м. Львів, вул. Чоловського, 2
Справа № 2а-4302/09/1370
18 вересня 2009 року
11 год. 01 хв.
Львівський окружний адміністративний суд у складі :
головуючого судді - Качур Р.П.,
при секретарі - Дрозді І.С.
За участю представників сторін :
від позивача : ОСОБА_1 (довіреність № 01-11/408 від 27.07.2009 року)
від відповідача : ОСОБА_2 (довіреність № 04-721 від 03.03.2009 року)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Управління Держкомзему у місті Новий Розділ до Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області про скасування рішення.,-
Управління Держкомзему у місті Новий Розділ звернулось з позовом до Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області в якому просить скасувати рішення від 10.10.2008 р. № 289 про застосування економічних санкцій в сумі 1050,00грн.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що рішення Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області про застосування економічних санкцій є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки, відповідно до діючих на час проведення відповідачем перевірки норм Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» Управління Держкомзему у м. Новий Розділ не являлось дозвільним органом, а тому не видавало дозвільних документів.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.
Відповідач, не погодившись з позовною заявою, подав письмове заперечення, в якому зазначив, що відповідно до ст. 1, ч. 3 ст. 8 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України № 526 від 21.05.2009 р., позивач є дозвільним органом, а погодження проекту відведення земельної ділянки є документом дозвільного характеру. Тому рішення про застосування економічних санкцій прийняте ним на підставі норм чинного законодавства, підстави для його скасування відсутні. Просить у позові відмовити.
В судовому засіданні 18.09.2009 року проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд виходив з наступного.
07 жовтня 2008 року Державною інспекцією з контролю за цінами у Львівській області було проведено перевірку Управління Держкомзему у м. Новий Розділ на предмет формування та застосування тарифів на землевпорядні роботи і послуги, пов'язані з оформленням документів, які посвідчують право власності ділянки при передачі їх безоплатно у власність громадян України, про що складено акт № 000878.
Перевіркою встановлено, що Управління Держкомзему у м. Новий Розділ при наданні консультацій з питань оформлення прав на земельні ділянки відповідно до спільного наказу Держкомзему України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 15.006.2001 р. № 97/298/124 стягувалась плата з юридичних осіб в розмірі 25,00 грн., що є порушенням ст. 8 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».
За результатами перевірки Державною інспекцією з контролю за цінами у Львівській області прийнято рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін в сумі 1050,00 грн. Управління Держкомзему у м. Новий Розділ з рішенням не погодилось, що стало підставою для його оскарження в судовому порядку.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 р., № 2806-IV (надалі - Закон від 06.09.2005 р.), яким визначаються правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.
Відповідно до п. 2 ст. 1 цього Закону дозвільними органами є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, а також підприємства, установи, організації, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру.
Згідно з Положенням про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 р. № 224, Державний комітет із земельних ресурсів (Держкомзем) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища. Держкомзем здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі і затверджує положення про них. Повноваження щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель Держкомзем здійснює через Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель та її територіальні органи.
З наведеного Положення вбачається, що Управління Держкомзему у м. Новий Розділ є територіальним органом Держкомзему, підзвітним та підконтрольним йому, а відтак є територіальним органом центральної виконавчої влади.
Крім того, статтею 1 згадуваного Закону місцевими дозвільними органами є, зокрема, територіальні (місцеві) органи центральних органів виконавчої влади, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру від свого імені.
Відповідно до ст. 1 Закону від 06.09.2005 р. документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, погодження, свідоцтво тощо, який дає суб'єкту господарювання право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності; об'єкт, на який видається документ дозвільного характеру, - земельна ділянка, споруда, будівля, приміщення, устаткування, обладнання та механізми, що вводяться в експлуатацію або проектуються, окрема операція, господарська діяльність певного виду, робота та послуга.
Відповідно до ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).
Отже, до повноважень позивача належить надання погодження проекту відведення земельної ділянки, а висновок про погодження проекту відведення земельної ділянки є дозвільним документом, оскільки без цього висновку (погодження) особа не зможе виконати вимоги закону, необхідні для відведення земельної ділянки та одержати її у власність чи користування.
Окрім того, відповідно до п. 9 Постанови Кабінету Міністрів України № 526 від 21.05.2009 р. «Про заходи щодо упорядкування документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» до документів дозвільного характеру належать також погодження проекту відведення земельної ділянки, а дозвільними органами, що надають таке погодження є територіальні органи по земельних ресурсах. Зазначеною постановою не встановлено перелік дозвільних органів, як про це помилково стверджує позивач, а лише удосконалено систему видачі документів дозвільного характеру. Відтак, як на час надання консультацій, так і на час постановлення оскаржуваного рішення позивач є дозвільним органом за змістом та характером своєї діяльності, пов'язаної із погодженням проектів відводу земельних ділянок, які відповідають ознакам дозвільних документів. З наведених правових положень вбачається, що твердження Управління Держкомзему у м. Новий Розділ про те, що воно не є дозвільним органом, не знаходить свого підтвердження та є необґрунтованим.
Покликання на те, що об'єкт на який видається документ дозвільного характеру, тобто земельна ділянка не існує, суд вважає безпідставним, оскільки, як зазначалось вище, об'єктом, на який видається документ дозвільного характеру є, зокрема, й земельна ділянка, а законом не передбачено, що дозвільною є діяльність лише щодо земельних ділянок, які вже перебувають у власності чи в користуванні суб'єкта господарювання.
За таких обставин необґрунтованим є також твердження позивача про те, що Управління Держкомзему у м. Новий Розділ не видає дозвільних документів, а саме висновку про погодження проекту відведення земельної ділянки та на те, що згадувана вище Постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2009 р. не може застосовуватись до правовідносин, що виникли між сторонами у 2008 році, не може братись до уваги, оскільки зазначена Постанова не встановлює суб'єктів дозвільної системи та прийнята з метою впорядкування видачі документів дозвільного характеру та на забезпечення реалізації Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», яким визначаються правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлюється порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону від 06.09.2005 р. адміністратор та дозвільні органи забезпечують безоплатне консультування з питань отримання відповідних документів дозвільного характеру за зверненням суб'єкта господарювання.
Відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України дозвіл на розробку проекту (приватизації) земельної ділянки надаються органом місцевого самоврядування, або органом виконавчої влади, а проект відведення земельної ділянки погоджується органом по земельних ресурсах, природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами, органами архітектури, органами культурної спадщини.
Позивач не заперечує факту отримання від юридичних осіб плати за консультації у розмірі 25,00 грн., однак вважає, що ці консультації не стосувалися документів дозвільного характеру. Такі його твердження суд відхиляє з наступних підстав.
Судом встановлено, що за період з жовтня 2007 р. по серпень 2008 р. Управління Держкомзему у м. Новий Розділ отримано 350,00 грн. внаслідок стягнення з юридичних осіб за надання консультацій - 14 послуг по 25 грн. У довідці, підписаній начальником управління земельних ресурсів у місті Новий Розділ та головним бухгалтером цього управління, зазначено, що всього було надано 14 консультацій юридичним особам по 25 грн. на суму 350, 00 гривень. В цій же довідці зазначено, що ці консультації надаються з питань оформлення прав на земельну ділянку. Таким чином, вони безпосередньо пов'язані з оформленням дозвільних документів, які надають суб'єкту господарювання право власності чи право користування земельною ділянкою, а тому в силу ст. 8 Закону від 06.09.2005р. повинні надаватися безкоштовно.
Покликання позивача на те, що плата за консультації була визначена спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 15.06.2001 р. та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.2000 р. № 1619 «Про затвердження Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів» суд відхиляє, оскільки відповідно до п. 2 ст. 11 Закону від 06.09.2005р. закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Відтак, позивач повинен був керуватися нормами Закону від 06.09.2005р., а не нормативних актів, які йому суперечать.
Окрім того, відповідно до ст. 4 зазначеного Закону, виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюється, зокрема, платність або безоплатність видачі документа дозвільного характеру. Відповідний закон, який би визначав платність консультацій з питань оформлення прав на земельну ділянку і міг би бути правовою підставою для отримання цієї плати позивачем, відсутній.
Відповідно до ст.14 Закону України “Про ціни і ціноутворення” від 03.12.1990 р. № 507-XII (із змінами), вся необгрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в доход бюджету, крім того стягується штраф у двократному розмірі необгрунтовано одержаної суми виручки. Саме таку санкцію було застосовано до позивача.
Згідно із ч. 4 ст.70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно із вимогами ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти позову.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач надав суду достатні докази правомірності прийняття рішення № 289 від 10.10.2008 року про застосування економічних санкцій за порушення позивачем державної дисципліни цін на суму 1050,00 грн., а тому підстав для його скасування немає.
Таким чином, відповідач виніс оскаржуване рішення в межах наданих йому повноважень, обґрунтовано, безсторонньо (неупереджено), та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому не підлягають до задоволення.
Судові витрати, відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, слід покласти на позивача.
Керуючись Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України, ст.ст. 51, 70, 71, 86, 94, 158, 160, 163, 167 КАС України, суд, -
У позові відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлено 21 вересня 2009 року
Суддя (підпис) Р.Качур
З оригіналом згідно
Суддя Р.Качур