21 лютого 2007 р.
№ 6/64
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 року у справі № 6/64 за позовом Приватного підприємства “Нафтосервісгруп» до Відкритого акціонерного товариства “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго» про стягнення збитків, штрафних санкцій та моральної шкоди,
У лютому 2006 року позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення штрафних санкцій в сумі 663 000 грн., збитків у вигляді неодержаних доходів у сумі 100 000 грн. і моральної шкоди в сумі 1 000 000 грн. у зв'язку з невиконанням зобов'язання за договором щодо надіслання письмових заявок на поставку мазуту та відкриття акредитиву в банківській установі з оплати внаслідок чого мала місце втрата його ділової репутації на ринку нафтопродуктів.
Рішенням господарського суду м. Києва від 14.03.2006 року в позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 року зазначене рішення суду першої інстанції в частині позову про стягнення штрафних санкцій та збитків скасовано і позов у цій частині задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 243 000 грн., штрафу в сумі 420 000 грн. і неодержаного прибутку в сумі 100 000 грн. , а в решті судове рішення залишене без змін.
У касаційній скарзі відповідач вважає, що апеляційним господарським судом порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що постанова апеляційного господарського суду була прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства, і тому просить залишити її без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Доповідач - Вовк І.В.
У судовому засіданні оголошувалася перерва на 21.02.2007 року.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.10.2005 року між сторонами було укладено договір №1466, за умовами якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити на структурні підрозділи відповідача (покупця) на підставі його письмових заявок, а відповідач -прийняти та оплатити мазут топковий марки М-100 ДСТУ 4058-2001.
Строк дії договору до 30.11.2005 року.
За п.6.1 договору для проведення розрахунків за фактично поставлений мазут по договору відповідач відкриває безвідкличний документарний кумулятивний покритий акредитив, депонований у банку відповідача.
За твердженням позивача, відповідач прострочив подання заявки на 37 календарних днів, а відкриття акредитиву - на 44 календарних дні.
Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій, збитків у вигляді неодержаних доходів і моральної шкоди у зв'язку з невиконанням зобов'язання за договором щодо надіслання письмових заявок на поставку мазуту та відкриття акредитиву в банківській установі з оплати, внаслідок чого мала місце втрата його ділової репутації на ринку нафтопродуктів.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов в частині стягнення матеріальних збитків у сумі 763 000 грн., пені у сумі 243 000 грн., штрафу у сумі 420 000 грн. та 100 000 грн. неодержаного прибутку, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідачем як суб'єктом господарювання державного сектора економіки відповідно до ч.2 ст.22 ГК України, порушено господарське зобов'язання за договором, і тому за це порушення до нього застосовуються штрафні санкції, встановлені ч.2 ст.231 ГК України, та відшкодовуються ним у зв'язку з цим понесені позивачем збитки.
Проте, з висновками апеляційного господарського суду погодитись не можна, оскільки апеляційний суд не врахував, що виключно Кабінетом Міністрів України той чи інший суб'єкт господарювання може бути віднесений до суб'єктів господарювання державного сектора економіки, рішення якого повинно ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 2 ст.22 ГК України.
Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Ч.2 ст.231 ГК України передбачені санкції за порушення господарських зобов'язань, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.
До суб'єктів господарювання державного сектору економіки відповідно до ч.2 ст.22 ГК України належать суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
За п.4 ч. 3 Прикінцевих положень ГК України визначення суб'єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.
Судами встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин Кабінетом Міністрів України не було визначено відповідача суб'єктом державного сектора економіки.
До того ж, договором, яким обґрунтовано позов, не було визначено строків виконання зобов'язань, за порушення яких відповідач повинен нести відповідальність за заявленими вимогами.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді штрафних санкцій передбачених ч.2 ст.231 ГК України й стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу у зв'язку з недоведеністю й обґрунтовано відмовив у позові в цій частині.
Разом з цим, висновок місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення моральної шкоди, з яким погодився й апеляційний господарський суд, також ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону, і тому суди обґрунтовано відмовили в задоволенні зазначених позовних вимог.
За таких обставин, постанову апеляційного господарського суду в частині задоволення позову та судових витрат не можна визнати законною й обґрунтованою, і тому вона в цій частині підлягає скасуванню, а в решті постанова апеляційного суду та рішення місцевого господарського суду в повному обсязі є законними й обґрунтованими, і тому підлягають залишенню без змін.
З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго» задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 року в частині задоволення позову та судових витрат скасувати, а в решті зазначену постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду м. Києва від 14.03.2006 року в повному обсязі залишити без змін.
Головуючий В. Перепічай
Судді І. Вовк
П.Гончарук