Справа № 157/1709/14-к Провадження №11-кп/773/240/15 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія:ч 2 ст..286 КК України. Доповідач: ОСОБА_2
17 вересня 2015 року місто Луцьк
Апеляційний суд Волинської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
потерпілих - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
представника потерпілих - ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12014030000000289 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника обвинуваченого ОСОБА_12 , представника потерпілих - ОСОБА_11 на вирок Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 01 квітня 2015 року, яким -
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та житель АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, освіта повна професійно-технічна, одружений, працює електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування Камінь-Каширського управління водного господарства, раніше не судимий,-
- засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Запобіжний захід ОСОБА_7 залишено попередній - особисте зобов'язання.
Посвідчення водія на ім'я ОСОБА_7 серії НОМЕР_1 , видане Камінь-Каширським ВРЕР УДАІ УМВС України у Волинській області 11 серпня 2009 року, направлено у Центр надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування Камінь-Каширського, Любешівського та Ратнівського районів.
Строк тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом - правом керування транспортними засобами ОСОБА_7 продовжено до вступу вироку в законну силу.
Арешт, що на майно ОСОБА_7 , накладений ухвалою Камінь-Каширського районного суду від 29 грудня 2014 року, залишено в силі.
Цивільний позов ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , заявлений останньою в її інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_13 , задоволено частково.
Стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_10 55000 гривень (п'ятдесят п'ять тисяч), завданої їй злочином моральної шкоди..
Стягнуто з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_9 110000 гривень (сто десять тисяч), завданої їй та неповнолітній ОСОБА_13 злочином моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_10 витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, у розмірі по 2500 гривень (дві тисячі п'ятсот) кожній.
У решті позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави процесуальні витрати за проведення судової автотехнічної експертизи у сумі 1965 гривень (ода тисяча дев'ятсот шістдесят п'ять) 60 копійок та транспортно-трасологічної експертизи у сумі 2956 гривень (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят шість) 80 копійок.
Речові докази: автомобіль марки «ВАЗ 21013», р.н.з. НОМЕР_2 , - повернуто законному володільцю ОСОБА_7 , велосипед марки «Ардіс» - передано потерпілій ОСОБА_9 .
Строк відбуття покарання визначено рахувати з часу приведення вироку до виконання.
Переглядаючи справу в порядку апеляційного провадження, апеляційний суд, -
Згідно вироку суду ОСОБА_7 визнаний винним і засуджений за те, що 12 липня 2014 року біля 10 години, керуючи по вул. Ковельська у м. Камені-Каширському у напрямку на м. Ковель технічно несправним автомобілем марки "ВАЗ 21013", р.н.з. НОМЕР_2 , у якому з порушенням вимог стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху, були проведені переобладнання у вигляді зміни конструкції кріплення нижніх частин задніх амортизаторів, проявив безпечність, не уважно стежив за дорожньою обстановкою, відповідним чином не зреагував на її зміну, а саме, при попаданні переднього лівого колеса в яму, що знаходилась на його смузі руху і виникненні небезпеки для руху у вигляді фіксування педалі акселератора у крайньому нижньому положенні, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, виїхав на зустрічну смугу руху не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкоди іншим учасникам руху, де допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_14 , який рухався у зустрічному напрямку. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_14 отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких помер.
В прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало порушення водієм ОСОБА_7 пункту 2.3 «а»; п. 2.3 «б»; п. 2.3 «д» п.; 2.9 «в»; п. 10.1; п. 11.3; п.12.3; п. 31.1 та п. 31.3 «а» Правил дорожнього руху України.
Обвинувачений ОСОБА_7 у поданій апеляційній скарзі не оспорюючи фактичних обставин справи та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України вказує на незаконності вироку в частині призначеного йому покарання через його суворість.
Зазначає, що призначаючи йому реальне покарання суд першої інстанції не в повній мірі врахував, що він щиро розкаявся та сприяв розкритті злочину, до кримінальної відповідальності притягується вперше, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, має постійне місце роботи, де позитивно характеризується, повністю відшкодував матеріальні збитки на поховання потерпілого, неодноразово просив вибачення у потерпілої. Призначене покарання у виді позбавлення волі позбавить можливості працювати та відшкодовувати потерпілим моральну шкоду.
Просить вирок суду у частині призначеного покарання змінити та на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування основного покарання з випробуванням.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_12 у поданій апеляційній скарзі вказує, що у матеріалах провадження відсутні докази, які би вказували на переобладнання ОСОБА_7 автомобіля з порушенням вимог стандартів. Призначаючи її підзахисному покарання суд першої інстанції не в повній мірі врахував, що причиною ДТП стало попадання колеса у ями, що у свою чергу призвело до заклинення педалі газу та заносу автомобіля. В судовому засіданні не було досліджено причин несправності автомобіля, а тому інкриміновані судом першої інстанції порушення ОСОБА_7 п. 2.3 «а», 2.3 «б», 2.3 «д», 31.1 та 31.3 «а» Правил дорожнього руху не перебувають у причинному зв'язку з ДТП та її наслідками.
Щодо особи обвинуваченого суд не врахував, що ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності притягується вперше, має двох малолітніх дітей, працює, позитивно характеризується, повністю відшкодував витрати на поховання потерпілого, щиро розкаявся, просив вибачення у потерпілої. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Вважає, що ОСОБА_7 не становить суспільної небезпеки для суспільства.
Зазначає, що суд невмотивовано визначив розмір моральної шкоди, який є надто великим і не відповідає принципам розумності і справедливості.
Просить вирок суду в частині призначеного покарання та стягнення моральної шкоди змінити. Застосувати ст. 75 КК України та звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням. Стягнути з ОСОБА_7 в користь потерпілої ОСОБА_9 20 000 (двадцять тисяч ) гривень моральної шкоди та 40 000 (сорок тисяч) гривень моральної шкоди в користь неповнолітньої потерпілої ОСОБА_13 .
Представник потерпілих - ОСОБА_11 у поданій апеляційній скарзі вказує на незаконності вироку суду першої інстанції у частині призначеного обвинуваченому покарання через його м'якість. Посилається на те, що ОСОБА_7 вину визнав формально, спричинені збитки потерпілим у повній мірі не відшкодував, вчинений ним злочин відноситься до категорії тяжких. Призначаючи покарання суд не врахував думки потерпілих, які наполягали на призначенні суворого покарання. Стягнення з обвинуваченого в користь потерпілих по 55 000 гривень моральної шкоди не є достатнім розміром для покриття моральної шкоди.
Просить вирок в частині призначеного покарання скасувати. Призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 4-х років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на три роки.
Стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_10 95 000 гривень моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_7 солідарно в користь ОСОБА_9 та в рахунок відшкодування неповнолітній ОСОБА_13 190 000 гривень моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_9 та ОСОБА_10 по 2500 гривень кожній витрат за надання юридичної допомоги.
Взяти обвинуваченого під варту у залі суду.
Представник потерпілих адвокат ОСОБА_11 у поданому на апеляцію обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_12 запереченні зазначає, що призначаючи ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції врахував усі обставини справи в тому числі і те, що обвинувачений вину визнав формально, повністю не відшкодував потерпілим завдану злочином шкоду, вчинив тяжкий злочин.
Просить у задоволенні апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника відмовити.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст вироку суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, заслухавши потерпілих та їх представника, які свою апеляційну скаргу підтримали, а апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника не визнали, просили вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та стягнення моральної шкоди скасувати, та постановити новий вирок, обвинуваченого і його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які подані ними апеляційні скарги підтримали, а апеляційну скаргу представника потерпілих заперечили, просили вирок суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченому покарання та стягнення моральної шкоди змінити, застосувати ст. 75 КК України та звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням та зменшити розмір моральної шкоди, прокурора, який апеляційну скаргу представника потерпілих, обвинуваченого та його захисника заперечив і просив вирок суду першої інстанції залишити без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого, його захисника та представника потерпілих до задоволення не підлягають з наступних підстав.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Дії обвинуваченого вірно кваліфікував за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортного засобу, що спричинило смерть потерпілого. Винуватість обвинуваченого у вчиненому кримінальному правопорушенні повністю підтверджується зібраними і перевіреними у суді першої інстанції доказами.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
При ухваленні вироку вказаних вимог закону суд першої інстанції дотримався в повній мірі.
Обвинувачений та його захисник у своїх апеляціях не заперечують факту вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, доведеності винуватості та кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України, потерпілі та представник потерпілих також не оспорюють правильність кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України.
Захисником обвинуваченого та обвинуваченим вирок оскаржується у частині недоведеності порушення обвинуваченим ОСОБА_7 п. 2.3 «а», 2.3 «б», 2.3 «д», 31.1 та 31.3 «а» Правил дорожнього руху, призначення йому надто суворого покарання та стягнення надто великого розміру моральної шкоди, представником потерпілих - у частині призначеного обвинуваченому покарання через його м'якість та безпідставне зменшення судом розміру моральної шкоди.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України саме у цій частині і переглядається апеляційним судом вирок суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2.3 «а» Правил дорожнього руху України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний - перед виїздом перевіряти і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення і кріплення вантажу.
Вказаних вимог Правил дорожнього руху ОСОБА_7 не виконав, перед виїздом 12 липня 2014 року технічний стан автомобіля не перевірив, внаслідок чого експлуатував технічно несправний транспортний засіб - автомобіль "ВАЗ 21013", р.н.з. НОМЕР_2 , в якому з порушенням вимог стандартів і нормативів було переобладнано кріплення задніх стійок (амортизаторів).
Відповідно до п. 31.1 Правил дорожнього руху технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкції підприємства-виробника та іншої нормативно технічної документації.
Самовільне переобладнання з порушенням вимог і стандартів кріплень задніх амортизаторів могло впливати на втрату курсової стійкості автомобіля, тобто на безпеку дорожнього руху, а тому відповідно до п. 31.3 «а» Правил дорожнього руху експлуатація такого транспортного засобу заборонена.
В такому технічно-несправному стані зазначений транспортний засіб обвинувачений ОСОБА_7 використовував протягом тривалого часу, що стверджується його показаннями на досудовому слідстві, в суді першої та апеляційної інстанції.
Та обставина, що до нижніх кінців задніх амортизаторів автомобіля обвинуваченого були приєднані додаткові кріплення не передбачені заводом виробником і ці конструктивні зміни забороняли експлуатацію вказаного транспортного засобу, стверджується також і висновком судово-автотехнічної експертизи за № 172 від 21.08.2014 року ( 1 а. пр. 226-238 ).
Тому посилання адвоката ОСОБА_12 у своїй апеляції, що інкриміновані судом ОСОБА_7 порушення п. 2.3 «а», 2.3 «б», 2.3 «д», 31.1 та 31.3 «а» Правил дорожнього руху не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками не відповідають фактичним обставинам справи і повністю спростовуються наведеними вище доказами, а тому вказаних доводів апеляційний суд до уваги не приймає.
У відповідності з вимогами ст. ст. 50, 65 КК України призначаючи покарання суд має враховувати характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини та особу винного у їх сукупності. Особі має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.
Призначаючи ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання вказаних вимог закону суд першої інстанції дотримався в повній мірі.
Зокрема врахував, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин в результаті якого настала смерть потерпілого.
До обставин, що пом'якшують покарання правомірно відніс щире каяття та те, що обвинувачений просив вибачення у потерпілих.
Обтяжуючих покарання обставин не знайшов.
По відношенню до особи обвинуваченого врахував, що злочин він вчинив вперше, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, позитивно характеризується за місцем проживання та праці, частково відшкодував потерпілій завдану злочином шкоду.
З урахуванням усіх зазначених вище обставин та конкретних обставин кримінального правопорушення, думки потерпілих, яким шкода у повному обсязі не відшкодована та які наполягали на призначенні обвинуваченому суворого покарання, суд першої інстанції прийшов до висновку, про призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч. 2 ст. 268 КК України.
Призначаючи обвинуваченому мінімальне покарання суд першої інстанції врахував усі обставини справи, в тому числі і щире каяття обвинуваченого, дані щодо його особи, який злочин вчинив вперше, позитивно характеризується, має на утриманні двох неповнолітній дітей та часткове відшкодування завданої злочином шкоди та інші обставини на які посилаються обвинувачений та його захисник у своїх апеляціях.
Підстав для застосування ст. 75 КК України і звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням суд першої інстанції не знайшов. Не знаходить таких підстав і суд апеляційної інстанції.
Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України, ґрунтується на вимогах законності, справедливості та індивідуалізації покарань, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Тому підстав для зміни вироку і звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на що вказують у апеляційній скарзі обвинувачений та його захисник, а також скасування вироку і постановлення нового вироку з призначенням ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України більш тяжчого покарання, на що посилається у апеляції представник потерпілих, апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до п. 1 ст. 23 ЦК України, роз'яснень, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань потерпілого, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральну шкоду, а також інших обставин, що мають істотне значення. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При розгляді цивільного позову і визначенні розміру моральної шкоди вказаних вимог закону суд першої інстанції також дотримався.
Обговорюючи питання про визначення розміру моральної шкоди суд першої інстанції врахував, що внаслідок вчиненого обвинуваченим ОСОБА_7 злочину настала смерть ОСОБА_14 , потерпіла ОСОБА_9 втратила чоловіка, а потерпілі ОСОБА_13 та ОСОБА_10 -батька.
Втратою близької людини потерпілим завдана моральна шкода, яка виразилась у глибоких душевних стражданнях і призвела до вимушених та незворотних змін у їхньому житті.
При визначені розміру моральної шкоди суд першої інстанції врахував характер і глибину душевних страждань потерпілих, вимушений характер змін їх життя, а також ступінь вини обвинуваченого, в тому числі і те, що останній вчинив необережний злочин та матеріальний стан його сім'ї.
З врахування усіх зазначених вище обставин, суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди у грошовій сумі 55 000 ( п'ятдесят п'ять ) тисяч гривень кожному потерпілому.
Розмір моральної шкоди судом визначений з врахуванням характеру вчиненого кримінального правопорушення, глибини душевних страждань потерпілих, вимушених змін у їх житті, матеріального стану сім'ї обвинуваченого, принципів розумності, виваженості та справедливості.
Тому посилання обвинуваченого та його захисника у апеляції про стягнення судом надто великого розміру моральної шкоди не відповідає фактичним обставинам справи, а тому апеляційним судом ці доводи до уваги не приймаються.
З матеріалів кримінального провадження також встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 працює електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування Камінь-Каширського управління водного господарства і має невисоку заробітну плату, на утриманні у нього знаходиться двоє неповнолітніх дітей 2007 та 2012 року народження, майна, на яке б можна було накласти стягнення у обвинуваченого немає, обвинувачений ОСОБА_7 добровільно відшкодував 11 000 гривень завданої потерпілим шкоди.
Крім того, ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» також проводить потерпілим відшкодування матеріальної та моральної шкоди, що об'єктивно підтверджується доданим до матеріалів провадження листом даної компанії (т. 2 а. пр. 159 ).
За таких обставин підстав для збільшення розміру моральної шкоди, а саме: стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 в користь потерпілої ОСОБА_10 95 000 ( дев'яносто п'ять ) тисяч гривень моральної шкоди, а в користь потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_13 - 190 000 ( сто дев'яносто) тисяч гривень моральної шкоди, апеляційний суд не знаходить.
До матеріалів провадження приєднано розрахунок суми гонорару за надання юридичних послуг у кримінальному провадженні адвокатом ОСОБА_11 в сумі 2500 гривень з потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ( т. 2 а. пр. 158 ). Вказані витрати стягнуті судом першої інстанції з обвинуваченого ОСОБА_7 в користь вказаних потерпілих. Тому підстав для повторного стягнення цих витрат немає.
Вирок суду першої інстанції є умотивований, а тому підстав для його скасування і постановлення нового вироку з обставин наведених у апеляції представника потерпілих ОСОБА_11 , або зміни та пом'якшення покарання і зменшення розміру моральної шкоди за обставин, наведених у апеляції, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_12 , апеляційний суд немає.
Керуючись ст. 405, 407 КПК України, суд, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_12 , а також апеляційну скаргу представника потерпілих - ОСОБА_11 в інтересах потерпілих - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 залишити без задоволення, а вирок Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 01 квітня 2015 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ всіма учасниками судового провадження протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_15 ОСОБА_4