пр. № 2/759/4736/13
ун. № 759/10457/13-ц
07 лютого 2014 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: П»ятничук І.В.,
при секретарі: Іванові К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву
ОСОБА_1 про виправлення описки в рішенні суду, -
21.01.2014 р. представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, про виправлення описок допущених в рішенні Святошинського районного суду м.Києва від 25 грудня 2013 р., а саме просив вказати замість 12 частин - ? частину, 45 частин - 4/5 частини, 110 частини - 1/10 частину, 410- 4/10 частин, вказуючи на те, що в рішенні суду допущено описку в вірному написанні чисел з дробами, а саме відсутній знак «/».
Посилаючись на ст.ст. 27, 219 ЦПК України просив вказану заяву про виправлення описки задовольнити.
В судове засідання сторони не з"явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд вважає за можливе розглядати заяву у їх відсутності.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
При дослідженні матеріалів справи, встановлено, що дійсно в рішенні Святошинського районного суду м.Києва від 25 грудня 2013 р. при перенесенні та роздрукуванні вказаного рішення з комп»ютерної проргами «Д-3» в зв»язку з оновленням версії бази данних в тексі рішення при написанні чисел в дробовому виразі було втрачено знак «/», а тому суд вважає доцільним виправити вказану описку вказавши як в резолютивній так і в мотивувальній частині рішення в написанні чисел в дробовому виразі «/».
Відповідно до ч.1 ст.219 ЦПК України, суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені в судовому рішенні описки чи арифметичні помилки.
Враховуючи вищевикладене суд вважає необхідним заяву задовольнити, а саме внести виправлення в рішення суду від 25 грудня 2013 р.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 209-210, 219 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 про виправлення описки в рішенні суду - задовольнити.
Внести виправлення в мотивувальну та резолютивну частини рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25 грудня 2013 р. вважати правильним та читати рішення суду в наступному змісті:
« ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з основним позовом до відповідачки ОСОБА_3 та з урахуванням збільшених позовних вимог просив суд постановити рішення яким визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль «Сhery Kimo» 2008 року випуску, д/н знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2, стягнувши з останньої на його - позивача користь вартість 1/2 частини даного автомобіля що становить 40000 грн. та понесені судові витрати.
Третя особа ОСОБА_4 в свою чергу звернулась до суду з самостійними позовними вимогами до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та просила суд визнати спільним боргове зобов»язання між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до розписки на боргове зобов»язання в розмірі 50000 доларів США, стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її ОСОБА_4 користь заборгованість за даною розпискою в розмірі 50000 доларів США що становить за курсом НБУ 399650 грн. та відсотки за користування даними коштами в розмірі 45000 доларів США, що становить за курсом НБУ в розмірі 359685 грн. та понесені судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог основного позову ОСОБА_2 вказує на те, що 06.11.2003 р. між ним та відповідачкою було зареєстровано шлюб, від даного шлюбу вони мають неповнолітню доньку ОСОБА_5, 10.09.2009 р. шлюб між ними було розірвано, в період шлюбу між ними було набуте наступне майно : квартира АДРЕСА_1, відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 24.12.2004 р. придбана ним та відповідачкою по 1/5 та 4/5 частин квартири та автомобіль «Сhery Kimo» 2008 року випуску, д/н знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2, придбаний на ім.»я відповідачки приблизно за 10000 доларів США. Вказуючи на те, що дане майно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягають поділу посилаючись на ст.ст. 60, 61, 70, 71 СК України, ст.ст. 358, 368, 372 ЦК України просив заявлені позовні вимоги задовольнити.
Третя особа ОСОБА_4 в свою чергу звернулась до суду з самостійними вимогами та з урахуванням їх збільшення та уточнення просила суд визнати спільним боргове зобов»язання між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до розписки на боргове зобов»язання в розмірі 50000 доларів США, стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її ОСОБА_4 користь заборгованість за даною розпискою в розмірі 50000 доларів США що становить за курсом НБУ 399650 грн. та відсотки за користування даними коштами в розмірі 45000 доларів США, що становить за курсом НБУ в розмірі 359685 грн. вказуючи на те, що ОСОБА_3 є її донькою, 07.12.2004 р. вона надала в борг відповідачам кошти для придбання квартири в розмірі 50000 доларів США, під 10% річних строком на 7 років, про що її донькою власноручно була написана їй розписка, при написанні якої був присутній і ОСОБА_2 вважаючи дані боргові зобов»язання спільними борговими зобов»язаннями подружжя просила вказуючи на ст.. 1047 ЦК України та ППВСУ та ст..ст. 61, 65 СК України просила заявлені позовні вимоги задовольнити.
Позивач в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги основного позову та просив їх задовольнити, вказуючи на те, що дана квартира була придбана за кошти які були надані його сестрою та батьками від продажу квартири в м.Луганськ та за кошти які були зібрані ним з дружиною, оскільки він особисто працював на двох роботах, зазначав, що батьки дружини коштів не надавали, також за їх спільні з дружиною кошти в червні 2008 р. було придбано і автомобіль, вказував що про існування і написання боргової розписки від 07.12.2004 р. йому нічого не відомо, щодо придбання квартири в даних частинах вказував, що дійсно угода була укладена таким чином, оскільки так бажала його на той час вагітна дружина якій він не міг відмовити, а крім того в договорі не зазначено що частини в квартирі придбані за особисті кошти кожного з подружжя, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, в подальшому в судове засідання не з»явився, направив до суду свого представника з належним чином оформленими повноваженнями, тому суд вважає можливим розглянути справу в його відсутності.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 та просив суд задовольнити заявлені позовні вимоги вказуючи на обставини справи викладені в основному позові та заяві про збільшення вимог, щодо заявлених вимог ОСОБА_4 вказував на їх необґрунтованість та безпідставність та пред»явлення їх ОСОБА_4 з метою уникнення поділу спільного майна подружжя, а тому в задоволенні заявлених вимог просив відмовити.
Відповідачка ОСОБА_3 проти задоволення вимог основного позову заперечувала, вказуючи на те, що дійсно вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з позивачем, оскільки коштів на придбання квартири у них на 2004 рік не було кошти на придбання квартири було надано її батьками в сумі 50000 доларів США, квартира коштувала 41000 доларів США, однак потрібно було кошти на ремонт, облаштування квартири, та на потреби фірми яку відкривав відповідач, в останній день перед укладанням договору батьки відповідача передали ще 6000 доларів США, тому і укладено договір було саме частинах згідно вкладених в придбання коштів. Зазначала, що автомобіль було придбано за кошти які надані були їй її батьком, ОСОБА_2 жодних коштів для придбання автомобіля не надавав.
Представник відповідачки в судовому засіданні заперечував щодо заявлених вимог основного позову та підтримував позов третьої особи, вказуючи на те, що між сторонами існувала домовленість щодо укладання даного договору саме в частинах в залежності від вкладених особистих коштів, також наголошував що позивачем пропущено строк позовної давності щодо звернення з позовом до суду вказував на обставини викладені в запереченнях.
Третя особа ОСОБА_6, залучений судом до участі в справі, в судове засідання не з»явився, надав суду заяву з проханням розглянути справу в його відсутності, що суд з урахуванням думки учасників судового розгляду вважає за можливе.
Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала заявлені вимоги та просила їх задовольнити, вказуючи на те, що як її донька ОСОБА_3 так і ОСОБА_2 на 2003-2004 р. не мали власних доходів в такому розмірі щоб вони могли заощаджувати та придбати квартиру, тому вона з чоловіком надали їм в борг 50000 доларів США, які її чоловік отримав на роботі для придбання власного житла, зазначала що вона також була присутня при укладанні договору купівлі-продажу, батьки позивача також передали йому 6000 доларів США на придбання житла тому квартира і була придбана саме в квартирах, тому що йому такі порадив його юрист який також був присутній при укладанні угоди. В 2009 р. шлюб між ОСОБА_3 так і ОСОБА_2 було розірвано, однак ще до розірвання шлюбу, сторони почали проживати і її чоловік ОСОБА_6 придбав для доньки автомобіль «Сhery Kimo» щоб вона могла відвозити дитину в садок, жодних кошів позивача в придбання не вкладено, на даний час просила заявлені нею позовні вимоги задовольнити, в задоволенні вимог основного позову відмовити.
Суд, вислухавши пояснення сторін, пояснення свідків ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 06 листопада 2003 р. було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в Відділі РАГС Макарівського РУЮ Київської області про що є актовий запис № 101( а.с. 5).
Відповідно до копії свідоцтва про розірвання любу, серії НОМЕР_3 від 10.09.2009 р. шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано про що складено актовий запис № 743 ( а.с. 6).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 24 грудня 2004 р. квартира АДРЕСА_1 була придбана позивачем та відповідачкою, а саме ОСОБА_2 - 1/5 частина, а ОСОБА_3 - 4/5 частини, квартира придбана за 33100 грн. ( а.с. 32).
Також в червні 2008 р. ОСОБА_3 ТОВ «Сі Ей Автомотів» придбано автомобіль «Сhery Kimo» вартістю 55667 грн. ( а.с. 84), який і на час розгляду справи зареєстровано за відповідачкою ( а.с. 99).
Відповідно до рішення Святошинського районного суду м.Києва від 22.05.2009 р. розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, даним рішенням суду встановлено, що сторони з кінця червня 2008 р. припинили підтримувати шлюбні стосунки, вести спільне господарство, проживати разом. ( а.с. 106).
Згідно до розписки наданої суду, ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_4 07.12.2004 р. для придбання квартири кошти в розмірі 50000 доларів США, що за курсом НБУ становить 265300 грн. під 10% річних та зобов»язується повернути кошти через 7 років до 07 грудня 2011 р. ( а.с. 73).
Відповідно до ч.1 ст. 69 Сімейного Кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку ( доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом спільної сумісної власності подружжя.
У п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошові кошти, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_10 слід визнати 1/5 та 4/5 частини квартири АДРЕСА_1, автомобіль «Сhery Kimo» 2008 року випуску, д/н знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
За змістом ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).
Як вбачається з рішення Святошинського районного суду м.Києва 22.05.2009 р. яким розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, даним рішенням суду встановлено, що сторони з кінця червня 2008 р. припинили підтримувати шлюбні стосунки, вести спільне господарство, проживати разом, а тому у суду немає підстав вважати що на час придбання спірного автомобіля - 02.06.2008 р. сторони проживали окремо, не вели спільного господарства, а автомобіль придбано не за спільні кошти подружжя, а крім того суду не надано жодних доказів позивачкою щодо придбання даного автомобіля за кошти надані виключно їй її батьком ОСОБА_6, а саме доказів щодо належності коштів, джерела їх походження, однак судом встановлено що даний автомобіль придбано не за 10000 доларів США як вказує позивач а за 55660 грн., а тому суд приходить до висновку щодо задоволення вимог основного позову в даній частині частково шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на даний автомобіль із компенсацією 1/2 частини вартості відповідачу, що складає 27830 грн. ( 55660:2).
Також допитані судом в якості свідків ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, вказували суду на наступні обставини.
Свідок ОСОБА_6 вказував суду на те, що він є батьком відповідачки, він працював в Луганську, після чого йому запропонували переїхати та працювати в м.Києві, на що його родина погодилась, спочатку вони з дружиною знімали квартиру, а потім продали свою нерухомість в м.Луганську, отримали кредит за його місцем роботи і придбали квартиру в м.Києві, де з ними разом жали і донька з зятем, оскільки донька була вагітна стало питання про необхідність придбання житла і тоді він звернувся до свого керівництва де і отримав 50000 доларів США для вирішення житлових пи тань, дану суму його дружина дала в борг доньці і зятю, однак коштів вони не повернули, крім того зазначав що після того як позивач залишив його доньку з дитиною він для допомоги доньці надав їй кошти для придбання власного автомобіля, який і було придбано на ім.»я доньки, виключно за його кошти, позивач коштів на придбання автомобіля не надавав.
Допитана в якості свідка ОСОБА_4 зазначала, що вона є матір»ю відповідачки, 07.12.2004 р. 50000 доларів США вона особисто надала позивачу та доньці для придбання квартири по АДРЕСА_1, квартира була придбана за 41000 доларів США, з яких в день придбання батьки позивача надали 6000 доларів США, решту від коштів було витрачено на ремонт, облаштування квартири, бізнес позивача, вказувала що кошти взяті в борг позивач та відповідачка їй не повернули.
Свідок ОСОБА_8 вказувала суду що є сестрою позивача і дійсно в 2004 р. вона продала належну їй квартиру в м.Луганськ оскільки її брату були потрібні кошти для придбання власного житла в м.Києві, кошти були в сумі 6000 доларів США, до даних коштів її батьки додали ще суму, яку саме їй не відомо і всі кошти вона приблизно в листопаді 2004 р. передала своєму брату - позивачу.
Свідок ОСОБА_9 вказував суду на те, що з 2006 р. працював у ОСОБА_2 возив його, а також і його дружину з дитиною вранці в садочок, вказував, що родина проживала в квартирі по АДРЕСА_1 в двокімнатній квартирі, працював з ОСОБА_2 до середини серпня 2008 р., вказував що приблизно 30 червня 2008 р. допомагав ОСОБА_2 перевозити речі з даної квартири на квартиру яку він взяв в оренду по АДРЕСА_2 і до кінця липня 2008 р. возив дитину в садок разом з ОСОБА_2 і забирав дитину також вказував що в червні 2008 р. у відповідачки з»явився автомобіль червоного кольору, марки не пам»ятає, автомобіль з»явився тоді, коли ОСОБА_2 жив в квартирі по Кільцевій дорозі.
Також допитаний судом в якості свідка ОСОБА_7 вказував суду на те, що він працював в службі де працював і ОСОБА_6. який і познайомив його з своїм зятем ОСОБА_2, дійсно він був присутній при укладанні договору купівлі-продажу квартири може вказати що була воля обох сторін, щодо укладання договору саме на умовах визначених в договорі, а взагалі його попросили перед укладанням договору ОСОБА_6 так і ОСОБА_2 переглянути документи на квартиру яку хотіли придбати ОСОБА_2 та донька ОСОБА_6, він їх переглянув, в нотаріальній конторі між собою донька ОСОБА_6 та ОСОБА_2 вирішили купувати в таких частинах, йому і нотаріусу дане питання було байдужим тому в нерівність часток він не вникав, йшли розмови що частки пропорційні до внесених коштів.
Враховуючи обставин встановлені судом при розгляді даної справи, суд вважає що доказів щодо існування домовленості між подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не встановлено, крім того і з даного договору не вбачається, що даний договір укладений відповідно до вкладених в придбання квартири особистих коштів кожного з подружжя відповідно до п.3 ч.1 ст. 57 СК України і є особистою приватною власністю кожного з них.
А тому суд вважає, що поділу підлягає і квартира набута подружжям в шлюбі в частинах 1/5 на ім.»я ОСОБА_2, 4/5 на ім.»я ОСОБА_3 шляхом визнання за ОСОБА_2 право власності в порядку поділу спільного майна подружжя на 1/2 частину від 1/5 частини квартириАДРЕСА_1, що становить 1/10 частину квартири та на 1/2 частину від 4/5 частин квартири АДРЕСА_1 що становить 4/10 частин квартири, а також визнання за ОСОБА_3 право власності в порядку поділу спільного майна подружжя на 1/2 частину від 1/5 частини квартириАДРЕСА_1, що становить 1/10 частину квартири та на 1/2 частину від 4/5 частин квартири АДРЕСА_1 що становить 4/10 частин квартири.
Щодо вимог ОСОБА_4 - третьої особи з самостійними вимогами суд вважає що дані вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Дійсно, до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК) на вказану норму і посилається ОСОБА_4 в своїй позовній заяві.
Відповідно до довідки Державної ветеринарної та фіто санітарної служби України ДНДІ з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи від 09.12.2013 р. вбачається, що в лабораторії де працював в 2002-2004 р. ОСОБА_6 не реалізовувалась програма забезпечення співробітників власним житлом ( чи її аналог) в 2002-2004 р. ( а.с. 105).
Дійсно дослідивши розписку надану суду ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_4 07.12.2004 р. для придбання квартири кошти в розмірі 50000 доларів США, що за курсом НБУ становить 265300 грн. під 10% річних та зобов»язується повернути кошти через 7 років до 07 грудня 2011 р. ( а.с. 73) з даної розписки не вбачається на придбання якої саме квартири були взяті дані кошти, не вбачається чи була згода чоловіка ОСОБА_3 - ОСОБА_2 а укладання даної угоди позики, чи взагалі було його повідомлено про укладання даної угоди, чи погоджено з ним умови даної угоди, щодо сплати процентів за користування коштами.
Враховуючи наведене суд не вбачається підстав для визнання даного боргового зобов»язання спільним борговим зобов»язанням подружжя, оскільки не вбачається як джерело походження даних коштів, витрата даних коштів саме в інтересах подружжя, саме на придбання спірної квартири, так і не встановлено, що дані кошти взяті ОСОБА_3 з відома та згоди чоловіка ОСОБА_2, узгодження з ним сплати процентів за даним договором позики, а тому суд не вбачає підстав для їх стягнення та вважає дану розписку спробою для уникнення поділу майна.
Також як вбачається з квитанції №66 24.12.2013 р. ОСОБА_4 на рр 31212206700009, код 37962074, МФО 820019 сплачено судовий збір в розмірі 7 370 грн. 59 коп., що відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 ЗУ України «Про судовий збір» є в більшому ніж встановлено законом розмірі( 3441 грн.) а тому суд вважає, що судовий збір в сумі 3929 грн. 59 коп. підлягає поверненню ОСОБА_4
Відносно посилань представника відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності суд вважає доцільним зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009р. "Про судове рішення у цивільній справі" роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Суд дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення та доводи як позивача та його представника так і відповідачки та її представника вважає, що строк позовної давності за даними позовними вимогами не є пропущеними оскільки дійсно з червня 2008 р. позивач в спірній квартирі не проживав однак, це не вказуе на те, що його права як власника були порушені, шлюб між стронами було розірвано 10 вересня 2009 р., договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 знаходився та знаходиться саме у відповідачки що вона не заперечує, звертався до суду з вимогами щодо вселення та визначення порядку користування, дізнався про порушення своїх прав як власника після розірвання шлюбу, а тому суд не вбачає підстав дял застосування строків позовної давності в даному випадку.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому пропорційно до задоволених вимог суд вважає доцільним стягнути з відповідачки на користь позивача судовий збір в сумі 2478 грн. 30 коп..
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 60, 61, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст. ст. 1, 3, 10, 11, 15, 57, 60, 61, 88, 174, 208, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Основний позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Поділити спільно нажите майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а саме :
- 1/5 та 4/5 частини квартири АДРЕСА_1,
- автомобіль «Сhery Kimo» 2008 року випуску, д/н знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2.
Визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку поділу спільного майна подружжя на 1/2 частину від 1/5 частини квартириАДРЕСА_1, що становить 1/10 частину квартири та на 1/2 частину від 4/5 частин квартири АДРЕСА_1 що становить 4/10 частин квартири.
Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку поділу спільного майна подружжя на 1/2 частину від 1/5 частини квартириАДРЕСА_1, що становить 1/10 частину квартири та на 1/2 частину від 4/5 частин квартири АДРЕСА_1 що становить 4/10 частин квартири.
Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку поділу спільного майна подружжя на автомобіль «Сhery Kimo» 2008 року випуску, д/н знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2.
Стягнути ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «Сhery Kimo» 2008 року випуску, д/н знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2, що становить (55 660 : 2 =27830 ) - 27 830 ( двадцять сім тисяч вісімсот тридцять ) грн.»
В іншій частині рішення залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п»яти днів з дня отримання ухвали.
Суддя: