справа № 2а-5266/09/1370
06 жовтня 2009 року м.Львів
14 год. 18 хв.
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Качур Р.П.
при секретарі Мельникович Л.В.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 12 543/06-14 від 13.08.2009 року)
від відповідача: ОСОБА_2. (довір. № 09-01-22/В2 від 22.09.2009 р.
розглянувши справу у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом управління пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова до Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби головного управління юстиції у Львівській області про визнання неправомірними дій та скасування постанови,-
Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова звернулося з адміністративним позовом до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби головного управління юстиції у Львівській області про визнання неправомірними дій та скасування постанови .
Позовні вимоги мотивовані тим, що управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова вважає постанову заступника начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби головного управління юстиції у Львівській області про накладення штрафу незаконною та такою, що винесена з порушенням норм чинного законодавства з огляду на те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № 2195-IV фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Тому позивач вважає, що не має підстав для виконання судового рішення у справі № 2а-2134/08 від 02 березня 2009 року.
В судовому засіданні позивач вимоги позовної заяви підтримав з наведених у ній підстав, просить їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та вважає, що державний виконавець при винесенні постанови діяв відповідно Конституції України та повноважень, наданих Законом України «Про виконавче провадження».
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази і оцінивши їх в сукупності, суд виходив з наступного.
14.04.2009 року постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження та надано строк для добровільного виконання судового рішення у строк до 21.04.2009 року. Судове рішення у встановлений строк не виконано, заходів щодо його виконання не вжито.
За невиконання судового рішення у встановлений державним виконавцем строк, 06.08.2009 року заступником начальника підрозділу Шурготом І.Я., винесено постанову про накладення штрафу на управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова в розмірі 510 грн.
Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова стверджує, що дана постанова є безпідставною, незаконною та такою, що винесена з порушенням норм чинного законодавства.
Спір виник з тих підстав, що позивач не вбачає підстав для виконання судового рішення № 2а-2134/08 від 02.03.2009 року, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № 2195-IV фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2009 № 235 затверджено бюджет Пенсійного фонду України на 2009 рік, яким не передбачено коштів на виплату сум пенсій у розмірах, визначених судовими рішеннями за попередні періоди. Кошторис пенсійного фонду складений на підставі обсягів розмірів пенсій, визначених чинним законодавством.
Також Пенсійний фонду України у Франківському районі м. Львова покликається на те, що відповідно до ч. 5, 6 ст. 51 Бюджетного кодексу України зобов'язання взяті за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань, не вважаються бюджетними, отже витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватись.
Відповідач позовні вимоги заперечує, зокрема покликається на те, що статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. (з наступними змінами і доповненнями) (надалі - Закон) встановлено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню, зокрема, такі виконавчі документи як виконавчі листи, що видаються судами (п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону).
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної виконавчої влади. З урахуванням вимог ст. ст. 11, 71 КАС України факт порушення своїх прав повинен доводити позивач.
Відповідно до ст. 129 Конституції України обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, а відповідно до ст. 7 КАС України - принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах. Відповідно до ст. 14 КАС України постанови суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Постанова суду, на виконання якої видано виконавчий лист, набрала законної сили і повинна бути виконана боржником (позивачем у справі).
Згідно частини 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до практики Європейського Суду (справа «Качко проти України» від 08.11.2005 р.) реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність до бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судами не повинні прийматися до уваги.
Також слід зазначити, що в ідповідно до статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" та статей 1, 3 Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців.
Відповідно до приписів статті 87 вищезазначеного закону, у разі не виконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконанні лише боржником, та рішення про поновленні на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян та призначено новий строк для виконання.
За таких обставин суд вважає, що позивач не довів, що при винесенні оскаржуваної постанови відбулося порушення його прав чи інтересів, а тому у позові слід відмовити.
У відповідності до вимог ст. 94 КАС України відшкодування судових витрат позивачеві, якому відмовлено у позові, не передбачено.
Керуючись ст.ст. 17-19, 86, 94, 160-163, 181 КАС України, ст.ст. 9, 129 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ст.ст. 3, 18, 76 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлено та підписано08 жовтня 2009 року.
Суддя (підпис) Р.Качур
З оригіналом згідно
Суддя Р.Качур