Провадження № 2-а-553/15
в справі № 760/14027/15-а
07 вересня 2015 року Суддя Солом'янського районного суду м. Києва Демидовська А.І., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Пенсійного фонду України про визнання дій суб'єктів владних повноважень протиправною щодо призначення й соціальної виплати родині учасника бойових дій у Демократичній республіці Афганістан, суддя -
Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати неправомірними дії відповідачів щодо непризначення компенсаційну суму у разі смерті її чоловіка та зобов'язати призначити і виплатити компенсаційну суму у разі смерті її чоловіка на підставі Закону України від 20 квітня 2011 року №3254-VІ «Про ратифікацію Угоди про державну соціальну допомогу членам сімей військовослужбовців, загиблих в Афганістані та інших державах, в яких велися бойові дії» та Постанови Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року №290.
Посилається на той факт, що смерть її чоловіка ОСОБА_2 , пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та отримує пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивача помер внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 31 жовтня 2013 року та витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 03 червня 2014 року №1493.
Відповідачі у відповідь на звернення позивача до них у нарахуванні та виплаті компенсаційної суми відмовили.
Вважає таки дії відповідачів протиправними та просить задовольнити позов.
Ухвалою суду від 12 серпня 2015 року в справі було відкрито скорочене провадження.
В запереченнях відповідачів, які надійшли на адресу суду останні, посилаються на те, що позивачка не отримала компенсаційну виплату у разі смерті її чоловіка правомірно.
Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд вважає його таким, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що чоловіка позивача було звільнено з військової служби з 07 травня 1993 року за віком, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22 березня 1993 року №55.
Чоловік позивача проходив військову службу у Збройних Силах, у тому числі з 25 грудня 1979 року по 31 березня 1980 року безпосередньо на території держави Афганістан (колишня назва - Демократична Республіка Афганістан) у складі 16 понтонно-мостового полку, який віднесено Директивою Генерального штабу Збройних Сил СРСР від 19 червня 1986 року №315/6/0982 до переліку військових частин, що включені до обмеженого контингенту Радянських військ у ДРА з 25 грудня 1979 року, був учасником бойових дій, що підтверджується довідкою Управління 210 понтонно-мостової Верхньодніпровської ордену Червоної Зірки бригади від 13 листопада 1991 року №0129.
Позивачка отримує пенсію у разі втрати годувальника - її чоловіка ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 23 квітня 2015 року №14/1680 та визнається представником Пенсійного фонду України та не заперечується представником Міністерства оборони України.
30 жовтня 2013 року смерть чоловіка позивача настала внаслідок захворювання, отриманого під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 31 жовтня 2013 року серії НОМЕР_2 та витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 03 червня 2014 року №1493.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачами, що позивачка є єдиною особою, яка відноситься до членів сім'ї померлого ОСОБА_2 , визначених відповідно до статей 30 і 31 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Також, матеріалами справи підтверджуються відсутність будь-якого оспорювання відповідачами права позивачки на отримання соціального захисту, встановленого ст.1 Угоди.
Таким чином, 30 жовтня 2013 року позивачка набула право на отримання соціальних гарантій, що встановлено, крім іншого, Угодою про державну соціальну допомогу членам сімей військовослужбовців, загиблих в Афганістані та інших державах, в яких велися бойові дії, від 24 вересня 1993 року, яку було ратифіковано Верховною Радою України Законом України від 20 квітня 2011 року №3254-VІ за результатом розгляду Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року №161-р «Про подання на ратифікацію Верховною Радою України Угоди про державну соціальну допомогу членам сімей військовослужбовців, загиблих в Афганістані та інших державах, в яких велися бойові дії».
30 квітня 2015 року позивач звернулася до відповідачів через Київський міський військовий комісаріат з заявою про призначення та виплату їй компенсаційної суми за смерть ОСОБА_2 , яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, до відповідачів відповідно до встановленого Постановою Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року №290 та Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2014 року №530, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 року за №1294/26071, порядку, що підтверджується заявою позивачки від 30 квітня 2015 року з вхідним штампом військомату за №К-395 від 30 квітня 2015 року.
Не отримавши відповіді на вищезазначене звернення, позивачка звернулась до відповідачів безпосередньо, що підтверджується її заявами від 27 травня 2015 року та не заперечується відповідачами.
Міністерство оборони України у відповідь на звернення позивачки до Міністра оборони України в призначенні та виплаті компенсаційної суми у разі смерті її чоловіка відмовило, що підтверджується вих. Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 17 червня 2015 року №248/3/6/1583/1215.
Пенсійний фонд України у відповідь на звернення позивачки до керівника Пенсійного фонду України у виплаті компенсаційної суми у разі смерті її чоловіка відмовив, що підтверджується вих. Управління міжнародного співробітництва Пенсійного фонду України від 10 червня 2015 року №6163/К-11.
Відповідно ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно ст.1 Угоди про державну соціальну допомогу членам сімей військовослужбовців, загиблих в Афганістані та інших державах, в яких велися бойові дії, від 24 вересня 1993 року, яку було ратифіковано Верховною Радою України Законом України від 20 квітня 2011 року №3254-VІ, кожна зі Сторін визнає за доцільне відповідно до національного законодавства визначити розміри й порядок виплати одноразової допомоги батькам та іншим членам сімей військовослужбовців, загиблих або померлих унаслідок поранень, а також каліцтв, контузій, захворювань, отриманих у період бойових дій в Афганістані або в інших державах, але не нижче суми обов'язкового державного особистого страхування військовослужбовців, передбаченої чинним у державі законодавством або прийнятим у колишньому Союзі РСР, з урахуванням індексації цін.
Відповідно Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63, Афганістан (сучасна назва - Ісламська Республіка Афганістан; колишня назва - Демократична Республіка Афганістан) віднесено до держав, у яких у період з квітня 1978 року по грудень 1989 року велись бойові дії.
Чоловік позивачки ОСОБА_2 проходив військову службу в Афганістані з 25 грудня 1979 року по 31 березня 1980 року, що підтверджується довідкою Управління 210 понтонно-мостової Верхньодніпровської ордену Червоної Зірки бригади від 13 листопада 1991 року №0129.
Частиною першою ст. 55 Конституції України встановлено загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.
Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.
Відповідно ч.1 ст.5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно ч.4 ст.8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Відповідно пункту 1 ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно ч.7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Згідно п.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
На час розгляду справи відсутні нормативно-правові акти, якими передбачено безпосередньо реалізацію права громадян - членів сімей учасників бойових дій, померлих внаслідок каліцтв, контузій, захворювань, отриманих у період бойових дій в Афганістані або в інших державах, з отримання відповідної соціальної виплати на підставі ст.1 Угоди про державну соціальну допомогу членам сімей військовослужбовців, загиблих в Афганістані та інших державах, в яких велися бойові дії, від 24 вересня 1993 року, яку було ратифіковано Верховною Радою України Законом України від 20 квітня 2011 року №3254-VІ.
Таким чином, до спірних правовідносин між сторонами у справі Судом має бути застосовано аналогію закону.
Чоловік позивачки приймав участь у бойових діях під час проходження військової служби в Ісламській Республіці Афганістан (сучасна назва Демократичної Республіки Афганістан) у складі обмеженого військового контингенту.
Найближчими за призначенням, суттю та формою нормативно-правовими актами, які регулюють схожі суспільні правовідносини, є Постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 2006 року №401 «Деякі питання забезпечення діяльності миротворчих контингентів і миротворчого персоналу, що утримуються за рахунок державного бюджету» та від 05 травня 1994 року № 290 "Про затвердження Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, які стали інвалідами, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов'язків військової служби у складі Миротворчих Сил ООН", і Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, що затверджене наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2014 року №530, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 року за №1294/26071.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2 Постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 2006 року №401 «Деякі питання забезпечення діяльності миротворчих контингентів і миротворчого персоналу, що утримуються за рахунок державного бюджету» дія постанови Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року № 290 "Про затвердження Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, які стали інвалідами, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов'язків військової служби у складі Миротворчих Сил ООН" (ЗП України, 1994 р., № 8, ст. 214) поширюється на військовослужбовців миротворчого персоналу України в Республіці Ірак та Ісламській Республіці Афганістан.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов'язків військової служби у складі Миротворчих Сил ООН, а також в інших окремих випадках, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року №290, виплата компенсаційних сум провадиться Пенсійним фондом за рахунок коштів державного бюджету, що перераховуються в кожному конкретному випадку Пенсійному фонду Міністерством оборони та Міністерством внутрішніх справ на підставі списків осіб, які мають право на одержання компенсаційних сум, наданих зазначеними міністерствами.
Відповідно до 1.1 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2014 року №530, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 року за №1294/26071, цим Положенням визначається порядок оформлення документів для виплати компенсаційних сум відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року №290 “Про затвердження Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов'язків військової служби у складі Миротворчих Сил ООН, а також в інших окремих випадках” (зі змінами).
Відповідно 4.3 Положення для отримання компенсаційних сум до обласного військового комісаріату подаються необхідні документи членами сімей загиблих (померлих) військовослужбовців та на підставі вищевказаних документів складається список військовослужбовців, які загинули при виконанні обов'язків військової служби у складі національного контингенту (додатки 7 та 8), які підписуються обласним військовим комісаром і начальником відділу соціального забезпечення обласного військового комісаріату та скріплюються печаткою, а оформлені списки і документи надсилаються в Департамент фінансів Міністерства оборони України.
У даному випадку повноваження обласного військового комісаріату виконує Київський міський військовий комісаріат, який має повноваження обласного щодо усіх осіб, які проживають в адміністративних межах міста Києва.
Вищезазначені нормативно-правові акти мають застосовуватися з урахуванням пріоритетності та особливостей положень Закону України від 20 квітня 2011 року №3254-VІ «Про ратифікацію Угоди про державну соціальну допомогу членам сімей військовослужбовців, загиблих в Афганістані та інших державах, в яких велися бойові дії», на підставі якого саме й виникли спірні правовідносини між сторонами у справі.
Суд вважає, що наданні позивачкою відповідачам через Київський міський військовий комісаріат документи, зокрема свідоцтво про смерть від 31 жовтня 2013 року, витяг з протоколу Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 03 червня 2014 року №1493, є достатніми для призначення, перерахування та виплати компенсаційної суми за смерть її чоловіка у зв'язку тим, що вони містять відомості, які вказують на обставини та причини смерті, що мають зазначатися у документах, на відсутність яких безпідставно посилається представник Міністерства оборони України.
Суд критично ставиться до посилання представника Міністерства оборони України на вих. Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 17 червня 2015 року №248/3/6/1583/1215, де зазначається про обов'язок надання позивачем документу, який підтверджує факт загибелі військовослужбовця в складі національного контингенту чи національного персоналу, підтвердження командувача Сил Місії ООН, що загибель/травма військовослужбовця контингенту сталася під час виконання ним службових обов'язків; повідомлення про втрати Місії (Notification of Casualties - NOTICAS); звіту військової поліції щодо випадку, який спричинив загибель/травму; матеріалів роботи Групи розслідувань контингенту Місії ООН (Contingent Board of Inquiry Report); матеріали роботи Групи розслідувань Сил Місії ООН (Board of Inquiry Report from PKO) із висновком, що загибель/травма не були наслідком грубого порушення правил безпеки, з огляду на наступне.
Документи, на відсутність яких робить посилання Міністерство оборони України, не передбачені Положенням про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, крім документу, який підтверджує факт загибелі військовослужбовця в складі національного контингенту чи національного персоналу.
Щодо документу, який підтверджує факт загибелі військовослужбовця в складі національного контингенту чи національного персоналу, Суд бере до уваги, що позивачкою було надано витяг з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 03 червня 2014 року №1493, яким підтверджується факт настання смерті чоловіка позивачки внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Суд з урахуванням застосування аналогії закону приходить до висновку, що позивачем надано документи, які дозволяють повно та всебічно встановити усі фактичні обставини для призначення та виплати компенсаційної суми у разі смерті чоловіка позивачки.
Суд не погоджується з доводами представника Міністерства оборони України щодо залучення Київського міського військового комісаріату у статусі третьої особи у зв'язку з тим, що матеріалами справи підтверджується відсутність доказів порушення військоматом прав позивачки у межах заявлених позовних вимог та підтверджується правомірність дій Київського міського військового комісаріату з опрацювання заяви позивачки, а також відсутні будь-які вимоги позивачки до цього військомату.
Суд критично ставиться до наданого представником Міністерства оборони України судового рішення у зв'язку з тим, що надане судове рішення не обґрунтовано положеннями Угоди про державну соціальну допомогу членам сімей військовослужбовців, загиблих в Афганістані та інших державах, в яких велися бойові дії, від 24 вересня 1993 року, яку було ратифіковано Верховною Радою України Законом України від 20 квітня 2011 року №3254-VІ та на яку посилається позивач на підтвердження своїх позивних вимог.
Крім цього, склад осіб, що приймали участь у справі, на яку посилається представник Міністерства оборони України, є відмінним від кола сторін, які приймають у справі, що перебуває на розгляді, що унеможливлює будь-яке застосування положень частини 1 статті 72 КАС України щодо встановлених обставини, які підлягають доказуванню у загальному порядку, а також є різними предмет та підстави, на які посилається позивач.
Вищезазначена позиція узгоджується з правовою позицією, яку викладено у Постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року у справі №756/9313/14, яку залишено без змін Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2015 року та Ухвалою Верховного Суду України від 19 червня 2015 року.
Судом також відкидаються посилання представника Пенсійного фонду України на судове рішення, яке визнано незаконним та скасовано судом вищої інстанції.
Крім цього, ст.1 Угоди прямо зазначено, що підставою для виплати грошової допомоги батькам та іншим членам сімей військовослужбовців, загиблих або померлих, є настання смерті через поранення, каліцтво, контузію або захворювання, отриманих у період бойових дій в Афганістані або в інших державах.
Матеріалами справи достовірно підтверджується, що захворювання, яке стало причиною смерті чоловіка позивачки, отримано у період бойових дій в Афганістані під час виконання обов'язків військової служби.
Тому Суд критично ставиться до доводів представника Пенсійного фонду України щодо його тлумачення діючого законодавства без врахування правових норм, що встановлено Законом України від 20 квітня 2011 року №3254-VІ «Про ратифікацію Угоди про державну соціальну допомогу членам сімей військовослужбовців, загиблих в Афганістані та інших державах, в яких велися бойові дії».
Крім цього, Суд бере до уваги, що представники відповідачів не надали заперечень, а відповідно визнали право позивача ОСОБА_1 на отримання компенсаційної суми за смерть її чоловіка на підставі Угоди про державну соціальну допомогу членам сімей військовослужбовців, загиблих в Афганістані та інших державах, в яких велися бойові дії, від 24 вересня 1993 року, яку було ратифіковано Верховною Радою України Законом України від 20 квітня 2011 року №3254-VІ.
Суд відкидає посилання представників позивачів на те, що дія Постанови Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року №290 не розповсюджується на позивача тому, що її чоловік був звільнений військової служби 07 травня 1993 року.
Вищезазначений міжнародний договір, згоду на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, не містить будь-якого обмеження щодо часу настання смерті учасника бойових дій, а лише встановлює обов'язкової умови - причиною смерті має бути поранення, контузія або захворювання, отримані у період бойових дій під час виконання обов'язків військової служби в Афганістані або інших країнах.
Помилкові твердження представників відповідачів призводять до порушення принципів гуманізму та соціальної справедливості, порушення єдиного підходу у вирішенні проблем надання пільг членам сімей загиблих (померлих) внаслідок поранень, контузій, захворювань, отриманих у період бойових дій, а також породжує дискримінацію й підриває авторитет держави щодо виконання узятих міжнародних зобов'язань.
Суд вважає, що статтею 1 Угоди прямо встановлено, що соціальна допомога батькам та іншим членам сімей померлих унаслідок захворювань, отриманих у період бойових дій в Афганістані або в інших державах, не нижче соціальної виплати, встановленої для діючих військовослужбовців, передбаченої чинним законодавством.
Суд критично ставиться до твердження представника Міністерства оборони України про неможливість призначення соціальної виплати позивачці через смерть її чоловіка на підставі того, що останньому за життя було виплачено одноразову грошову допомогу у зв'язку встановленням І групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії у розмірі 97564 грн. 50 коп.
Позивачка не мала жодного права на отриману її чоловіком за життя одноразову грошову допомогу у разі встановлення йому інвалідності І групи через відсутність таких правових норм у чинному законодавстві, а також не була суб'єктом правовідносин, що зумовили призначення та виплату такої соціальної виплати, на відміну від її права на соціальний захист як вдови померлого учасника бойових дій через хворобу, отриману ним під час проведення бойових дій на території інших країн.
Суд критично ставиться до твердження представника Пенсійного фонду України щодо пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з посиланням на ч.2 ст.99 КАС України.
Представник Пенсійного фонду України, зауважуючи про початок обчислення шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, помилково та всупереч своїм твердженням вище стверджує, що початком строку для звернення позивача у цій справі до адміністративного суду має бути день виникнення права на отримання компенсаційної суми у разі смерті її чоловіка - 30 жовтня 2013 року.
Суд зазначає, що у позивача законні підстави для звернення до адміністративного суду виникли лише після отримання листів відповідачів про відмову у визнанні її права на призначення та отримання компенсаційної суми за смерть її чоловіка внаслідок його хвороби, яку він отримав внаслідок виконання обов'язків військової служи у країні, де велись бойові дії.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При цьому, відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не спростували доводи позивача.
Таким чином, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивачки про визнання протиправною бездіяльність відповідачів щодо призначення та виплати позивачці компенсаційної суму у разі смерті її чоловіка ОСОБА_2 у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року №290 (у редакції, чинній на день смерті чоловіка позивачки).
На Міністерство оборони України повинен бути покладений обов'язок призначити та перерахувати компенсаційну суму позивачці у разі смерті її чоловіка ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року №290 (у редакції, чинній на день смерті чоловіка позивачки) у разі загибелі або смерті військовослужбовця, та надіслати до Пенсійного фонду України список осіб, які мають право на одержання компенсаційних сум, де зазначити відомості про прізвище, ім'я, по-батькові, військове звання, дату смерті ОСОБА_2 , прізвище, ім'я, по-батькові, місце проживання дата народження, розмір пенсії позивачки,як члена сім'ї, якому призначена пенсія, а також відсутність виплати їй одноразової грошової допомоги.
На Пенсійний фонд України повинен бути покладений обов'язок виплатити позивачці компенсаційну суму у разі смерті її чоловіка ОСОБА_2 у розмірі коштів, що будуть перераховані Міністерством оборони України відповідно судового рішення, а не стягнути цю компенсаційну суму. Виплата має бути проведена на банківський рахунок, який зазначено позивачкою у її заяві до Пенсійного фонду України.
Суд погоджується частково з доводами представників відповідачів та не знаходить підстав для задоволення вимог позивачки щодо стягнення спірної суми та допущення негайного виконання судового рішення.
Оскільки у матеріалах справи відсутні документально підтверджені судові витрати позивача, тому Судом не присуджуються на користь позивача будь-які суми судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів - суб'єктів владних повноважень.
Керуючись ст.9, 17, 19, 55, 64 Конституції України, Законом України від 20 квітня 2011 року №3254-VІ «Про ратифікацію Угоди про державну соціальну допомогу членам сімей військовослужбовців, загиблих в Афганістані та інших державах, в яких велися бойові дії», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Переліком держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63, підпунктом 5 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 2006 року №401 «Деякі питання забезпечення діяльності миротворчих контингентів і миротворчого персоналу, що утримуються за рахунок державного бюджету», Постановою Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року №290 "Про затвердження Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, які стали інвалідами, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов'язків військової служби у складі Миротворчих Сил ООН", Положенням про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2014 року №530, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 року за №1294/26071, ст.ст.5, 9, 11, 18, 19, 69-71, 86, 94, 99, 158-163, 183-2, 254 КАС України, суддя -
Позов задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Міністерства оборони України та Пенсійного фонду України щодо призначення та виплати позивачу компенсаційної суми у разі смерті її чоловіка ОСОБА_2 відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року №290 (у редакції, чинній на день смерті чоловіка позивачки).
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 компенсаційну суму у разі смерті її чоловіка ОСОБА_2 у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року №290 (у редакції, чинній на день смерті чоловіка позивачки) у разі загибелі або смерті військовослужбовця, та перерахувати цю компенсаційну суму до Пенсійного фонду України.
Зобов'язати Міністерство оборони України надіслати до Пенсійного фонду України список осіб, які мають право на одержання компенсаційних сум, де зазначити відповідні відомості про ОСОБА_1 як вдову ОСОБА_2 (відомості про прізвище, ім'я, по-батькові, військове звання, дату смерті ОСОБА_2 , прізвище, ім'я, по-батькові, місце проживання, дата народження, розмір пенсії позивача, як члена сім'ї, якому призначена пенсія, відсутність виплати позивачу одноразової грошової допомоги).
Зобов'язати Пенсійний фонд України виплатити ОСОБА_1 компенсаційну суму у разі смерті її чоловіка ОСОБА_2 у розмірі грошових коштів, що будуть перераховані на виплату цієї соціальної виплати Міністерством оборони України, на підставі списку осіб, які мають право на одержання компенсаційних сум, де зазначено відомості про ОСОБА_1 як вдову ОСОБА_2 .
В задоволені інших вимог відмовити.
Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її отримання до Київського апеляційного адміністративного суду через районний суд.
Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.
Суддя: А.І. Демидовська