справа № 5020-9/279-2/370-9/410
"13" жовтня 2009 р. 17:45 м. Севастополь
Господарський суд міста Севастополя у складі
судді Рибіної С.А.,
при секретарі Бєлокопитовій К.О.,
за участю представника позивача -Федорова Марина Борисівна, довіреність №04-448 від 13.10.2009;
представника відповідача - Зайцева Олена Олександрівна, довіреність №20/2-2170 від 23.04.2009;
представника третьої особи -не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративній справи №20-2/436-9/411 за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (99011, м. Севастополь, вул. Гоголя, буд. 20-А) до Державного комунального підприємства “Севміськводоканал” (99011, м. Севастополь, вул. Адм. Октябрьського, буд. 4), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Севастопольський міський центр зайнятості (99040, м. Севастополь, вул. Руднєва, 40) про стягнення 343302,00 грн.
Суть спору. Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду міста Севастополя з адміністративним позовом до Державного комунального підприємства “Севміськводоканал” про стягнення 343302,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, згідно з якими для підприємств незалежно від форми власності встановлений норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної численності працюючих; за 2006 у відповідача норматив склав 57 робочих місць, фактично на підприємстві працювало 30 інвалідів (т.1 а.с.3-4).
Ухвалою суду від 18.09.2007 відкрито провадження по справі №20-9/279, до участі у справі за ініціативою суду залучена третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Севастопольський міський центр зайнятості в порядку статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 01.04.2008 провадження у справі зупинено до розгляду Вищим адміністративним судом України касаційної скарги Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів по справі №20-9/322 за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства Міністерства оборони України “Севастопольське авіаційне підприємство”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Севастопольського міського центру зайнятості, про стягнення 146 137,73 грн.
Розпорядженням голови господарського суду міста Севастополя № 104 від 09.09.2008 у зв'язку з закінченням строку перебування на посаді судді Рибіної С.А. справа № 20-9/279 передана до провадження судді Шевчук Н.Г.
Ухвалою від 18.09.2009 адміністративна справа №5020-9/279-2/370 прийнята до провадження суддею Рибіною С.А., їй присвоєно №5020-9/279-2/370-9/410, поновлено провадження у справі та призначено судовий розгляд.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнає з посиланням на те, що ним у 2006 році атестовано 59 робочих місць для інвалідів, що відповідає встановленому нормативу, та вчинялись всі інші дії щодо працевлаштування інвалідів. Інші доводи та обґрунтування викладені у відзиві та запереченнях на додаткові пояснення (т.1 а.с.49-52, 28-38).
Третя особа (Севастопольський міський центр зайнятості) явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, подавши клопотання про розгляд справи у відсутності його представника (т.1 а.с.18). Судом вказане клопотання задоволено.
Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов (ратифікована Законом України від 15.05.2003), статті 3 Декларації прав національностей України (від 01.11.1991 № 1771), статті 10 Закону України “Про судоустрій України” від 07.02.2002, статті 18 Закону УРСР “Про мови в УРСР” від 28.10.1989, статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України суд задовольнив клопотання представників позивача та відповідача, вони давали пояснення по справі російською мовою.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухав представників сторін, суд,
Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів (форма №10-ПІ) за 2006 рік, наданого відповідачем позивачу, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства відповідача складала 1435 осіб, норматив для працевлаштування інвалідів склав 57 робочих місць, однак, в тому ж звіті вказано, що фактично упродовж 2006 року відповідачем працевлаштовані 30 інвалідів; середньорічна заробітна плата штатного працівника на підприємстві 12150,00 грн. (т.1 а.с.7).
За твердженням позивача, фактично середньооблікова кількість працюючих інвалідів у позивача була меншою, ніж встановлено нормативом на 27 одиниць.
За недотримання нормативу робочих місць по кількості працюючих інвалідів позивачем нараховані відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 343302,00 грн.
Звітами про наявність вакансій (форма 3-ПН) відповідач повідомляв Севастопольський міський центр зайнятості про наявність вакантних посад, по деяких посадах - із зазначенням, що ці вакансії призначені для працевлаштування інвалідів (т.1 а.с.19-42).
Крім того, листами (т.1 а.с.81-90) відповідач повідомляв позивача та інші організації про наявність робочих місць для інвалідів та просив направити кандидатів для працевлаштування на вказані у листах посади.
23.05.2007 позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія з вимогою відрахувати до Севастопольського міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів на розрахунковий рахунок в Управлінні Держказначейства м. Севастополя 328050,00 грн. адміністративно-господарських санкцій за порушення встановленого нормативу для працевлаштування інвалідів (т.1 а.с.5).
Відповідач на претензію не відповів.
Відповідач нараховані санкції добровільно не сплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду. Санкції позивач просить стягнути з урахуванням пені.
Суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
У статті 8 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 №1434, Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.
Згідно з пунктом 9 цього ж Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників. Положення про територіальні відділення затверджує директор Фонду.
За змістом статті 20 Закону Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі, в суді. Тобто, саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення адміністративно-господарських санкції за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Позивач в позовній заяві посилається на порушення відповідачем частини першої статті 19 Закону щодо недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У частині першій статті 19 Закону (в редакції, чинній з 01.01.2006) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідачем на виконання вимог Закону було подано позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік (форма № 10-ПІ), що підтверджується матеріалами справи і не заперечується представником позивача (т.1 а.с.7).
Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік (форма № 10-ПІ) на підприємстві відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 57 особи. Згідно цього ж звіту у 2006 році середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 30 осіб.
Однак відповідач вважає, що розрахунок нормативу місць для працевлаштування виходячи з загальної кількості працівників є неправомірним, розрахунок слід здійснювати виходячи з кількості працівників, які зайняті в непромисловому виробництві. Згідно довідки підприємства (т.2 а.с.51) середньооблікова чисельність працівників, які працювали у непромисловому виробництві в 2006 році склала 644 особи: із загального складу працівників відповідач виключив 630 осіб, які працювали на посадах, що за колективним договором є посадами із шкідливими умовами праці, та 161 особи - водіїв. З цих підстав відповідач вважає, що кількість інвалідів, які підлягали працевлаштуванню відповідачем у 2006 році повинна бути 26. На підприємстві протягом 2006 року середньооблікова чисельність працевлаштованих інвалідів склала 30 осіб, тому відповідачем, на його думку, був виконаний встановлений законодавством норматив працевлаштування інвалідів.
Суд визнав даний довід відповідача правомірним з наступних підстав.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону (в редакції, чинній з 18.03.2006) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 17 Закону України “Про основи соціального захисту інвалідів в Україні”, що діяла станом на 2006 рік, передбачала, що: “З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів...”.
Пунктом 1 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, встановлено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Відповідно до статті 4 Закону України “Про охорону праці”, державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.
За змістом статей 5 та 12 Закону “Про охорону праці”, умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці, працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.
Дана норма кореспондується із вимогами статті 21 Закону України “Про електроенергетику”.
Отже, у випадку, коли специфіка підприємства визначає, що певна кількість посад на підприємстві пов'язана з важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, то праця інвалідів має використовуватися на цьому підприємстві з урахуванням такої специфіки.
Таким чином, при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані з шкідливими важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, встановленому законодавством України, зокрема, Законами України “Про охорону праці”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про електроенергетику” та ін.
Така правова позиція підтверджена практикою судових органів (постанова Вищого господарського суду України від 28.09.2004 року у справі № 23-12/429-03-10101 та ухвала Верховного Суду України у цій справі, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.02.2008 по справі № 20-9/322 та ухвала Вищого адміністративного суду України від 14.05.2009 по цій справі).
У іншому випадку, тобто в разі включення посад із важкими та шкідливими умовами праці до середньооблікової чисельності штатних працівників, що використовується для розрахунку кількості робочих місць для інвалідів, це буде означати фактичне збільшення встановленого законом чотирьохвідсоткового нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Як було встановлено судом, загальна кількість працівників на ДКП „Севміськводоканал” у 2006 році складала 1435 особи. Саме із цієї кількості працюючих виходив позивач, визначаючи нормативну кількість інвалідів, яких має бути працевлаштоване на підприємстві. Також матеріалами справи підтверджується, що кількість працівників у непромисловому виробництві у 2006 році складала 644 особи.
Виходячи з кількості працівників, які зайняті у непромисловому виробництві, норматив місць для працевлаштування інвалідів складає 26 місць, в той час як на підприємстві середньооблікова чисельність працюючих інвалідів склала 30 осіб.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про дотримання відповідачем нормативу для працевлаштування інвалідів у 2006 році.
Крім того, відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення" № 420 від 19.12.2005 формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами щомісячно до державної служби зайнятості.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем систематично надавалася державній службі зайнятості відповідна інформація щодо наявність на підприємстві робочих місць для працевлаштування шляхом подання до Севастопольського міського центру зайнятості Звітів про наявність вакансій (форма № 3-ПН) станом на 25.01.2006, 25.02.2006, 25.03.2006, 25.04.2006, 25.05.2006, 25.06.2006, 25.07.2006, 25.08.2006, 25.09.2006, 25.10.2006, 25.11.2006, 25.12.2006 (т.1 а.с.19-42), в яких відповідачем серед інших зазначені вакансії для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 №314, що діяло до 31.01.2007, втратило чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації (далі - підприємство) незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робочим місцем інваліда може бути:
- звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування;
- спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда. Це робоче місце може бути створено як на виробництві, так і вдома.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Таким чином, оскільки створення робочого місця здійснюється при наявності особи відповідної категорії, так як конкретні вимоги відносно робочого місця встановлені в його індивідуальній програмі реабілітації, робоче місце є створеним, якщо воно введено в дію шляхом працевлаштування інваліда, а не утворено фізично.
З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що інваліди на підприємство для працевлаштування не направлялися ні державним органом зайнятості, ні позивачем.
Аналіз положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" дає підстави зробити висновок про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Позивач, посилаючись на порушення з боку відповідача правил господарської діяльності, встановлених Законом, не надав суду доказів того, що підприємством відповідача не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, або ж про факти відмови у працевлаштуванні з боку підприємства відповідача за зверненням інваліда до відповідача чи за направленням державної служби зайнятості.
Статтею 19 Закону передбачено, що керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Отже, сам факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів, ще не є безспірною ознакою наявності відповідальності відповідача, яка могла настати лише у випадку невчинення останнім прямо передбачених законодавством заходів.
Оскільки відповідач вчинив всі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, тому Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів не має правових підстав накладати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 343302,00 грн. є необґрунтованими та неправомірними, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Постановив :
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя підпис С.А. Рибіна
Постанова складена та підписана
в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України
15.10.2009.
Згідно з оригіналом
Суддя С.А. Рибіна
15.10.2009
Розсилка:
1. СМВ Фонду соціального захисту інвалідів (99011, м. Севастополь, вул. Гоголя, буд. 20-А);
2. ДКП “Севміськводоканал” (99011, м.Севастополь, вул. Адм. Октябрьського, буд. 4);
3. Севастопольський міський центр зайнятості (99040, м. Севастополь, вул. Руднєва, буд. 40)
4. До справи