07 жовтня 2009 р.
№ 37/104
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:
Губенко Н.М.,
суддів:
Барицької Т.Л.,
Мирошниченка С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Кепітал Енерго Систем"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду
від
24.06.2009
та на рішення
господарського суду міста Києва
від
21.04.2009
у справі
№ 37/104
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Кепітал Енерго Систем"
до
Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго"
про
визнання недійсним п. 6.2 договору № 111/22 від 06.05.2008
у судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача
Короленко О.М.;
- відповідача
Гаврись Я.Б.
Відповідно до розпорядження Заступника Голови Вищого господарського суду України Шульги О.Ф. від 06.10.2009 № 02.02-10/458, розгляд справи № 37/104 господарського суду міста Києва здійснюється у складі колегії суддів: Губенко Н.М. -головуючий суддя, судді Барицька Т.Л., Мирошниченко С.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кепітал Енерго Систем" (далі -позивач) у березні 2009 року звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" (далі - відповідач) про визнання недійсним п. 6.2 договору постачання вугільної продукції № 111/22 від 06.05.2008.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваний пункт договору № 111/22 від 06.05.2008 суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, оскільки встановлений розмір штрафних санкцій є надмірно великим, а стягнення штрафу може призвести до банкрутства підприємства.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2009 у справі № 37/104 (суддя Кондратова І.Д.) у позові відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2009 у справі № 37/104 (колегія суддів у складі: Коротун О.М. -головуючий суддя, судді Калатай Н.Ф., Попікова О.В.) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2009 -без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі № 37/104 судові рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а саме: визнати недійсним п. 6.2 договору постачання вугільної продукції № 111/22 від 06.05.2008 з моменту укладення договору.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права: ч. 1 ст. 203, ч. ч. 1, 3 ст. 215, ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.
Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, 06.05.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кепітал Енерго Систем" (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" (покупець) був укладений договір постачання вугільної продукції № 111/22.
Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що у випадку непостачання або неповного постачання вугілля в строки, передбачені договором, постачальник за кожен з перших 10 днів прострочення сплачує покупцеві пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого (недопоставленого) вугілля за кожен день прострочення. За кожний з наступних 10 днів прострочення пеня збільшується на 0,3% у порівнянні з пенею за кожен день попереднього періоду (наприклад, за прострочення строком від 11 до 20 днів 0,4% від вартості непоставленого вугілля за кожен день; за прострочення строком від 21 до 30 днів -0,7% від вартості непоставленого вугілля за кожен день і т.д.). За прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 10 відсотків вказаної вартості, і, крім цього, постачальник відшкодовує всі понесені покупцем збитки, заподіяні затримкою виконання постачальником зобов'язань за цим Договором.
Спір, що виник між сторонами, стосується визнання недійсним вищенаведеного пункту договору, який, на думку позивача, в частині нарахування пені суперечить ч. 3 ст. 549 ЦК України, а також моральним засадам суспільства у зв'язку із чим підлягає визнанню недійсним в судовому порядку на підставі ч. 3 ст. 215 ЦК України.
Розглянувши позов по суті заявлених позивачем вимог, місцевим господарським судом, з правовою позицією якого погодився і суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З даним висновком судів першої та апеляційної інстанції у суду касаційної є всі підстави погодитись, враховуючи наступне.
Згідно з частиною 2 статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.
Статтею 1 ГК України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Відповідно до частини 2 статті 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Отже, норми ГК України є спеціальними щодо встановлення відповідальності по зобов'язаннях суб'єктів господарювання.
Так, зокрема, частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно із статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частин 1, 2 статті 67, частини 4 статті 179 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Судами першої та апеляційної інстанцій правомірно встановлено, з чим погоджується суд касаційної інстанції, що норми ГК України є спеціальними норами щодо встановлення відповідальності по зобов'язаннях суб'єктів господарювання, даними нормами передбачено застосування штрафних санкцій, зокрема, пені за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів суду касаційної інстанції також вважає, що судами попередніх судових інстанцій правомірно не прийнято до уваги посилання позивача на ту обставину, що спірний пункт договору суперечить моральним засадам суспільства, оскільки розмір штрафних санкцій є надмірно великим, а отже стягнення штрафних санкцій у розмірі, який зазначений в договорі, може призвести до банкрутства.
З даного приводу слід зазначити, що норми чинного законодавства не встановлюють обмежень щодо визначення розміру штрафних санкцій сторонами, а відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд (принцип свободи договору).
Відтак, судами правильно зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства існують обмеження розміру пені, що підлягає стягненню, а не обмеження щодо визначення розміру пені. При цьому, судами правильно враховано, що визнання недійсним пункт 6.2 договору унеможливлює врегулювання сторонами в договорі поставки відповідальності за невиконання зобов'язань, оскільки в розумінні статті 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.
З огляду на зазначене є всі підстави дійти до висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами відповідальність за прострочення виконання зобов'язання не суперечить нормам чинного законодавства та, відповідно, не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.
Таким чином, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ними обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих рішень.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кепітал Енерго Систем" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2009 у справі № 37/104 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
Судді Т.Л. БАРИЦЬКА
С.В. МИРОШНИЧЕНКО