10 вересня 2015 року (15:15) м. Київ 810/3479/15
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., за участю секретаря судового засідання Касьянової О.В., представника позивача ОСОБА_1, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експансія" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання податкового компромісу досягнутим та спонукання до виконання певних дій.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Експансія" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області, в якому просить суд:
- визнання протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області №60/10-13-22-02 від 27.04.2015 щодо непогодження застосування процедури податкового компромісу;
- визнати досягнутим податковий компроміс по податковому повідомленню-рішенню від 31.01.2015 №0000432200, яким визначено зобов'язання з ПДВ в сумі 4 590 057,00 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 2 295 029,00 грн.;
- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області внести до автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» інформацію про досягнення податкового компромісу щодо податкових зобов'язань з податку на додану вартість, визначених податковим повідомленням-рішенням від 31.01.2015 №0000432200.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що з метою досягнення податкового компромісу по податковому повідомленню-рішенню від 31.01.2015 №0000432200, щодо якого тривала процедура адміністративного оскарження, ним 10.04.2015 була подана до контролюючого органу відповідна заява та 21.04.2015 платіжним дорученням №2834141 було перераховано до бюджету 5% суми податкового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням - 229 503,00 грн., після чого податковий компроміс вважається досягнутим. Однак, спірним рішенням застосування процедури податкового компромісу було не погоджено контролюючим органом з підстав несплати податкового зобов'язання у встановлені Кодексом терміни сплати узгодженого податкового зобов'язання. Позивач вважає вказану позицію відповідача протиправною, оскільки положення статті 57 Податкового кодексу України є загальними та не можуть бути враховані під час застосування процедури податкового компромісу, а підрозділ 9-2 ОСОБА_2 «Перехідні положення» Податкового кодексу України не містить норми, яка б передбачала недосягнення податкового компромісу у випадку несплати податкових зобов'язань протягом 10 календарних днів з дати подання заяви про намір досягти податковий компроміс. Крім того, позивач посилається на те, що чинним законодавством не передбачені повноваження контролюючого органу на прийняття рішення щодо погодження або непогодження процедури застосування податкового компромісу, оскільки можливість прийняття такого рішення визначена виключно Методичними рекомендаціями щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу, затвердженими Наказом ДФС України від 17 січня 2015 року N 13. Проте, вказані рекомендації не зареєстровані в Міністерстві юстиції України, а тому є внутрішнім документом ДФС України, а не нормативно-правовим актом.
У судовому засіданні представником позивача були надані додаткові пояснення, які були залучені судом до матеріалів справи. Згідно наданих пояснень позивач обґрунтував свою вимогу про визнання досягнутим податкового компромісу положеннями статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачена можливість суду прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При цьому позивач зазначив, що задоволення цієї вимоги матиме наслідком гарантування повного захисту права платника податків. Також у додаткових поясненнях позивач зауважив, що оскільки пункт 7 підрозділу 9-2 ОСОБА_2 «Перехідні положення» Податкового кодексу України не встановлює строк для сплати податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 підрозділу 9-2, обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах підлягає закріплений підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України принцип презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідач у судове засідання не з'явився, заперечення на позов не надав, про причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був проінформований належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Враховуючи, що наявні в матеріалах справи документи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе вирішити спір по суті.
Заслухавши пояснення позивача, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, суд
З 23.12.2014 по 29.12.2014 ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Експансія" з питань повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах із ТОВ «Леотрейдінг Нью», ТОВ «Систем Енерджі Нью», ТОВ «Вуглестіл Нью», ТОВ «Норман ОСОБА_3 Нью», ТОВ «Інвестенергія Нью», ТОВ «ОСОБА_3 Нью» за період діяльності з 01.01.2013 по 30.11.2014, за результатом якої складено акт від 12.01.2015 №6/10-13-22-02-121/32294905.
Перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на 4 590 057 грн.
На підставі акта перевірки контролюючим органом було винесено податкове повідомлення-рішення №0000432200 від 31.01.2015, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 6 885 086 грн., у тому числі 4 590 057 грн. основного платежу та 2 295 029 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Не погодившись з правомірністю прийняття відповідачем зазначеного податкового повідомлення-рішення, Товариством з обмеженою відповідальністю "Експансія" була подана скарга до Головного управління ДВС у Київській області, яка рішенням від 17.04.2015 №1174/10/10-36-10-01-04 була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №0000432200 від 31.01.2015 - без змін.
Матеріали справи свідчать, що під час адміністративного оскарження вищевказаного податкового повідомлення-рішення позивачем в порядку пункту 7 підрозділу 9-2 ОСОБА_2 «Перехідні положення» Податкового кодексу України була подана до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області заява №18 від 10.04.2015 про застосування процедури податкового компромісу, яка була отримана контролюючим органом 10.04.2015, про що свідчить штамп в нижньому правому куті заяви.
В подальшому, з метою досягнення податкового компромісу позивач платіжним дорученням №2834141 від 21.04.2015 перерахував до бюджету суму податку на додану вартість в розмірі 229 503,00 грн., що дорівнює 5% суми податкового зобов'язання, визначеного вищевказаним податковим повідомленням-рішенням №0000432200 від 31.01.2015.
Проте, рішенням ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області №60/10-13-22-02 від 27.04.2015 було не погоджено застосування процедури податкового компромісу у зв'язку з несплатою податкового зобов'язання у встановлені Кодексом терміни сплати узгодженого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 підрозділу 9-2 ОСОБА_2 «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
Не погодившись з правомірністю зазначеного рішення контролюючого органу, ТОВ "Експансія" звернулося до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає наступне.
Особливості уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість під час застосування податкового компромісу визначені підрозділом 9-2 ОСОБА_2 «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
Так, відповідно до пункту 1 зазначеного Підрозділу податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу. Платник податків, який вирішив скористатися процедурою податкового компромісу, під час дії податкового компромісу за такі податкові періоди має право подати відповідні уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, в яких визначає суму завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суму завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.
Уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість подаються за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Разом з уточнюючим розрахунком подається перелік (опис) господарських операцій, щодо яких здійснено уточнення показників податкової декларації.
Згідно з пунктом 2 підрозділу 9-2 ОСОБА_2 «Перехідні положення» Податкового кодексу України сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується.
Процедура досягнення податкового компромісу триває не більше ніж 70 календарних днів з дня, наступного за днем подання уточнюючого розрахунку (пункт 3 підрозділу 9-2 ОСОБА_2 «Перехідні положення» ПК України).
Пунктом 7 підрозділу 9-2 ОСОБА_2 «Перехідні положення» ПК України передбачено, що процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.
Процедура податкового компромісу щодо розміру та строків сплати заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, встановлена цим підрозділом, поширюється також на випадки, коли у платника податків незалежно від процедури податкового компромісу за рішенням контролюючого органу розпочата документальна перевірка або складено акт за наслідками такої перевірки. У таких випадках платник податків має право подати до контролюючого органу, який призначив документальну перевірку або склав акт за результатами такої перевірки, відповідні уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань до податкових декларацій за звітні податкові періоди в порядку, визначеному пунктом 1 цього підрозділу.
Податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом (пункт 8 підрозділу 9-2 ОСОБА_2 «Перехідні положення» ПК України).
Матеріали справи свідчать, що позивачем застосована процедура податкового компромісу саме за пунктом 7 підрозділу 9-2 ОСОБА_2 «Перехідні положення» ПК України, оскільки щодо податкового зобов'язання з податку на додану вартість, визначеного в податковому повідомленні-рішенні №0000432200 від 31.01.2015, тривала процедура адміністративного оскарження.
Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Як було зазначено вище, платіжним дорученням №2834141 від 21.04.2015 позивачем було сплачено суму податку на додану вартість в розмірі 229 503,00 грн., що дорівнює 5% суми податкового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням №0000432200 від 31.01.2015, у зв'язку з чим податковий компроміс вважається досягнутим на підставі пункту 8 підрозділу 9-2 ОСОБА_2 «Перехідні положення» ПК України.
Суд критично ставиться до тверджень контролюючого органу, викладених в спірному рішенні №60/10-13-22-02 від 27.04.2015 щодо несплати позивачем узгодженого податкового зобов'язання у встановлені Кодексом строки, оскільки норми підрозділу 9-2 ОСОБА_2 «Перехідні положення» ПК України не визначають строк, у межах якого платник податків має сплатити 5% суми податкового зобов'язання у разі застосування процедури податкового компромісу за п. 7 підрозділу 9-2 ОСОБА_2 «Перехідні положення» ПК України, а визначений пунктом 5 цього підрозділу 10-денний строк для сплати суми узгодженого податкового зобов'язання стосується виключно процедури застосування податкового компромісу у випадку подання платником податків уточнюючого розрахунку.
Не підлягають застосуванню у даному випадку і положення статті 57 Податкового кодексу України, які є загальними нормами порівняно зі спеціальними, закріпленими в підрозділі 9-2 ОСОБА_2 При цьому, суд звертає на те, що п. 57.1 ст. 57 ПК України містить застереження щодо 10-денного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання - «крім випадків, встановлених цим Кодексом».
Крім того, суд погоджується з позицією позивача стосовно необхідності врахування у спірній ситуації закріпленого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України принципу презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Так, відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
На думку суду, оскільки відповідно до п. 3 підрозділу 9-2 ОСОБА_2 ПК України процедура досягнення податкового компромісу триває не більше ніж 70 календарних днів з дня, наступного за днем подання уточнюючого розрахунку, а згідно з пунктом 7 цього ж підрозділу процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, платник податків має право сплатити податкове зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, протягом 70 календарних днів з дня, наступного за днем подання заяви про намір досягнення податкового компромісу.
Таким чином, твердження контролюючого органу про несплату платником податків узгодженого податкового зобов'язання у визначені Кодексом строки та зазначення вказаної обставини в якості підстави для непогодження застосування процедури податкового компромісу є безпідставними, оскільки відповідний строк для сплати нормами підрозділу 9-2 ОСОБА_2 ПК України чітко не встановлений.
При цьому, суд звертає увагу на те, що ані статтею 20, ані положеннями підрозділу 9-2 ОСОБА_2 Податкового кодексу контролюючому органу не надано право на прийняття рішень щодо погодження або непогодження процедури застосування податкового компромісу, оскільки відповідно до вищевказаного пункту 8 підрозділу 9-2 ОСОБА_2 ПК України податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом.
Можливість прийняття контролюючим органом такого рішення передбачена лише розділом 3 Методичних рекомендацій щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу, затверджених Наказом ДФС України від 17 січня 2015 року N 13, який не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, а тому не є нормативно-правовим актом, який може породжувати права та обов'язки.
Так, пунктом 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 №493/92 (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
Пунктом 2 цього Указу передбачено, що державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України.
Державна реєстрація провадиться в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідний порядок визначений Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. N 731 (з наступними змінами та доповненнями).
Згідно з пунктами 2-5 цього Положення державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.
Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:
а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;
б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.
На державну реєстрацію не подаються акти:
а) персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо);
б) дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми;
в) оперативно-розпорядчого характеру (разові доручення);
г) якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення вищестоящих органів;
д) спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм;
е) рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).
Таким чином, зазначені вище Методичні рекомендації щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу, затверджені Наказом ДФС України від 17 січня 2015 року N 13, носять лише рекомендаційний, роз'яснювальний та інформаційний характер, не є нормативно-правовим актом, який породжує права та обов'язки, а тому не може визначати повноваження контролюючого органу на прийняття рішень, від яких залежить право платника податків на використання процедури податкового компромісу.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з підпунктом 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Проте, оскаржуване рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області №60/10-13-22-02 від 27.04.2015 щодо непогодження застосування процедури податкового компромісу зазначеним вимогам не відповідає, що є підставою для визнання його протиправними та скасування, а отже - задоволення позовних вимог в цій частині.
У той же час, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання досягнутим податкового компромісу по податковому повідомленню-рішенню від 31.01.2015 №0000432200, яким визначено зобов'язання з ПДВ в сумі 4 590 057,00 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 2 295 029,00 грн.
Так, обґрунтовуючи свої вимоги в цій частині, позивач посилається на положення частини 2 статті 162 КАС України, якою визначено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Проте, наведені норми не надають суду необмежені повноваження на прийняття будь-якої постанови, оскільки їх зміст слід розуміти так, що викладені в цій частині способи захисту порушеного права, які може використати суд (пункти 1-8 частини 2), не є вичерпними та іншими нормативно-правовими актами можуть бути визначені способи захисту, не вказані в цій частині.
Однак, суд зазначає, що чинним податковим законодавством не передбачено можливості визнавати податковий компроміс досягнутим в судовому порядку, оскільки відповідно до вищевказаного пункту 8 підрозділу 9-2 ОСОБА_2 ПК України податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом, тобто автоматично після настання певних обставин.
Враховуючи, що позивачем було сплачено узгоджене податкове зобов'язання 21.04.2015, податковий компроміс вважається досягнутим 21.04.2015 саме на підставі пункту 8 підрозділу 9-2 ОСОБА_2 ПК України.
Не підлягають задоволенню також вимоги позивача про спонукання відповідача внести до автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» інформацію про досягнення податкового компромісу щодо податкових зобов'язань з податку на додану вартість, визначених податковим повідомленням-рішенням від 31.01.2015 №0000432200.
Так, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Вказане положення відповідає статті 55 Конституції України, якою закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 р. зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Отже, за змістом вищенаведених статей КАС України порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд має відмовити в позові.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Проте, під час розгляду справи позивачем не доведено, яким чином невнесення відповідачем інформації до власних автоматизованих систем порушує права, свободи чи інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Експансія" та яким нормативно-правовим актом передбачений обов'язок контролюючого органу вчинити ці дії, ухилення відповідача від яких змусило позивач звернутися до суду.
Так, затверджені Наказом Державної фіскальної служби України від 31 липня 2014 року N 22 Методичні рекомендації щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків не зареєстровані в Міністерстві юстиції України, а тому з підстав, описаних вище, не можуть вважатися нормативно-правовим актом, який породжує права та обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Звідси, враховуючи те, що вказані вище Методичні рекомендації не відносяться до категорії «законодавство», суд не вбачає правових підстав для спонукання відповідача вчинити дії, передбачені цими рекомендаціями.
При цьому, суд зауважує, що передумовою задоволення позову про спонукання відповідача вчинити певні дії є або наявність нормативно-правового акта, яким передбачений обов'язок особи вчинити такі дії, від здійснення чого вона ухиляється, або факт об'єктивного порушення права позивача внаслідок невчинення таких дій, підтверджений належними доказами.
Наявність будь-якої з цих умов позивачем під час розгляду справи суду не доведена.
За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.
При цьому, враховуючи, що рішенням у цій справі суд не зобов'язує відповідача вчинити певні дії, клопотання позивача про встановлення судового контролю та зобов'язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення, задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, сплачений позивачем судовий збір в сумі 73 грн. 08 коп. підлягає стягненню на його користь з відповідача у справі.
У судовому засіданні 10.09.2015 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Повний текст постанови складений та підписаний 15.09.2015.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області №60/10-13-22-02 від 27.04.2015 щодо непогодження застосування процедури податкового компромісу.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експансія" (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Промислова, 5, ідентифікаційний код 32294905) судовий збір в сумі 73 (сімдесят три) грн. 08 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Ломоносова, 34, ідентифікаційний код 39471029).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Дудін С.О.