7 травня 2014 року, рішення господарського суду Рівненської області від 08 червня 2011 року у справі № 5019/117/11 в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних, судового збору та витрат на інформаційно - технічне забезпечення - змінено та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 27 026 494 грн. 52 грн. - пені, 5 747 035 грн. 60 коп. - 3% річних, 14 324 388 грн. 38 коп. - інфляційних, 23 582 грн. 40 коп. - судового збору, 218 грн. 25 коп. - витрат на інформаційно - технічне забезпечення.
Оскільки вказане судове рішення набрало законної сили, а відповідач продовжує ухилятися від виконання своїх зобов'язань за вищезазначеною угодою щодо сплати суми основного боргу, Компанія, посилаючись на статті 526, 611, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просила суд стягнути з Товариства три проценти річних у розмірі 11 362 719 грн. 33 коп. та 213 953 715 грн. 66 коп. інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків у період з 8 травня 2014 року по 2 червня 2015 року.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 15 липня 2015 року порушено провадження у справі № 918/788/15, розгляд якої було призначено на 4 серпня 2015 року.
4 серпня 2015 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник відповідача подав клопотання, в якому просив суд відкласти розгляд справи.
Вищезазначене клопотання відповідача про відкладення розгляду справу судом задоволено.
Ухвалою суду від 4 серпня 2015 року розгляд справи відкладено на 18 серпня 2015 року.
До початку судового засідання 18 серпня 2015 року через канцелярію суду надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 18 серпня 2015 року № 542-юв (а.с. 124 - 125), в якому останнє просило суд відмовити позивачу в задоволенні його вимог з огляду на те, що загальна сума заборгованості вказана у позові та в розрахунках позивача не відповідає дійсності, оскільки суперечить узгодженим домовленостям сторін, а тому є необґрунтованою та безпідставною.
Також, до початку судового засідання 18 серпня 2015 року через канцелярію суду надійшла заява Товариства від 18 серпня 2015 року № 541-юв (а.с. 126), в якій останнє просило суд застосувати строк позовної давності до вимог Компанії про стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 11 362 719 грн. 33 коп. та 213 953 715 грн. 66 коп. інфляційних втрат.
У судовому засіданні 18 серпня 2015 року було оголошено перерву до 1 вересня 2015 року.
31 серпня 2015 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду відповідачем було подано додаткові пояснення, відповідно до яких останній зазначає, що строк позовної давності щодо основної та додаткової вимоги сплив у січні 2014 року, то підписання акту звіряння розрахунків від 26 грудня 2014 року, підписання акту після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності, а отже твердження позивача, щодо не пропущення строку позовної давності до заявлених вимог є безпідставне та необґрунтоване.
1 вересня 2015 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноваженим представником позивача було подано клопотання про продовження строку розгляду спору.
У судовому засіданні 1 вересня 2015 року уповноважений представник позивача просив суд відкласти розгляд справи та надати позивачу час для подання письмових заперечень на відзив відповідача та заяви про застосування строків позовної давності, що стверджується відповідним записом в протоколі судового засідання від 1 вересня 2015 року.
У судовому засіданні 1 вересня 2015 року було оголошено перерву по справі до 15 вересня 2015 року.
Ухвалою суду від 14 вересня 2015 року продовжено строк розгляду спору по справі № 918/788/15 на п'ятнадцять днів.
У судове засідання 15 вересня 2015 року позивач не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про дату, місце та час судового засідання належним чином повідомлений, будь яких заяв, клопотань про відкладення розгляду справи не подав, також не подав заперечень на відзив на позовну заяву та заперечень на заяву про застосування строків позовної давності.
Представник Товариства проти задоволення позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 18 серпня 2015 року № 542-юв та додаткових поясненнях від 31 серпня 2015 року № 561-юв. Крім того, останній підтримав подану Товариством заяву про застосування строків позовної давності до вимог Компанії, наполягав на відмові в позові.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судових засідань в даній справі та для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку та встановлений статтею 69 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) строк розгляду справи, суд вважає, що сторонам створені всі належні умови та є підстави для розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до вимог статті 75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Судом встановлено, що рішенням господарського суду Рівненської області від 8 червня 2011 року у справі № 5019/117/11 за позовом Компанії до Товариства про стягнення 392 493 273 грн. 50 коп. вимоги позивача задоволено частково, стягнуто з відповідача 315 865 678 грн. 78 коп. основного боргу за договором поставки природного газу № 10/09-П, укладеного між сторонами 31 жовтня 2009 року, 31 810 952 грн. 80 коп. пені, 16 672 418 грн. 26 коп. інфляційних втрат та три відсотки річних у розмірі 6 033 626 грн. 15 коп., нарахованих у період з 1 грудня 2009 року по 31 грудня 2010 року (а.с. 33 - 41).
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 7 травня 2014 року у даній справі вищезазначене рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат було змінено. Вирішено стягнути з Товариства на користь Компанії 27 026 494 грн. 52 коп. пені, три проценти річних у розмірі 5 747 035 грн. 60 коп. та 14 324 388 грн. 38 коп. інфляційних втрат. Копія вказаного судового рішення, яке на час розгляду даного спору набрало законної сили, наявна у матеріалах справи (а.с. 42 - 55).
Постановою Вищого господарського суду України від 25 червня 2014 року залишено без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 7 травня 2014 року № 5019/117/11.
Зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції було встановлено, що 31 жовтня 2009 року між Компанією та відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот" (правонаступником якого є Товариство) був укладений договір поставки природного газу № 10/09-П, за умовами якого позивач зобов'язався у лютому-червні 2009 року передати у власність відповідачу природний газ в обсязі, вказаному в розділі 2 цього договору, а покупець, у свою чергу, - прийняти та оплатити його вартість.
Компанія свої зобов'язання за вказаною угодою виконала у повному обсязі та протягом лютого-червня 2009 року передала відповідачу природний газ об'ємом 132 169 114 м3 на загальну суму 315 865 678 грн. 78 коп.
Вказаним рішенням апеляційного господарського суду також встановлено, що Товариство взяте на себе за даним договором зобов'язання не виконало, у зв'язку з чим у останнього перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі 315 865 678 грн. 78 коп. Враховуючи наведені обставини, з відповідача на користь Компанії, крім суми основного боргу, було стягнуто 27 026 494 грн. 52 коп. пені, три проценти річних у розмірі 5 747 035 грн. 60 коп. та 14 324 388 грн. 38 коп. інфляційних втрат, нарахованих у період з 1 грудня 2009 року по 31 грудня 2010 року.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Оскільки відповідач продовжує ухилятися від виконання своїх зобов'язань за вищезазначеною угодою щодо сплати даних сум заборгованості, Компанія у своїй позовній заяві просила суд стягнути з Товариства три проценти річних у розмірі 11 362 719 грн. 33 коп., нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків у період з 8 травня 2014 року по 2 червня 2015 року, а також 213 953 715 грн. 66 коп. інфляційних втрат за період з 8 травня 2014 року по 2 червня 2015 року.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зі змісту позовної заяви Компанії вбачається, що остання на підставі частини 2 статті 625 ЦК України просила суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 11 362 719 грн. 33 коп., з яких: 7 011 126 грн. 45 коп. - три проценти річних, нараховані з 8 травня 2014 року по 29 грудня 2014 року на суму в розмірі 362 987 397 грн. 93 коп. та 4 351 592 грн. 87 коп. - три проценти річних, нараховані з 30 грудня 2014 року по 2 червня 2015 року на суму в розмірі 343 794 675 грн. 06 коп.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України за спірний період.
Судом встановлено, що заявлений Компанією до стягнення розмір трьох процентів річних був здійснений з помилками, оскільки з матеріалів справи вбачається, що вірною сумою, на яку необхідно здійснювати нарахування даних втрат від інфляційних процесів, є 315 865 678 грн. 78 коп., оскільки саме ця сума грошових коштів складала суму основного боргу відповідача за спірним договором, встановлену постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 7 травня 2014 року у справі № 5019/177/11.
Дослідивши матеріали справи та здійснивши власний розрахунок, суд дійшов висновку про те, що розмір трьох процентів річних, який відповідає нормативним приписам чинного законодавства, складає 10 150 980 грн. 63 коп. (розрахунок додається).
Також позивач просив суд стягнути з Товариства втрати від інфляційних процесів в сумі 213 953 715 грн. 66 коп. нараховані на суму у розмірі 362 987 397 грн. 93 коп. у період з травня 2014 року по квітень 2015 року.
Відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 3 квітня 1997 року № 62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
У той же час, з наданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення інфляційних втрат вбачається, що останній також був здійснений з помилками, оскільки з матеріалів справи вбачається, що вірною сумою, на яку необхідно здійснювати нарахування даних втрат від інфляційних процесів, є 315 865 678 грн. 78 коп., оскільки саме ця сума грошових коштів складала суму основного боргу відповідача за спірним договором, встановлену постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 7 травня 2014 року у справі № 5019/177/11.
Дослідивши матеріали справи та здійснивши власний розрахунок, суд дійшов висновку про те, що сума інфляційних втрат, яка відповідає нормативним приписам чинного законодавства, складає 181 307 071 грн. 82 коп. (розрахунок додається).
Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованими є вимоги Компанії про стягнення з Товариства трьох процентів річних в сумі 10 150 980 грн. 63 коп., нарахованих за періоди з 8 травня 2014 року по 29 грудня 2014 року та з 30 грудня 2014 року по 2 червня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 315 865 678 грн. 78 коп., а також 181 307 071 грн. 82 коп. інфляційних втрат, нарахованих з 8 травня 2014 року по 29 грудня 2014 року та з 30 грудня 2014 року по 2 червня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 315 865 678 грн. 78 коп.
У той же час, як було зазначено вище, до початку судового засідання 18 серпня 2015 року через канцелярію суду надійшла заява Товариства від 18 серпня 2015 року № 541-юв, в якій останнє просило суд застосувати строк позовної давності до вимог Компанії про стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд з'ясовує та зазначає в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".
Судом встановлено, що Компанія просила суд стягнути з Товариства три проценти річних у розмірі 11 362 719 грн. 33 коп. та 213 953 715 грн. 66 коп. інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням відповідачем розрахунків зі сплати заборгованості за поставлений природний газ в розмірі 315 865 678 грн. 78 коп. у період з 8 травня 2014 року по 02 червня 2015 року.
Як було зазначено вище, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 7 травня 2014 року у справі № 5019/117/11 було встановлено, що Компанія належним чином виконала умови спірного договору поставки природного газу від 31 жовтня 2009 року № 10/09-П та передала Товариству протягом лютого - червня 2009 року природний газ в обсязі 132169114 м3, в тому числі по місяцях: лютий - 37366189 м3, березень - 43513517 м3, квітень - 43009572 м3, травень - 8092594 м3, червень - 187242 м3.
Даним судовим рішенням також було встановлено, що пунктом 5.1 спірного договору встановлено, що покупець зобов'язаний на підставі рахунку-фактури, виставленого продавцем, здійснити розрахунки за газ шляхом переказу грошових коштів в сумі 315 865 678 грн. 78 коп. на розрахунковий рахунок продавця, вказаний в пункті 11 договору, наступним чином: у листопаді 2009 року - суму в розмірі 5 000 000 грн. 00 коп.; у грудні 2009 року - суму в розмірі 10 000 000 грн. 00 коп.; у січні 2009 року - суму в розмірі 10 000 000 грн. 00 коп.; у лютому 2010 року - суму в розмірі 20 000 000 грн. 00 коп.; у березні 2010 року - суму в розмірі 30 000 000 грн. 00 коп.; у квітні 2010 року - суму в розмірі 50 000 000 грн. 00 коп.; у травні 2010 року - суму в розмірі 95 432 839 грн. 39 коп.; у червні 2010 року - суму в розмірі 95 432 839 грн. 39 коп.
На виконання умов договору позивач листом від 20 листопада 2009 року № 26-1483 надав відповідачу рахунки-фактури від 20 листопада 2009 року № 9/1-36.
Згідно з частиною 2 статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
За змістом цієї норми переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК України.
З урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".
Судом встановлено, що позовна заява Компанії про стягнення з Товариства 315 865 678 грн. 78 коп. основного боргу, 31 810 952 грн. 80 коп. пені, 22 110 597 грн. 51 коп. штрафу, 16 672 418 грн. 26 коп. інфляційних втрат, трьох відсотків річних у розмірі 6 033 626 грн. 15 коп., нарахованих у період з 1 грудня 2009 року по 31 грудня 2010 року, датована 4 січня 2011 року та в січні 2011 року була подана до господарського суду Рівненської області. Судом також встановлено, що дана позовна заява у січні 2011 року була прийнята до розгляду, у зв'язку з чим того ж місяця було порушено провадження у справі № 5019/117/11.
Відповідно до частини 3 статті 264 після переривання перебіг позовної давності починається заново.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності щодо вищезазначених вимог Компанії слід обраховувати з січня 2011 року.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За приписами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Відтак, з урахуванням приписів вищенаведеної статті, строк позовної давності для вимог Компанії щодо стягнення з Товариства суми основного боргу та спірних компенсаційних виплат (тобто до основної та додаткової вимоги) сплив у січні 2014 року.
У той же час з відбитку календарного штемпеля, проставленого відповідальним працівником відділення поштового зв'язку на конверті, в якому дана позовна заява Компанії надійшла до суду, вбачається, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права лише 11 липня 2015 року, тобто з пропуском встановленого законом трирічного строку на звернення до суду.
Згідно з частиною 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд з'ясувує та зазначає в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".
У судовому засіданні 10 червня 2014 року представник позивача зазначив, що, на думку Компанії, у даному випадку позовна давність переривається з моменту прийняття судового рішення у справі № 5019/117/11. Проте така позиція позивача не узгоджується з приписами частини 2 статті 264 ЦК України, якою визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач
Крім того, уповноважений представник позивача у судових засіданнях зазначав, що 26 грудня 2015 року між Компанією та Товариством було підписано акт звіряння розрахунків, на думку позивача такими діями відповідач визнав суму боргу, відтак строк позовної даності перервався і почався заново з 26 грудня 2014 року.
Суд критично ставить до таких тверджень відповідача, так як переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
Така ж правова позиція знайшла своє відображення в пункті 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" яким роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
Окрім того, суд зазначає, що позивачем протягом розгляду даної справи не було подано заяв та клопотань, щодо відновлення пропущеного строку позовної давності, окрім посилань на рішення господарського суду Рівненської області від 8 червня 2011 року у справі № 5019/117/11, яке набрало законної сили з дня прийняття постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 7 травня 2014 року.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами частини 2 статті 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на вищенаведені нормативні приписи, суд дійшов висновку про те, що Компанією не наведені поважні причини пропуску строку позовної давності, щодо спірних вимог в розумінні статті 267 ЦК України.
Інших причин пропуску вказаного строку представником позивача у судовому засіданні наведено не було. Докази поважності пропуску цього строку відсутні і в матеріалах справи.
Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин, зважаючи на заявлену Товариством вимогу про застосування судом строку позовної давності до спірних вимог Компанії, а також відсутність належних та допустимих доказів поважності причин пропуску позивачем цього строку, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
На підставі статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено "17" вересня 2015 року
Суддя Торчинюк В.Г.