ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
09 вересня 2015 року № 826/9652/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І., суддів Данилишин В.М. Качура І.А. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"
до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича Міністерства юстиції України
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
Публічне акціонерне товариство «Банк Фінанси та кредит» звернулось до суду з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука А.В., Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення від 04.03.2015 №19771483 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень: зобов'язання розглянути заяву від 16.02.2015 в порядку визначеному п. 5 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 ат прийняти рішення за результатом розгляду заяви про що надати звіт протягом 15 днів з дня набрання законної сили постановою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що представником позивача було подано відповідачу для проведення державної реєстрації права власності всі визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень" документи, отже оскаржене рішення є протиправним.
Представник відповідачів заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та з яких вбачається, що позивачу відмовлено у реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна оскільки зареєстровано обтяження такого нерухомого майна до подачі заяви про реєстрацію права власності.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про час, дату та місце судового вирішення справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що відповідачі належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання в судове засідання не прибули, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Представником ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» 16.02.2015направлено до Полтавського міськрайонного управління юстиції Полтавської області заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою% Полтавська область, м. Полтава, вул. Весняна, 9 кадастровий номер 5310136400:14:007:0095.
За результатом розгляду вказаної заяви та документів наданих позивачем відповідачем прийнято рішення від 04.03.2015 №19771483 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на підставі ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та п. 20 та 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868, оскільки подані документи не відповідають вимогам та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Зі змісту оскарженого рішення вбачається, що згідно поданого договору іпотеки від 12.07.2007 перехід права власності на предмет іпотеки до іпотеко держателя здійснюється у порядку встановленому ст.. 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на час укладання договору) якою визначено, що підставою для реєстрації права власності іпотека держателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки є договір про задоволення вимог іпотеко держателя, який позивачем не надано.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
законом, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Як визначено абзацу 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з частини 1 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація прав є обов'язковою.
У відповідності до частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.
У відповідності до пункту 2 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
Частиною 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено виключний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, а саме, у державній реєстрації може бути відмовлено у разі, якщо: заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
Згідно з частини 4 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Аналогічна норма міститься й у пункті 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17.10.2013 року, який передбачає, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Як зазначено вище, підставою для прийняття оскарженого рішення слугувало те, що у ході розгляду заяви встановлено, що згідно поданого договору іпотеки від 12.07.2007 перехід права власності на предмет іпотеки до іпотеко держателя здійснюється у порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на час укладання договору) якою визначено, що підставою для реєстрації права власності іпотека держателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки є договір про задоволення вимог іпотеко держателя, який позивачем не надано.
Відповідно до п. 36 Порядку для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.
Згідно із п. 37 Порядку документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є, зокрема: укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат;
Відповідно до п. 46. Порядку для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:
1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;
2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
З системнаого аналізу викладеного вбачається, що документом, вимога про усунення порушення, надіслана іпоеткодержателем іпотекодавцю є докуметом, що підтверджує перехід права власності за навності відповідного застереження про задовлоення вимог кредитора у договорі іпотеки.
З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ «Банк «Фінанси та Кердит» і товариства з обмеженою відповідальністю інвестиційна науково-промислова компанія «ОЗОТ» укладено договір іпотеки від 12.07.2007 № І-89-2007, відповідно до якого позивачу в іпотеку передано нерухоме майно: земельну ділянку з об'єктом незавершенного будівництва (літ А-1 житловий будинок (незавершене будівництво), цегла, №1,2 - огорожа, дошки металева сітка) розташовану за адерсою: м. Полтава, вул Весняна, 9 загальною площею 1500 кв.м. кадастровий номер земельної ділянки 5310136400:14:007:0095. Цільове призначення (використання) земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови (для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд- 1000 кв.м., для ведення садівництва - 500 кв.м.
Відповідно до п. 10 Договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд Іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотеко держателем самостійно на умовах цього договору.
Згідно п. 11 Договору Іпотеки за вибором Іпотекодержавтеля застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Вчинений нотаріусом виконавчий напис може бути оскаржено Іпотекодавцем виключно в судовому порядку; згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в пп. 11.3.1 та 11.3.2 цього пункту Договору.
Відповідно до п. 11.3.1 та 11.3.2 Договору іпотеки задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, у порядку встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» або продаж Іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому ст.. 38 Закону України «Про іпотеку».
Отже, вказаний вище договір іпотеки не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на час укладання договору) Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, який передбачає передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Згідно ч. 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» ( в редакції чинній на час укладання договору) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже правовою підставою передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, відповідно до норм Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на час укладання договору, являється обов'язкове застереження в договорі іпотеки щодо задоволення вимог іпотекодержателя вказаним способом.
Як зазначено вище, договір іпотеки містить посилання на ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» ( в редакції чинній на час укладання договору) прирівнюється до відповідного застереження в договорі іпотеки саме посилання на ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Нова редакція ст.. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» не змінює встановлений раніше порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотеко держателя, а лише уточнює їх.
З огляду на викладене посилання відповідача в оскарженому рішенні як на підставу для відмови державної реєстрації права власності на Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на час укладання договору є необґрунтованим та не ґрунтується на наведених законодавчих нормах, що вказує на наявність правових підстав для скасування такого рішення.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача розглянути подану позивачем заяву та прийняти відповідне рішення суд зазначає наступне.
Відповідно пункту 29 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17.10.2013 № 868, орган державної реєстрації прав, нотаріус не пізніше наступного робочого дня з моменту прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав видає особисто заявникові або надсилає поштою з описом вкладення таке рішення разом з документами, що подавалися заявником для проведення державної реєстрації прав.
У разі коли заявник особисто отримує зазначені документи, він пред'являє органові державної реєстрації прав, нотаріусові документ, що посвідчує його особу. На примірнику рішення, що залишається для формування облікової справи, проставляються дата його отримання та підпис заявника.
Після отримання документів особисто заявник у разі видачі йому картки прийому заяви повертає органові державної реєстрації прав таку картку з відміткою про отримання відповідних документів, яка підписується заявником із зазначенням дати отримання.
Орган державної реєстрації прав, нотаріус не повертає заявнику заяву, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, і документ про сплату державного мита.
Відповідно до пункту 6 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141, під час реєстрації заяв (запитів) кожній заяві (запиту) присвоюється реєстраційний номер, фіксується дата і час її (його) реєстрації. Реєстраційний номер, дата і час реєстрації заяв (запитів) є ідентифікатором відповідної заяви (запиту).
Згідно з пунктом 9 Порядку за результатами розгляду заяви (запиту) державний реєстратор робить у відповідному записі в базі даних про реєстрацію заяв і запитів відмітку про розгляд такої заяви (запиту) та зазначає реквізити прийнятого ним рішення.
Отже, повернення матеріалів заяви про державну реєстрацію прав заявнику унеможливлює повторне вирішення такої заяви.
Жодним нормативно-правовим актом України не передбачено повноважень державних реєстраторів Укрдержреєстру щодо повторного розгляду заяв про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України в ухвалі від 22.10.2014 № К/800/21310/14.
Враховуючи вищевикладене суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.
Відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про державну реєстрацію права власності прямо вказує на відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, оскільки реєстрація права власності позивача на земельну ділянку в даному випадку прямо залежить від реалізації позивачем права на подачу заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зважаючи на вищенаведене, виходячи з наявних матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині визнання протиправним та скасування рішення від про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 04.03.2015 №19771483, в решті позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 69, 70, 71, 128, 158-163, 172, 177, 179 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 04.03.2015 №19771483.
3. Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Скарга про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, скарга подається до апеляційного суду через суд першої інстанції. Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Головуючий суддя В.І. Келеберда
Судді В.М. Данилишин
І.А. Качур