760/15901/15-ц
2-6798/15
11 вересня 2015 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Кицюк В.С., розглянувши позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа : Києво-Святошинська районна державна адміністрація Служба у справах дітей та сім'ї про встановлення часу спілкування з дитиною, -
25.08.2015 року на адресу суду надійшла вищезазначена позовна заява.
27.08.2015 року відповідно до автоматичного розподілу справи між суддями відбулося визначення судді з розгляду даної справи та 31.08.2015 року матеріали позову були передані головуючому по справі.
11.09.2015 року на виконання ч. 3 ст. 122 ЦПК України отримано відповідь адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України в м. Києві, з відповіді якого вбачається, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає за адресою : АДРЕСА_1.
Дослідивши позовну заяву, приходжу до висновку, що вона не відповідає вимогам ст. 119 ЦПК України, а відтак її слід залишити без руху.
Так, ОСОБА_2 (позивач) просить суд встановити час побачення (спілкування) ОСОБА_3 (відповідач) з донькою (ОСОБА_4).
Стаття 52 Конституції України передбачає, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Питання взаємовідносин між батьками та дитиною регулюються зокрема нормами Сімейного кодексу України, ст. ст. 151, 153, 157-159, яким передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею; той з батьків із ким проживає дитина, не має права перешкоджати іншому спілкуватись з дитиною та брати участь у її вихованні
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 119 ЦПК України позивач зобов'язаний в позовній заяві, з якою він звертається до суду чітко викладати зміст своїх вимог, проте, як вбачається із позовної заяви, позивачем зазначено, що відповідач зловживає своїм правом спілкування з дитиною.
Так, зокрема, позивачем не зазначено доказів (або не наведено підстав для звільнення від доказування) на підтвердження того, що відповідач зловживає правом спілкування з дитиною, порушуючи інтереси дитини, зокрема не надано жодних доказів на підтвердження певних порушень.
Відтак позивач всупереч п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України не викладає обставин на підставі яких можна прийти до висновку про те, яке саме право і чим саме порушено, оспорюване або не визнане.
Зміст позовної заяви не містить обставин, які обґрунтовують порушення, невизнання або оспорювання будь-якого цивільного права позивача. Є незрозумілим що саме зробив відповідач, чому це саме позивач вважає порушенням і чи має позивач за викладених обставин право звернення до суду із цим позовом. В чому полягає відповідно до ст. ст. 3, 15 ЦК України порушене, невизнане або оспорювань право позивача.
Всупереч п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК України позивач не зазначає доказів на підтвердження кожної обставини на підтвердження своїх вимог. Процесуальний закон вимагає саме на цій стадії зазначити всі докази на підтвердження своїх вимог, представлення яких можливе вже на подальших етапах руху позовної заяви, зокрема, під час судового розгляду.
Проте, суд звертає увагу позивача на імперативні вимоги ч. 1 ст. 15 ЦК України, згідно яким кожна особа має право звернутись до суду із позовом про захист свого порушеного, оспорюваного або невизнаного права, у разі його порушення, оспорювання або невизнання. В порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, оспорюваних або невизнаних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Позовна заява не може ґрунтуватись на припущеннях.
Положення ст. 60 ЦПК України щодо обов'язку довести ті обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, розповсюджуються саме на той період руху цивільної справи, коли вже відкрито провадження по справі. Положення п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК України - зазначити докази, що підтверджують кожну обставину, - чітко регламентують обов'язок позивача саме при зверненні до суду надати своїй позовній заяві певну форму із чітко визначеним процесуальним законом змістом.
Дотримання вимог ст. 119 ЦПК України при пред'явленні позову в суд є імперативним правилом в тому числі і для суду на предмет перевірки позову і долучених до нього матеріалів і недопущення відкриття провадження і призначення непідготовленої справи (позову) до розгляду. Позовна заява не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без дотримання вимог, викладених у ст. ст. 119, 120 ЦПК України постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача та надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.
Якщо ж позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає всі вимоги, позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута позивачеві.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 119-121 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа : Києво-Святошинська районна державна адміністрація Служба у справах дітей та сім'ї про встановлення часу спілкування з дитиною, - залишити без руху.
Роз'яснити позивачеві, що зазначені в ухвалі недоліки ним можуть бути усунені протягом двох днів з дня отримання копії ухвали.
Якщо у встановлений строк виявлені недоліки не будуть усунуті, заява буде вважатись неподаною та буде повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В.С. Кицюк