79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
13.10.09 Справа№ 9/152
Господарський суд Львівської області у складі судді Данко Л.С.
При секретарі Марочканич І.О.,
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом
Позивача: Відкритого акціонерного товариства „Львівобленерго”, м. Львів,
До відповідача: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова, м. Львів,
Про стягнення 81220,07 грн., в т.ч. 68678,34 грн. заборгованості за спожиту електричну енергію ( в т.ч. 3625,35 грн. за реактивну електроенергію), 4767,16 грн. пені, 1013,30 грн. -3% річних, 6761,27 грн. інфляційних втрат та стягнення судових витрат.
За участю представників:
Від позивача: Горбунова О.Л. -представник за довіреністю від 29.12.2008р. № 502-7142,
Від відповідача: не прибув,
Представнику роз”яснено права та обов”язки передбачені статтею 22, 27 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді ст. 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді - не поступало.
Представник не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами.
Суть спору: розглядається справа за позовом Відкритого акціонерного товариства „Львівобленерго”, м. Львів, до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова, м. Львів, про стягнення 81220,07 грн., в т.ч. 68678,34 грн. заборгованості за спожиту електричну енергію ( в т.ч. 3625,35 грн. за реактивну електроенергію), 4767,16 грн. пені, 1013,30 грн. -3% річних, 6761,27 грн. інфляційних втрат та стягнення судових витрат.
Ухвалою господарського суду від 12.08.2009р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 08.09.2009р., про що сторони були належним чином під розписку повідомлені про день, час та місце розгляду справи: Позивач - 17.08.09р. рекомендованою кореспонденцією № 04608153, Відповідач: 18.08.09р. рекомендованою поштою за № 0460845 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень - в матеріалах справи)
З підстав зазначених в ухвалі суду від 08.09.2009р. розгляд справи відкладено на 29.09.09р., про що сторони були повідомлені в порядку визначеному п. 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 10.12.2002р. № 75 -рекомендованою поштою.
Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить стягнути з відповідача на свою користь 81220,07 грн., в т.ч. 68678,34 грн. заборгованості за спожиту електричну енергію ( в т.ч. 3625,35 грн. за реактивну електроенергію), 4767,16 грн. пені, 1013,30 грн. -3% річних, 6761,27 грн. інфляційних втрат та судові витрати.
Відповідач, повторно, без поважних причин, не направив в судове засідання повноважного представника, відзиву на позовну заяву не надав (не надіслав).
Справа розглядається в порядку визначеному статтею 75 ГПК України -за наявними у ній матеріалами.
В ході розгляду справи суд ВСТАНОВИВ:
Позивач є юридичною особою, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію (а.с. 57), йому присвоєно ідентифікаційний код 00131587, дата державної реєстрації: 18 грудня 1998 року, знаходиться за адресою: 79026, місто Львів, вул. Козельницька, 3, що підтверджується Статутом ВАТ «Львівобленерго»(нова редакція) (а.с. 42-54), довідкою Головного управління статистики у Львівській області від 17.03.06р. № 610/20 (а.с. 55), довідкож з ЄДР (а.с. 56).
Відповідач - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова, є юридичною особою, йому присвоєно ідентифікаційний № 07638027, знаходиться за адресою: 79016, місто Львів, вулиця Шевченка, 3-А.
Між позивачем (ВАТ "Львівобленерго") та відповідачем (КЕВ міста Львова) 11 жовтня 2005 року був укладений Договір про постачання електричної енергії № 64306, з додатками до нього № 2, №7а, № 9, Додаткова угода від 26.12.2008р. про внесення змін до Договору про постачання електричної енергії № 64306, які є невід»ємними частинами до Договору № 64306.
Договір укладено у письмовій формі, підписано представниками двох сторін та їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає статті 207 ЦК України є правомірним правочином, згідно статті 204 ЦК України.
Предметом цього договору є постачання постачальником електричної енергії споживачу, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (спожитої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно договору (п. 1.1. договору).
Порядок розрахунків визначений у п. 2.2.3., 2.2.4. та Додатку № 2 «Порядок розрахунків».
Права сторін за цим договором передбачено у розділі 3 договору.
Відповідальність сторін визначена у розділі 4 договору.
Так, п. 4.2.1. договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.3. - 2.2.4. цього Договору з порушенням термінів, визначених у Додатку № 2»Порядок розрахунків», споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.
Позивач свої зобов»язання виконав в повному обсязі і поставив відповідачу за період з 01.11.07р. по 01.07.09р. електроенергію на суму 68678 грн. 34 коп., в т.ч. за реактивну електроенергію на суму 3625 грн. 35 коп., що підтверджується матеріалами справи.
Відповідач, в порушення п. 4.2.1. договору за надану позивачем та спожиту відповідачем електроенергію не розрахувався та заборгував перед позивачем 68678 грн. 34 коп., в т.ч. за реактивну електроенергію на суму 3625 грн. 35 коп.
При постановленні рішення суд виходив з наступного.
Правовідносини, що виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії) регулюються Законом України "Про електроенергетику", Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 р. (надалі -Правила). Правила розроблені та затверджені на виконання вимог ст. 12 Закону України „Про електроенергетику”.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України „Про електроенергетику” споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.
Частиною 4 ст. 26 Закону України „Про електроенергетику” встановлено, що споживач енергії несе відповідальність за порушення ... правил користування електричною енергією.
Згідно з положеннями п. 1.6, 5.1 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 (надалі -Правила) договір про постачання електричної енергії на основі типового договору (додаток 3) укладається постачальником електричної енергії за регульованим тарифом з усіма споживачами та субспоживачами (крім населення), які розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.
Договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.
Відповідно до п. 6.1 Правил, договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регламентує відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем, та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.
Станом на час розгляду даної справи в суді, заборгованість відповідача перед позивачем не погашена.
Відповідно до статті 16 ЦК Україна передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб визначений частиною 2 статті 16 ЦК України.
Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.
Частиною 2 цієї статті визначено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання, а частиною 3, що сторони можуть за взаємною згодою конкретизу вати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановле но інше.
Спірне зобов”язання виникло в силу укладеного між сторонами договору, що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.
Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти -юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми -юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор, а частиною 4 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1. ст. 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 2 цієї статті визначено, що застосування господарських санкцій повинно га рантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Частиною 3 цієї ж статті, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:
потерпіла сторона має право на відшкодування зби тків незалежно від того, чи є застереження про це в до говорі; передбачена законом відповідальність виробни ка (продавця) за недоброякісність продукції застосовує ться також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язан ня, а також відшкодування збитків не звільняють право порушника без згоди другої сторони від виконання прий нятих зобов'язань у натурі;
у господарському договорі неприпустимі застере ження щодо виключення або обмеження відповідально сті виробника (продавця) продукції.
Статтею 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.
Частиною 2 цієї статті, що у сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.
Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 219 ГК України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
П. 3 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь неустойку у формі пені в розмірі 4767 грн. 16 коп., яка нарахована відповідно до пункту 4.2.1. Договору (розрахунок в матеріалах справи).
Як вбачається з матеріалів даної справи, пеня нарахована позивачем відповідно до п. 4.2.1. відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь інфляційні витрати в сумі 6761 грн. 27 коп. та 3% річних у сумі 1013 грн. 30 коп., які нараховано відповідно до статті 625 ЦК України.
Відповідно до с. 1 статті 16 ЦК України захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбачених законом.
До інших засобів захисту цивільних прав слід віднести річні, передбачені статтею 625 ЦК України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних із простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, який прибув в дане судове засідання, оглянув та дослідив подані позивачем докази, оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення.
Судові витрати покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, відповідно до статті 49 ГПК України.
Позивачем за даним позовом сплачено державне мито у розмірі 812,20 коп. та 118,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Щодо оплати позивачем за даним позовом 118,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, то вони сплачені позивачем правомірно, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1258 «Про затвердження порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов»язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів»(Офіційний вісник України, 2005р. № 52, ст. 3301; 2006р. № 46, ст. 3080; 2007 р. № 28, ст. 1116) у редакції, що діяла на день набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2009р. № 361.
Постанова КМ України від 14 квітня 2009р. № 361»Про внесення змін до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов»язаних з розглядом цивільних та господарських справ (Офіційний вісник України, 2009 р. № 29, ст. 974), якою передбачалася сплата на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 315,00 грн. була скасована постановою КМ України від 08.07.09р. «Про скасування постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2009 р. № 361»у зв»язку з чим, було відновлено дію постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1258 «Про затвердження порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов»язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів»(Офіційний вісник України, 2005р. № 52, ст. 3301; 2006р. № 46, ст. 3080; 2007 р. № 28, ст. 1116) у редакції, що діяла на день набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2009р. № 361.
Станом на час подання позивачем позову до суду (07.08.09р.) постанова КМ України від 05.08.2009р. № 825 «Про внесення змін до постанови КМ України від 21.12.2005р. № 1258», якою передбачена сплата витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів в сумі 236,00 грн. - ще не набрала законної сили (вступила в силу з 13.08.2009р.).
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 1, 2, 43 -47, 12, 15, 18, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44 - 49, 69, 75, 77, 82 - 85, 116 -117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовільнити повністю.
2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова (п. і. 79016, Львівська область, місто Львів, вулиця Шевченка, 3-А, 61, код ЄДРПОУ 07638027) на користь Відкритого акціонерного товариства "Львівобленерго" (п.і. 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 3, код ЄДРПОУ 00131587) 68678 грн. 34 коп. - основного боргу ( в т.ч. 3625,35 грн. за реактивну електроенергію); 4767 грн. 16 коп. - пені; 1013 грн. 30 коп. -відсотків річних; 6761 грн. 27 коп. - інфляційних втрат; 812 грн. 20 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Данко Л.С.
Рішення прийнято, оформлено відповідно до статті 84 ГПК України, підписано та проголошено 29.09.2009 року. Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 -93 ГПК України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.
Суддя