09 вересня 2015 р. Справа № 903/134/13-г
за позовом Арбітражного керуючого Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Сервіс Плюс" Побережного Володимира Трохимовича
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірго -Україна ЛТД"
відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Портман Тим Україна"
відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Сервіс Плюс"
про визнання правочинів недійсними
Головуючий суддя Кравчук В.О.
судді Слупко В.Л.
Гарбар І.О.
за участю представників сторін:
від позивача: н/з
від відповідача 1: Токменко В.В., дов. від 03.03.2014р.
2: Костенко В.М., дов. від 03.03.2014р., Токменко В.В., дов. від 03.03.2014р.
3: н/з
На підставі клопотання відповідача 2 від 26.08.2015р. №01-54/8400/15 розпорядженням голови господарського суду Волинської області від 26.08.2015р. №01-3/121 розгляд справи №903/134/13-г доручено колегіальному складу суду в складі головуючого судді Кравчука В.О., суддів Гарбара І.О., Слупко В.Л.
Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки учасників судового процесу.
В судовому засіданні 09.09.2015р. оголошувалась перерва до 09.09.2015р. до 16 год. 00хв.
В судовому засіданні 09.09.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору:
Позивач - арбітражний керуючий товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Сервіс Плюс" Побережний В. Т. звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Вірго-Україна" ЛТД, товариства з обмеженою відповідальністю "Портман Тим Україна", товариства з обмеженою відповідальністю "Техно - Сервіс Плюс" та просить:
- визнати недійсним правочин щодо відчуження нерухомого майна - малого комплексу обслуговування автотранспорту площею 639,2 кв.м., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський р-н, с.Старовойтове, вул. Прикордонників, буд. 7-А, що був оформлений актом приймання -передачі (без дати та номеру), у відповідності до якого майно було передано від ТзОВ "Техно-Сервіс Плюс" до ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД";
- визнати недійсним правочин щодо відчуження нерухомого майна - малого комплексу обслуговування автотранспорту площею 639,2 кв.м., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський р-н, с.Старовойтове, вул. Прикордонників, буд. 7-А, що був оформлений договором купівлі-продажу та був укладений між ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД" та ТзОВ "Портман Тим Україна" у відповідності до якого майно було передано від ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД" до ТзОВ "Портман Тим Україна";
- застосувати наслідки визнання правочинів недійсними шляхом повернення майна попередньому власнику ТзОВ "Техно-Сервіс Плюс".
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Техно-Сервіс Плюс" є власником малого комплексу обслуговування автотранспорту площею 639, 2 кв. м, що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський р-н., с. Старовойтове, вул. Прикордонників, буд. 7-А.
Даний об'єкт нерухомого майна належить ТзОВ „Техно-Сервіс Плюс" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07.10.2009 року, виданого на підставі рішення виконкому Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області від 29.09.2009 року № 65; підтверджується балансовою довідкою № 701 від 25.02.2013 року.
Вищевказаний об'єкт нерухомості з 30.10.2012 року перебував під загальним арештом нерухомого майна згідно постанови заступника начальника ВДВС Любомльського РУЮ Сарапіна В.І. про арешт майна боржника та оголошення на його відчуження, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 38535200 від 30.10.2012 року.
09 листопада 2012 року малий комплекс обслуговування автотранспорту площею 639, 2 кв. м був описаний та арештований заступником начальника ВДВС Любомльського РУЮ Сарапіним В.І., про що було складено акт опису й арешту, та переданий директору ТзОВ „Техно-Сервіс Плюс" на відповідальне зберігання.
Відомості про накладення арешту саме на це нерухоме майно були внесені і до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 09.11.2012 року (витяг про реєстрацію обтяження № 38709690).
21 лютого 2013 року ТзОВ «Техно-Сервіс Плюс» стало відомо, що певними особами у жовтні 2012 року був підроблений акт прийому-передачі (без дати його підписання) про те, що ТзОВ „Техно-Сервіс Плюс" передано, а ТзОВ „Вірго-Україна ЛТД" прийнято у власність малий комплекс обслуговування автотранспорту площею 639, 2 кв. м, що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський р-н., с. Старовойтове, вул. Прикордонників, буд. 7-А.
З матеріалів справи про банкрутство ТзОВ «Техно-Сервіс Плюс» вбачається, що зі сторони ТзОВ „Техно-Сервіс Плюс" ніхто зазначений акт не підписував та печатку не ставив.
Таким чином, керівництво ТзОВ «Техно-Сервіс Плюс» стверджує, що вказаний акт є сфальсифікований. За даним фактом слідчим управлінням УМВС України у Волинській області проводиться досудове розслідування.
Крім того, ТзОВ «Техно-Сервіс Плюс» стало відомо, що 12.11.2012 року виконавчим комітетом Рівненської сільської ради на ім'я ТзОВ „Вірго-Україна ЛТД" було видано нове свідоцтво про право власності на малий комплекс обслуговування автотранспорту площею 639, 2 кв. м. (витяг КП „Волинське обласне БТІ" про державну реєстрацію прав № 36381742 від 23.11.2012 року з реєстраційним № 28469750).
21 лютого 2013 року ТзОВ «Техно-Сервіс Плюс» було подано заяву до прокуратури Волинської області про вжиття заходів прокурорського реагування.
За результатами розгляду заяви ТзОВ «Техно-Сервіс Плюс» прокуратурою Волинської області рішенням Рівненської сільської ради Любомльського району від 17.07.2013р. №20/3 було скасовано рішення виконавчого комітету Рівненської сільської ради Любомльського району № 56 від 30.10.2012 року "Про оформлення права власності на малий комплекс обслуговування автотранспорту площею 639,2 кв. м за ТзОВ „Вірго-Україна ЛТД"
При здачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно ТзОВ «Техно-Сервіс Плюс» до реєстраційної служби Любомльського районного управління юстиції було з'ясовано, що нерухоме майно було продано ТзОВ „Вірго-Україна ЛТД" товариству з обмеженою відповідальністю "Портман Тим Україна" (лист СУ УМВС України у Волинській області від 16.08.2013 року).
Вважає, що правочин щодо відчуження нерухомого майна на користь ТзОВ «Вірго Україна ЛТД» (на підставі акту приймання - передачі) є недійсним, оскільки акт приймання передачі (за твердженням керівника ТзОВ «Техно-Сервіс Плюс») останнім не підписувався і по даному факту відкрито кримінальне провадження. Крім того, акт у відповідності до ст. 657, 715, 719, 729, 732, 754, 1304 ЦК України нотаріально посвідчений не був.
Відповідно, правочин щодо відчуження нерухомого майна на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Портман Тим Україна" має також бути визнаний недійсним із застосуванням правових наслідків недійсності правочину, передбаченого ст. 216 ЦК України (тобто повернення майна у натурі попередній стороні правочину).
В обґрунтування позовних вимог посилається на ст.ст. 203, 215, 216, 220, 657, 658, 715, 719, 729, 732, 754, 1304 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Ухвалою суду від 26.08.2015р. відповідно до ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою позивача та відповідачів 1, 2, неподанням витребуваних доказів. Зобов'язано сторони подати суду (повторно) пояснення з врахуванням вказівок постанови ВГСУ від 08.07.2015р.
Позивач у судове засідання 09.09.2015р. не з'явився, витребуваних доказів не подав, натомість, звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи від 08.09.2015р. №176 у зв'язку зі зборами комітету кредиторів в іншій справі.
Представник ТзОВ «Техно-Сервіс Плюс» звернувся до суду з клопотанням від 09.09.2015р. №01-81/74/15 про зупинення розгляду справи на підставі ч.1 ст.79 ГПК України, мотивуючи тим, що ухвалою господарського суду Волинської області від 09.06.2015р., залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.08.2015р., у справі №903/134/13-г затверджено звіт керуючого санації Побережного В.Т., процедуру санації та провадження у справі про банкрутство припинено.
На вищезазначені судові процесуальні документи одним із кредиторів у справі про банкрутство - ТзОВ «Лекс Консалтиг» подано касаційну скаргу.
Вважає, що розгляд справи за позовом арбітражного керуючого Побережного В.Т. про визнання недійсним правочину є неможливим в силу тієї обставини, що іншим судом буде здійснюватись розгляд іншої пов'язаної справи щодо припинення чи неприпинення провадження у справі про банкрутство, і відповідно вирішення питання щодо припинення чи неприпинення повноважень арбітражного керуючого Побережного В.Т.
Представники відповідачів 1,2 клопотання заперечили.
Суд, розглянувши клопотання представника ТзОВ «Техно-Сервіс Плюс» про зупинення провадження у справі, відхилив останнє як безпідставне та таке, що не ґрунтується на приписах ст. 79 ГПК України. Зокрема заявник не надав суду доказів про те, що в проваджені іншого суду є справа, до вирішення якої неможливий розгляд даного спору.
У судовому засіданні 09.09.2015р. о 11год. 30 хв. оголошувалась перерва до 09.09.2015р. до 16год. 00 хв.
Після перерви представник ТзОВ «Техно-Сервіс Плюс» подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із участю у іншому судовому засіданні.
Представники відповідачів 1,2 клопотання заперечили.
Суд, розглянувши клопотання представників позивача та ТзОВ «Техно-Сервіс Плюс», вважає за необхідне відхилити останні, мотивуючи наступним:
Вищий господарський суд України у п. 3.9.2 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначив, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до абзацу 1 п. 3.9.2. вищезазначеної постанови пленуму у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Отже, з аналізу вищенаведених норм випливає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки позивач, відповідач 3 не були позбавлені можливості забезпечити явку в судове засідання інших представників і не навели доводів, з яких би вбачалось, що суд позбавлений можливості розглянути справу на підставі наявних доказів, сторони мали можливість до судового засідання подати свої доводи та пояснення по суті позовних вимог, справа неодноразово уже розглядалась, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін.
Крім того, застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 р.).
Представники відповідачів 1, 2 позов заперечили.
Господарський суд, визнавши зібрані матеріали достатніми для розгляду спору в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.07.2013р., укладеного між ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД" та ТзОВ"Портман Тим Україна" та повернення майна Товариству "Техно-Сервіс Плюс", заслухавши пояснення представників відповідачів, дослідивши докази, долучені до матеріалів справи,
встановив:
Постановою Верховного Суду України від 29.04.2015р. №3-62гс15 постанову Вищого господарського суду України від 05.02.2015 року в частині залишення без змін постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2014 року та рішення господарського суду Волинської області від 26 серпня 2014 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 9 липня 2013 року, за яким майно було передано від ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД" до ТзОВ "Портман Тим Україна", скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції. В іншій частині постанову Вищого господарського суду України від 5 лютого 2015 року у справі № 903/134/13-г залишено без змін.
В обґрунтування постанови Верховний Суд України зазначив, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 11 грудня 2012 року у справі № 3-65гс12.
Враховуючи викладене Верховний Суд України зазначив, що оскільки заявник неправильно обрав спосіб захисту свого права стосовно другого відповідача - ТзОВ "Портман Тим Україна", відтак, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, дійшов передчасного висновку в частині визнання недійсним правочину щодо відчуження нерухомого майна на користь ТзОВ "Портман Тим Україна" у порядку, передбаченому статтею 215 ЦК України.
Відповідно до ст. 11128 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятий за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Відповідно спір у даній справі розглядається в частині, скасованій Верховним Судом України та переданій на новий розгляд до Вищого господарського суду України, який своєю постановою від 08.07.2015р. передав спір на новий розгляд до господарського суду Волинської області.
Як встановлено господарським судом Волинської області 14 вересня 2012 року на загальних зборах учасників ТзОВ "Техно-Сервіс Плюс" були прийняті рішення, оформлені протоколами № 25 та № 26.
Згідно з протоколом № 25 вирішено реорганізувати ТзОВ "Техно-Сервіс Плюс" шляхом виділення частини майна підприємства його учаснику - ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД"; виділити нерухоме майно загальною вартістю 5 757 670,00 грн і частину зобов'язань підприємства, а саме кредиторську заборгованість перед ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД" на загальну суму 5 757 670,00 грн.
На виконання рішення загальних зборів № 25 було складено акт приймання-передачі без дати та номера, за яким ТзОВ "Техно-Сервіс Плюс" передало у власність ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД" нерухоме майно.
Згідно з протоколом № 26 вирішено вивести ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД" зі складу учасників ТзОВ "Техно-Сервіс Плюс".
У подальшому нерухоме майно було відчужено за договором купівлі-продажу, укладеним між ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД", як продавцем і ТзОВ "Портман Тим Україна", як покупцем.
На момент видачі ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД" свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 листопада 2012 року існувала заборона на його відчуження, що підтверджується витягом із Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 30 жовтня 2012 року № 38535200.
Нерухоме майно було описано та арештовано заступником начальника ВДВС Любомльського РУЮ Сарапіним В.І., про що складено акт опису й арешту від 9 листопада 2012 року, відповідно до якого зазначений об'єкт нерухомого майна арештований та переданий директору ТзОВ "Техно-Сервіс Плюс" на відповідальне зберігання.
Позивач вважає, що відчуження нерухомого майна вчинено з порушенням вимог закону, а тому укладені між ТзОВ "Техно-Сервіс Плюс" та ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД", а в подальшому між від ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД" та ТзОВ "Портман Тим Україна" договори купівлі-продажу нерухомого майна повинні бути визнані недійсними та застосовані наслідки визнання правочинів недійсними шляхом повернення майна попередньому власнику ТзОВ "Техно-Сервіс Плюс".
Вирішуючи спір в частині визнаня недійсним договору купівлі-продажу від 09.07.2013р., укладеного між ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД" та ТзОВ"Портман Тим Україна" та повернення майна Товариству "Техно-Сервіс Плюс" з підстав, заявлених арбітражним керуючим, суд зазначає наступне:
Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звернутися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Стаття 16 ЦК України закріплює наступне: кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним зі способів захисту цивільного права та інтересу є визнання правочину недійсним.
Стаття 20 ГК України зазначає, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав та законних інтересів; права та законні інтереси захищаються, в тому числі, шляхом визнання господарських угод недійсними з підстав, передбачених законом.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України.
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.
Виходячи зі змісту частини першої статті 216 ЦК України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Одночасно, згідно з частиною третьою статті 216 ЦК України загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, статтею 387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.
Відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.
Згідно з п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та ст. 215 Цивільного кодексу України особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
Верховний Суд України у листі від 01.04.2014р. «Аналіз практики застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України» зазначив що, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.
Вказана правова позиція висвітлена і у постановах Вищого господарського суду України від 04.12.2012р. у справі №23/133, від 11.12.2012р. у справі №56/68.
По справі судом було встановлено, що нерухоме майно - малий комплекс обслуговування автотранспорту площею 639,2 кв.м., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський р-н, с.Старовойтове, вул. Прикордонників, буд. 7-А був придбаний ТзОВ "Портман Тим Україна" за відплатним договором і останнє не знало, і не могло знати про те, що ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД" не мало права відчужувати майновий комплекс.
Тобто, ТзОВ "Портман Тим Україна" є добросовісним набувачем малого комплексу обслуговування автотранспорту площею 639,2 кв.м., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський р-н, с.Старовойтове, вул. Прикордонників, буд. 7-А
Оскільки, ТзОВ "Техно-Сервіс Плюс" не було стороною договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 09.07.2013р., укладеного між від ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД" та ТзОВ "Портман Тим Україна", то позовна вимога в частині визнання недійсним зазначеного договору купівлі-продажу, за яким майно було передано від ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД" до ТзОВ "Портман Тим Україна" з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України та повернення майна у відповідності до ст.216 ЦК України є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Судові витрати згідно зі ст. 49 ГПК України при відмові у позові покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, господарський суд, керуючись ст.ст.203, 215, 216, 388 ЦК України, ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, -
вирішив:
Відмовити у задоволені позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.07.2013р., укладеного між ТзОВ "Вірго-Україна ЛТД" та ТзОВ"Портман Тим Україна" та повернення майна Товариству "Техно-Сервіс Плюс".
Повний текст рішення складено
14.09.2015
Головуючий суддя В. О. Кравчук
Судді В.Л. Слупко
І.О. Гарбар