07 березня 2007 р.
№ П-9/161-16/165
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого - Полякова Б.М.
Суддів - Ткаченко Н.Г.
Хандуріна М.І.
За участю представників: ФДМ України - Григораша О.В., Генеральної прокуратури України - Івченко О.А., ВАТ "Оріана" - Сорохтей В.М., ЗАТ "Лукор"- Котенка А.М., ТОВ "Лукойл - нафтохім " - Кобеця С.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Фонду державного майна України та касаційне подання першого заступника прокурора Івано-Франківської області
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.08.2006 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 р. по справі № П-9/161-16/165 за позовом заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лукойл-нафтохім", Закритого акціонерного товариства "Лукор", Виконавчого комітету Калуської міської ради Івано-Франківської області, Відкритого акціонерного товариства "Оріана" про визнання недійсним п.п.6.1, 6.5 установчого договору ЗАТ "Лукор"; зобов'язання ТОВ "Лукойл-нафтохім" виконати вимоги, передбачені Розпорядженням КМ України №314 від 10.08.2000 р., та взяті на себе зобов'язання, згідно п.6.5. установчого договору щодо внесення ТОВ "Лукойл-нафтохім" до статутного фонду ЗАТ "Лукор" технічного обладнання, дизельного палива та іншої сировини в обсягах, що забезпечують прибуткову роботу товариства, а також активи, відповідно до чинного законодавства,-
У травні 2005 року Позивач - перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави - Фонду Державного майна України звернувся із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лукойл-Нафтохім», Закритого акціонерного товариства “Лукор», Виконавчого комітету Калуської міської ради Івано-Франківської області, Відкритого акціонерного товариства "Оріана" про визнання недійсним п.п.6.1, 6.5 установчого договору ЗАТ "Лукор"; зобов'язання ТОВ "Лукойл-нафтохім" виконати вимоги, передбачені Розпорядженням КМ України №314 від 10.08.2000 р., та взяті на себе зобов'язання, згідно п.6.5. установчого договору щодо внесення ТОВ "Лукойл-нафтохім" до статутного фонду ЗАТ "Лукор" технічного обладнання, дизельного палива та іншої сировини в обсягах, що забезпечують прибуткову роботу товариства, а також активи, відповідно до чинного законодавства.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2006 року по справі № П-9/161-16/165 (суддя : Калашник В.О.) в позові відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2006 року по справі № П-9/161-16/165 ( колегія суддів у складі: Онишкевич В.В., Слука М.Г., Скрутовський П.Д.) апеляційне подання заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави-Фонду Державного майна України та апеляційна скарга Фонду Державного майна України на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2006 року залишені без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
В касаційній скарзі Фонд державного майна України та касаційному поданні перший заступник прокурора Івано-Франківської обл. просять скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2006 року та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2006 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі посилаючись на те, що суд першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясували всі обставини, що мають значення для справи та неправильно застосували норми матеріального права.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги та касаційного подання, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга та касаційне подання не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи і було встановлено судами попередніх інстанцій, 17 травня 2005 року заступником прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України до господарського суду Івано-Франківської області був заявлений позов про визнання частково недійсними пунктів 6.1 та 6.5 Установчого договору Закритого акціонерного товариства «Лукор»в редакції від 5 листопада 2001 року (з урахуванням поданої до суду 17 червня 2005 року заступником прокурора Івано-Франківської області заяви про уточнення позовних вимог від 16 травня 2005 року).
Залишаючи без змін рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2006 року, Львівський апеляційний господарський суд виходив з того, що суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про відмову позивачу в поновлені строку позовної давності та задоволені позовних вимог.
Положенням пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року встановлено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлених законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
За змістом статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.
Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що в травні 2001 року Фонд державного майна України був обізнаний і дав свою згоду на внесення змін до Установчого договору ЗАТ «Лукор», яке відбулось 5 листопада 2001 року, про що свідчить протокол засідання Спостережної ради Відкритого акціонерного товариства «Оріана»від 8 травня 2001 року № 23, яке є акціонером Закритого акціонерного товариства «Лукор»і на якому був присутній з правом голосу член Спостережної ради -представник Фонду державного майна України. Таким чином, при наявності клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Лукойл- Нафтохім»про застосування стоку позовної давності в силу частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України господарський суд Івано-Франківської області, з висновком якого погодився Львівський апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у позові.
Відповідно до абзацу 4 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
Рішенням Конституційного суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) встановлено, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора, і на підставі частини 1 статті 21 Арбітражного процесуального кодексу України є стороною в арбітражному процесі. Цей орган вчиняє процесуальні дії (відповідні функції) згідно зі статтею 22 Арбітражно-процесуального кодексу України.
Представництво прокуратурою інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб'єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.
Таким чином, Львівський апеляційний господарський суд та господарський суд Івано-Франківської області прийшли до правильного висновку, що заступник прокурора Івано-Франківської області (як представник) звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України , який є позивачем у справі, а отже вимоги законодавства, які регулюють питання дотримання та застосування строків позовної давності поширюються на всіх учасників судового процесу, в тому числі прокурора та його заступника, оскільки недотримання таких вимог порушувало б конституційні принципи рівності учасників судового процесу перед законом і судом (п.2 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.4-2 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, господарський суд Івано-Франківської області та Львівський апеляційний господарський суд перевіривши матеріали справи, давши належну оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, прийшли до вірного висновку про те, що позовні вимоги заступника прокурора Івано-Франківської області задоволенню не підлягають.
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2006 року та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2006 року ухвалені у відповідності до фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства і підстав для їх скасування не вбачається.
Доводи касаційної скарги та касаційного подання не спростовують висновків суду, які викладені в оскаржуваних судових рішеннях.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117-1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Фонду державного майна України та касаційне подання Першого заступника прокурора Івано-Франківської області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2006 року по справі № П-9/161-16/165 залишити без змін.
Головуючий- Б.М. Поляков
Судді- Н.Г. Ткаченко
М.І Хандурін