23 січня 2007 р.
№ 199/14-05/10-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
Н. Волковицької
Л. Рогач
за участю представників:
позивача
Чупрун О.С. -дов. від 22.05.2006р.
відповідача
третя особа
Кисельов М.Є. -дов. від 20.12.2005р.
Золотоверх О.М. -дов. від 14.11.06р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариство з обмеженою відповідальністю “Білоцерківагромаш»
на постанову
від 21.08.2006р. Київського міжобласного апеляційного господарського суду
у справі
№ 199/14-05/10-06 господарського суду Київської області
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “Білоцерківагромаш»
до
Акціонерного комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк» в особі Київської обласної філії АКБ “Укрсоцбанк»
третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача
Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод пакувального обладнання «Термо -Пак»
про
визнання недійсним договору
ТОВ «Білоцерківагромаш»звернулось до господарського суду Київської області з позовом про визнання недійсним на підставі статті 229 Цивільного кодексу України договору застави майна від 13.06.2003р. укладеного з АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк».
Позовні вимоги мотивовані тим, що укладання договору застави в даному випадку є складним юридичним фактом, що включає в себе два етапи: погодження його умов із головою товариства та безпосереднє підписання такого договору.
Однак дії генерального директора призвели до того, що на першому етапі голова товариства був неправильно повідомлений про вартість корпусу №30, а отже, помилився щодо можливості використання цього корпусу за цільовим призначенням, у зв'язку з чим на думку позивача договір застави може бути визнаний недійсним на підставі статті 229 Цивільного кодексу України.
Рішенням від 10.07.2006р. господарського суду Київської області позовні вимоги задоволено повністю, а саме, договір застави від 13.06.2003р. укладений між ТОВ «Білоцерківагромаш»та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»визнано недійсним на підставі приписів статей 48, 56, 63 Цивільного кодексу УРСР.
При цьому, посилаючись на приписи статті 56 Цивільного кодексу УРСР, суд першої інстанції дійшов висновку, що при укладенні договору застави від 13.06.2003р. мала місце помилка голови ТОВ «Білоцерківагромаш», оскільки співвідношення суми основного зобов'язання та розміру забезпечення такого зобов'язання, за умови великої різниці між ними, істотно впливає на зміну активів підприємства при зверненні стягнення на предмет застави, а тому є істотною обставиною в розумінні зазначеної статті.
Крім того, враховуючи приписи статті 48 Цивільного кодексу УРСР, суд першої інстанції вважає, що договір застави від 13.06.2003р. є недійсним, так як не відповідає вимогам частини першої статті 56, статті 63 Цивільного кодексу УРСР.
За апеляційними скаргами АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»та ТОВ «Завод пакувального обладнання «Термо -Пак»Київський міжобласний апеляційний господарський суд переглянув рішення господарського суду Київської області від 10.07.2006р. в апеляційному порядку та постановою від 21.08.2006р. скасував його, у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.
Постанова мотивована тим, що статтею 56 Цивільного кодексу УРСР, зокрема, передбачено, що угода, укладена внаслідок помилки, яка має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки, що має істотне значення.
Під час здійснення апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи позивача стосовно того, що голова правління, неправильно сприйняв предмет або інші істотні умови договору застави, якій він уповноважив укласти генерального директора, які вплинули на його волевиявлення і при відсутності яких, договір застави не був би укладений, спростовуються наданими до матеріалів справи доказами та встановленими обставинами справи.
А відтак, і не можливо визнати цю угоду недійсною на підставі статті 56 Цивільного кодексу УРСР.
Крім того, у постанові зазначено, що матеріали справи містять рішення № 1 від 12.06.22003р., підписане головою правління Бояршиним М.І., яким визначено, надати генеральному директору ТОВ «Білоцерківагромаш»Навроцькому В.В. повноваження на отримання банківського кредиту під заставу визначеного майна на загальну суму 8699535,19грн., з правом одноособового підпису.
ТОВ «Білоцерківагромаш»подало до Вищого господарсько го суду України касаційну скаргу на постанову Київського міжобласного апеляційного госпо дарського суду, в якій просить її скасувати, а рішення господарського суду Київської області від 10.07.2006р. залишити без змін, обґрунтовуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, статті 56 Цивільного кодексу УРСР, посилаючись при цьому на те, що при укладенні спірного договору застави мала місце помилка голови правління товариства щодо вартості корпусу № 30, що на думку заявника є істотною обставиною при укладенні цього договору.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Так, господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02.04.2003р. голова ТОВ «Білоцерківагромаш»Бояршин М.І. рішенням № 1 (т.1 а.с.22) погодив передачу під заставу для отримання банківського кредиту майна товариства на загальну суму 8699535,19грн., в тому числі корпусу № 30.
12.06.2003р. між ТОВ «Білоцерківагромаш»та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»був укладений договір кредиту № 41 (т.1 а.с.10 -17), відповідно до пункту 1.1 якого, кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у сумі 500000грн. зі сплатою 20% річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними тарифами на послуги з наданню кредитів, що містяться в додатку № 1 до цього договору та є невід'ємною складовою частиною цього договору з наступним графіком погашення суми основної заборгованості та кінцевим терміном повернення заборгованості до 10.04.2004р.
13.06.2003р. сторони уклали договір застави майна (т.1 а.с.18 - 21), відповідно до пункту 1.1 якого, за цим договором заставодавець (позивач) передає в заставу заставодержателю ( відповідач) у якості забезпечення виконання позивачем зобов'язань за договором кредиту № 41 від 12.06.2003р., укладеного між відповідачем та позивачем таке майно: нежилі приміщення, які розташовані в чотирьохповерховій панельній будівлі літера Т (виробничій корпус № 30) заставною вартістю 2431600грн., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, бул. 1 Травня, 13.
Згідно підпунктів 1.2, 1.3 договору застави, загальна заставна вартість предмету застави за погодженням сторін, становить 2431600грн. Оціночна вартість предмету застави, відповідно до експертного висновку від 20.05.2003р. складає 3039490грн.
У квітні 2005р. у зв'язку з невиконанням ТОВ «Білоцерківагромаш»умов кредитної угоди від 12.06.2003р., були проведені прилюдні торги щодо примусової реалізації заставного майна.
Переможцем прилюдних торгів, а саме, виробничого корпусу № 30, розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, бул. 1 Травня, 13, що підтверджується протоколом від 06.04.2005р. був визнаний ТОВ «ЗПО Термо -Пак».
Предметом позову у даній справі є матеріально -правова вимога ТОВ «Білоцерківагромаш»визнати недійсним договір застави майна від 13.06.2003р. укладеного з АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк».
Підставою позову ТОВ «Білоцерківагромаш»визначило приписи частини 1 статті 56 Цивільного кодексу УРСР, оскільки при укладенні оспорюваного договору мало місце помилка голови товариства щодо вартості корпусу № 30, що в даному випадку на думку позивача, є істотною обставиною при укладенні цього договору.
Розглядаючи вказаний спір під час здійснення апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення першої інстанції, яким позов був задоволено, не погодився з його висновком про те, що при укладенні оспорюваного договору застави від 13.06.2003р. позивач діяв під впливом помилки щодо ціни об'єкту застави, що має істотне значення, і ця помилка викликана неправильним сприйняттям продавцем дійсної вартості заставленого майна, а тому така угода є недійсною з підстав, передбачених статтею 56 Цивільного кодексу УРСР.
При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що надаючи згоду на укладення договору застави генеральному директору Навроцькому В.В., голова правління Бояршин М.І. у своєму рішенні № 1 від 12.06.2003р. визначив перелік майна, що передається у заставу і включав в себе не тільки корпус № 30, а й інше майно на загальну суму 8699535,19грн.
Тобто, голова правління Бояршин М.І. усвідомлював, що у заставу буде передаватись майно на суму значно більшу за розмір отриманого кредиту.
Так, згода головою товариства надавалась на передачу майна в заставу на суму 8699535,19грн., а за договором застави було передано в заставу майно лише на суму 2431600грн., що майже в чотири рази менше ніж сума, на яку давав згоду голова товариства.
Крім того, судом апеляційної інстанції було враховане те, що договір застави був укладений 13.06.2003р., а позовна заява була подана 10.10.2004р., вже після реалізації заставленого майна, тобто за весь час генеральний директор знав про умови договору застави, що теж на думку апеляційної інстанції свідчить про відсутність помилки при укладенні спірного договору.
Судова колегія вважає постанову суду апеляційної інстанції обґрунтованою та такою, що відповідає приписам діючого законодавства виходячи з наступного.
Відповідно до статті 153 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до статі 181 Цивільного кодексу УРСР, силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Застава виникає в силу договору чи закону.
Заставою може бути забезпечена дійсна вимога. Застава може мати місце також щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.
Відносини застави регулюються Законом України "Про заставу", іншими актами законодавства.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
За приписами статті 56 Цивільного кодексу УРСР, зокрема, передбачено, що угода, укладена внаслідок помилки, яка має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки, що має істотне значення.
Під такою помилкою, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.
Помилка - це неправильне, спотворене уявлення особи про факти і обставини реальної дійсності. При цьому, вказані факти і обставини, в яких помиляється особа, повинні стосуватися суті відносин, що складаються між сторонами угоди. Помилка сприяє спотвореному формуванню волі учасника угоди.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір застави укладався з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором від 12.06.2003р. № 41.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про заставу», оскільки застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання, особа яка має намір укласти договір кредиту обов'язково обізнана про необхідність укласти і договір застави.
При цьому, відповідно до статті 19 цього Закону, банку надається право вимогати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, включаючи проценти за наданий кредит, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, а у випадках, передбачених договором, також неустойку.
Крім того, за рахунок заставленого майна відшкодовуються витрати банку з утримання цього майна та інші витрати, пов'язані зі здійсненням забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Таким чином, норми діючого законодавства не містять будь яких обмежень щодо вартості заставленого майна відносно суми отриманого кредиту, а тому можлива вартість заставленого майна може значно перевішувати розмір отриманого заставодавцем кредиту.
При цьому, необхідно зазначити, що відповідно до статті 25 Закону України «Про заставу», якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю, (що в даному випадку й було зроблено банком).
Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції врахував вищезазначені положення законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, належним чином встановив відсутність обставин, які б могли бути підставою для визнання угоди недійсною на підставі статті 56 Цивільного кодексу УРСР, надав відповідну правову оцінку тій обставині, що на час укладення кредитного договору, а також оспорюваного договору застави сторони спільно досягли згоди по всіх істотних умовах, а в подальшому виконали вказані угоди.
Доводи заявника про те, що позивач діяв під впливом помилки щодо ціни об'єкту, оскільки вартість заставленого майна значно вище отриманого кредиту, не можна визнати обґрунтованими виходячи з того, що позивач як власник майна на час укладення договору відповідно до положень Закону України "Про власність" не був позбавлений права розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
Крім того, судова колегія не приймає до уваги посилання заявника на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 48,63 Цивільного кодексу УРСР, оскільки вони є непереконливими та такими, що спростовуються матеріалами справи та встановленими обставинами під час здійснення апеляційного провадження.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення та постанова у справі прийняті у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 6 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову від 21.08.2006р. Київського міжобласного апеляційного господарського суду у справі № 199/14-05/10-06 господарського суду Київської області залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ «Білоцерківагромаш» -без задоволення.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волковицька
Л. Рогач