07 жовтня 2009 р.
№ 22/220
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
Остапенка М.І.,
суддів
Гончарука П.А., Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Підземпластбуд"
на
рішення господарського суду міста Києва від 10 квітня 2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 липня 2009 року
у справі
№ 22/220
за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт"
до
товариства з обмеженою відповідальністю "Підземпластбуд"
про
стягнення заборгованості
та за зустрічним позовом
товариства з обмеженою відповідальністю "Підземпластбуд"
до
товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт"
про
визнання угоди недійсною
за участю представників сторін:
від позивача -Великойваненко А.Г.
відповідача -Дзусенко Т.М.
У листопаді 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Підземпластбуд" заборгованості за договором № 0302/2007-ТД від 3 травня 2007 року у розмірі 301 215,41 грн.
У лютому 2009 року, після сплати 17.12.2008 року основного боргу за договором у розмірі 201 326,05 грн., товариством з обмеженою відповідальністю "Підземпластбуд" було подано зустрічний позов до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" про визнання вказаного договору недійсним.
Рішенням господарського суду міста Києва від 10 квітня 2009 року (суддя -Р.Самсін), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 липня 2009 року (головуючий -С.Сотніков, судді -В.Пантелієнко, В.Сулім) позов задоволено частково. Стягнено з первісного відповідача 18 632,41 грн. пені, 39 671,02 грн. інфляційних втрат, 6 226,18 грн. трьох відсотків річних, 35 359,75 грн. відсотків за користування чужими коштами та судові витрати. В частині стягнення основного боргу у розмірі 201 326,05 грн. провадження у справі припинено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Підземпластбуд", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові акти і прийняти нове рішення про відмову у первісному позові і задоволення зустрічного.
Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 3 травня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (постачальник) і товариством з обмеженою відповідальністю "Підземпластбуд" (покупець) було укладено договір № 0305/2007, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець -прийняти і оплатити труби поліетиленові та комплектуючі, партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в рахунках-фактурах або специфікаціях (додатках) до договору чи визначеними в порядку, передбаченому цим договором (пункт 1.1.).
Згідно з пунктом 4.6 договору датою поставки продукції вважається дата накладної постачальника, що передається покупцю, та/або дата підписання акту приймання-передачі вантажу до перевезення; при цьому обов'язок постачальника поставити продукцію покупцю вважається виконаним у момент передачі продукції перевізнику для доставки покупцю або з моменту забезпечення наявності продукції на складі постачальника, якщо специфікацією передбачена вибірка продукції зі складу постачальника.
Пунктом 5.1 договору встановлено, що оплата продукції покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 60 календарних днів з моменту передачі продукції.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Факт поставки продавцем і отримання покупцем товару на загальну суму 544 152,84 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних і довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с. 17-51, т.1).
Позивач направив відповідачу претензію № 50.2008 від 01.10.2008 р. з вимогою сплатити суму основного боргу у розмірі 201 326,05 грн.
Однак, відповідач за первісним позовом відповіді на претензію не надав і заборгованості не сплатив.
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене та враховуючи факт добровільного погашення відповідачем основного боргу у розмірі 201 326,05 грн., колегія суддів погоджується із висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо існування основного боргу на момент подання позову і необхідності припинення провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України у зв'язку з його повною сплатою під час розгляду справи у суді першої інстанції (а.с. 58, т.1).
Що стосується вирішення господарськими судами даного спору в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).
Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
У випадку невиконання (прострочення) термінів оплати продукції або термінів виконання обов'язків, передбачених пунктами 4.5, 5.5 договору, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 0,5% вартості узгодженої партії продукції за кожний день прострочення (пункт 8.3 договору).
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
У пункті п. 13.5 договору сторони узгодили, що у разі якщо покупець прострочив терміни оплати продукції поставленої з відстроченням оплати або поставленої на умовах часткової передоплати, на прострочену суму за письмовою вимогою постачальника нараховуються проценти за використання чужих коштів відповідно до ст. 536 ЦК України, п. 6 ст. 231 ГК України у розмірі подвійної облікової ставки НБУ з дня, коли продукція повинна бути оплачена покупцем до дня її фактичної оплати; у випадку прострочення покупцем термінів оплати продукції понад 15 днів, постачальник відповідно до п. 5 ст. 694 ЦК України має право нарахувати проценти за використання чужих коштів в розмірі 17% річних за весь період відстрочення оплати, починаючи з моменту передачі продукції покупцю.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду і в частині стягнення з відповідача 18 632,41 грн. пені, 39 671,02 грн. інфляційних втрат, 6 226,18 грн. трьох відсотків річних і 35 359,75 грн. відсотків за користування чужими коштами є правильним.
Підставою для подання зустрічного позову про визнання договору недійсним стало те, що підпункт 9.6.4. статуту ТОВ "Підземпластбуд" надає право директору товариства вчиняти правочини, що не перевищують 400 000,00 грн. з одним контрагентом за один день, а загальна вартість поставленої продукції за договором у період з травня 2007 року по жовтень 2007 року склала 544 152,84 грн. Відтак, ТОВ "Підземпластбуд" стверджує, що його директор уклав із постачальником договір із перевищенням повноважень, що є підставою для визнання його недійсним.
При ухваленні постанови, апеляційний господарський суд правильно звернув увагу на те, що умовами спірного договору не визначено загальну суму продукції, що підлягала поставці покупцю, а згідно з пунктом 1.1 договору визначалась за цінами, узгодженими сторонами в рахунках-фактурах або специфікаціях (додатках) до договору чи визначеними в порядку, передбаченому договором і з урахуванням цього дійшов правильного висновку про те, що директором ТОВ "Підземпластбуд" було укладено договір у межах наданих йому статутом повноважень.
Крім того, при вирішенні даного питання поняття "вчинення правочину" не слід ототожнювати лише із укладенням договору, оскільки в даному випадку на виконання умов договору, і постачальником і покупцем дії, спрямовані на досягнення мети, з якою він укладався, вчинялись протягом травня -жовтня 2007 року.
Відтак, кожна поставка і прийняття товару по договору є окремими правочинами сторін, що створювали грошові зобов'язання у розмірі, меншому ніж зазначений у підпункті 9.6.4. статуту ТОВ "Підземпластбуд".
Таким чином, встановлені господарськими судами, в ході розгляду даної справи, фактичні обставини свідчать про відсутність підстав для визнання договору недійсним.
Інші посилання відповідача за первісним позовом в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, суд
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Підземпластбуд" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 10 квітня 2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 липня 2009 року у справі за № 22/220 -без змін.
Головуючий, суддя
М.Остапенко
Суддя
П.Гончарук
Суддя
Л.Стратієнко