ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
08.09.2015Справа №910/16834/15
Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., при секретарі судового засідання Нечай О.Н., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 910/16834/15
за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго», м. Київ,
до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо», м. Київ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, м. Маріуполь,
про стягнення 22 330,02 грн.,
за участю представників:
позивача - Курочкін О.О. (довіреність від 31.01.2015 № 50);
відповідача - Кобець Р.Ю. (довіреність від 02.01.2015 № ГН-14-ІО);
третьої особи - не з'явився.
Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго» (далі - ТДВ «СК «Індіго») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» (далі - ПАТ «СК «Вусо») 22 330,02 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2015 порушено провадження у справі; призначено судовий розгляд на 30.07.2015 та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1.
13.07.2015 від Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) надійшла письмова інформація від 09.07.2015 № 7/2-28/19429 на виконання вимог ухвали суду від 02.07.2015.
21.07.2015 позивач подав суду документи для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 02.07.2015.
29.07.2015 відповідач подав суду заяву про застосування строків позовної давності.
Представниками сторін у судовому засіданні 30.07.2015 було подано клопотання про продовження строку розгляду спору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2015 розгляд справи було відкладено на 08.09.2015; продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.
26.08.2015 та 08.09.2015 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з пропущенням строку позовної давності та заперечував проти розрахунку страхового відшкодування.
07.09.2015 позивач подав суду письмові пояснення, в яких заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник позивача у судовому засіданні 08.09.2015 надав пояснення по суті спору та позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд у задоволенні позову відмовити, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Представники третьої особи у судове засідання 08.09.2015 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвал суду не виконали.
Ухвали Господарського суду міста Києва були надіслані учасниками процесу на адреси, зазначені у позовній заяві та у витягах з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що також підтверджується відмітками канцелярії на звороті таких ухвал та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
До матеріалів справи долучені конверти з ухвалами суду, які повернуті з адреси третьої особи з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».
Господарський суд визнав наявні в матеріалах справи документи достатніми для вирішення спору та відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) розглянув справу за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 08.09.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.
Судом, у відповідності до вимог статті 811 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,
04.09.2008 ТДВ «СК «Індіго» (страховик) та ОСОБА_4 (страхувальник) укладено Договір, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням та/або користуванням та/або розпорядженням застрахованим транспортним засобом автомобілем «Mitsubishi» державний ¹ НОМЕР_3.
03.08.2009 о 15 год. 30 хв. на майданчику торгового комплексу «Амстор» по проспекту Леніна, 149 у м. Маріуполі сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю застрахованого автомобіля «Mitsubishi» та автомобіля «ВАЗ» (державний № НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_1, в результаті чого обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.
ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 вимог пунктів 2.3 «б», 34.1 Правил дорожнього руху України.
Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28.08.2009 зі справи № 3-4130 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення; застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у сумі 340 грн.
15.01.2015 позивачем від страхувальника отримано заяву про виплату страхового відшкодування.
Позивачем було складено страховий акт № 17383/206/ та розрахунок суми страхового відшкодування, відповідно до якого сума страхового відшкодування складає 22 330,02 грн.
На підставі зазначеного страхового акту позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив страхове відшкодування у сумі 22 330,02 грн. (що підтверджується платіжними дорученнями: від 28.01.2015 № 1253 на суму 11 330,02 грн.; від 16.02.2015 № 1443 на суму 11 000 грн.).
За приписами статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Таким чином, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Разом з тим, згідно зі статтею 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України.
Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника «ВАЗ» як страхувальника на момент ДТП була застрахована відповідачем за полісом № ВС/709995, за якими ліміт по майну становив 25 500 грн., а франшиза - 510 грн.
Позивач заявив до стягнення страхове відшкодування у сумі 22 330,02 грн.
Відповідач заперечував проти розрахунку страхового відшкодування позивача, посилаючись на таке:
- пунктом 2.1 статті 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), передбачає, що відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону;
- статті 30.1 Закону передбачає, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно в з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди;
- звітом від 06.08.2009 № 238-Д встановлено, що пошкоджений транспортний засіб є таким, що фізично знищений;
- відповідно до статті 30.2 Закону якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди;
- довідкою спеціаліста від 04.11.2009 № 4244 встановлена вартість пошкодженого транспортного засобу після настання ДТП, а саме 60 412,23 грн. (вартість залишків придатних-для подальшого використання);
- згідно з пунктом 7.3 Договору визначено, що у разі повної конструктивної загибелі транспортного засобу - розмір страхового відшкодування дорівнює страховій сумі за вирахуванням франшизи та інше;
- відповідно до статті 9 Закону України «Про страхування» - це страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку;
- страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник;
- таким чином, на думку відповідача розрахунок страхового відшкодування здійснюється у такому порядку: 82 472 грн. (вартість пошкодженого транспортного засобу до настання ДТП) - 60 412,23 грн. (вартість залишків придатних для подальшого використання) - 2 020 (франшиза передбачена пунктом 8 Договору) - 510 (франшиза передбачена полісом № ВС/0709995, згідно довідки МТСБУ) = 19 529,77 грн.;
- страховик не має права вимагати відшкодувати суму, яку він виплатив страхувальнику у зв'язку з порушенням умов договору страхування.
У свою чергу, позивач пояснив здійснення розрахунку страхового відшкодування у сумі 22 330,02 грн. таким:
- позивач здійснює виплату страхового відшкодування керуючись статтею 25 Закону України «Про страхування», а тому, базовим документом, який визначає усі умови страхування та порядок виплати страхового відшкодування є саме Договір;
- відповідно до пункту 7.3 Договору при визначенні суми страхового відшкодування у розрахунок проймаються такі показники: у разі незаконного заволодіння або повної конструктивної загибелі застрахованого транспортного засобу - страхова сума;
- у свою чергу під повною конструктивною загибеллю розуміють випадки, коли вартість відновлювального транспортного засобу складає більш як 70% страхової вартості транспортного засобу на момент страхування;
- відповідно до пункту 11 Договору страхова сума становить 84 562,25 грн.;
- підпунктом 21.1.5 пункту 21.1 Договору передбачено, що документами, які підвереджують розмір збитку є, зокрема: звіт про оцінку майна; калькуляція та оригінали рахунків за ремонт транспортного засобу; оригінали документів, що підтверджують виконання відновлювальних робіт (акти виконаних робіт); оригінали документів, що підтверджують факт оплати ремонтних робіт;
- згідно зі звітом від 06.08.2009 № 238-Д про оцінку вартості відновлювального ремонту транспортного засобу вартість відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу становить 82 472,72 грн., тобто вартість відновлювального ремонту становить 97,5 % від страхової суми транспортного засобу, що в свою чергу означає його конструктивну загибель;
- позивач зобов'язаний був здійснити виплату страхового відшкодування у розмірі страхової суми, але залишалось питання з залишками транспортного засобу, які також мають певну вартість, у зв'язку з цим на замовлення позивача було складено довідку спеціаліста № 4244 стосовно ринкової вартості деталей, вузлів та агрегатів транспортного засобу, відповідно до якої вартість залишків становить 60 412,23 грн.;
- відповідно до пункту 8 Договору сторони встановили безумовну франшизу, яка становить 2 020 грн.;
- також, позивач відшкодував страхувальнику послуги евакуатора на суму 200 грн.;
- на основі викладеного позивач здійснив розрахунок суми страхового відшкодування: 84 562,25 - 60 412,23 + 200 - 2020 = 22 330,02 грн.
Разом з тим, за розрахунком суду страхове відшкодування, яке має бути сплачено відповідачем складає - 21 820,02 грн. (22 330,02 грн. (сума страхового відшкодування, що була виплачена позивачем страхувальнику) - 510 грн. (франшиза, визначена у полісі відповідача)).
Відповідачем було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки, на його думку, перебіг розпочався з дати страхового випадку (суброгація).
Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України).
У абзаці третьому підпункту 1.1 пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - Постанова № 10) зазначено, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 Господарського кодексу України визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.
В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 Постанови № 10 зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.
Якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.
Пунктом 2.2 Постанови № 10 визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Судом встановлено, що страховий випадок, що є предметом судового розгляду стався у 2009 році.
Разом з тим, позивач виконав свої зобов'язання перед страхувальником у 2015 році, що підтверджується платіжними дорученнями долученими до матеріалів справи.
Страховик, який здійснив страхову виплату на підставі договору добровільного страхування автотранспортну (КАСКО) отримує право вимоги до особи відповідальної за завданий збиток у порядку статті 1191 ЦК України, тобто отримує право регресу.
Відповідно до частини шостої статті 261 ЦК України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Таким чином, перебіг строку позовної давності у нашому випадку почався в січні 2015 року, а тому підстав для застосування статті 267 ЦК України нема.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові від 25.02.2015 Верховного Суду України у справі № 3-9гс15, яка відповідно до статей 82 та 11128 ГПК України є обов'язковою для застосування судом при винесенні рішення.
Відповідно до частини першої статті 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Згідно з статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до пункту 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.
Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.
За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим, та таким, що підлягає частковому задоволенню.
За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» (03680, м. Київ, вул. Казимира Малевича, 31; ідентифікаційний код: 31650052) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго» (01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 1; адреса для листування: 04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, причал № 4; ідентифікаційний код: 33831166): 21 820 (двадцять одну тисячу вісімсот двадцять) грн. 02 коп. страхового відшкодування та 1 785 (одну тисячу сімсот вісімдесят п'ять) грн. 27 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Відповідно до частини п'ятої статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.
Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.
Повне рішення складено 14.09.2015.
Суддя І.Д. Курдельчук