83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
05.10.09 р. Справа № 26/61
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „АРІС”, м.Донецьк
до відповідача: Державного підприємства „Селидіввугілля”, м.Селидове Донецької
області
Про стягнення 41 628 грн. 05 коп.
Суддя Нестеренко Ю.С.
В засіданні суду брали участь
Представники:
Від позивача: не з”явився
Від відповідача: Сорока С.С., на підставі довіреності
Згідно із ст.77 ГПК України в засіданні суду
оголошувалась перерва з 29.09.2009р. по 05.10.2009р.
Товариство з обмеженою відповідальністю „АРІС”, м.Донецьк, позивач, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Державного підприємства „Селидіввугілля”, м.Селидове Донецької області про стягнення 41 628 грн. 05 коп., з яких безпосередньо заборгованість складає 20 730 грн. 10 коп., збитки від інфляції у розмірі 13 828 грн. 16 коп., пеня у розмірі 3772,87 грн., 3 % річних у розмірі 1845,82 грн, штраф у розмірі 1451,10 грн.
В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним договором №293 від 26.06.2006р. щодо оплати поставленої продукції в порядку та строки, передбачені умовами вказаного договору.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та посилається на те, що позивачем не надано жодного акту приймання-передачі у відповідності до п.3.3 Договору, тому неможливо було встановити дату виникнення у позивача права вимагати сплати відповідачем товару. Крім того, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені та штрафу.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю „АРІС” (далі позивач) та Державним підприємством „Селидіввугілля” (далі відповідач) був укладений договір №293 від 26.06.2006р. (далі Договір).
Відповідно до п.1.1, 1.2 Договору позивач зобов'язався поставити продукцію у власність відповідача в асортименті, кількості, в строки та по ціні погодженої обома сторонами та згідно зі Специфікаціями, які є невід”ємною частиною Договору, а відповідач зобов”язався прийняти поставлену продукцію і своєчасно оплатити її вартість на умовах, визначених цим договором.
Як встановлено судом за своєю правовою природою між сторонами укладено договір поставки.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Умовами п.4.1 Договору передбачено, що ціна продукції та сума договору вказуються в специфікаціях, доданих до Договору, які є невід”ємною його частиною.
На виконання умов Договору сторонами були складені та підписані специфікації №1 від 30.06.2006р., №2 від 28.07.2006р., №2 від 19.08.2006р., умовами яких передбачено асортимент, кількість та вартість товару, що буде поставлятись.
Відповідно до п.3.3 Договору сторони передбачили, що датою поставки вважається дата підписання акту приймання-передачі продукції.
Пунктом 4.2 Договору сторони передбачили, що розрахунок за поставлену продукцію здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування 100% передоплати на розрахунковий рахунок позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем за видатковими накладними №82 від 03.07.2006р., №96 від 28.07.2006р., №115 від 19.08.2006р., було поставлено відповідачу товар на загальну суму 21 674,90 грн. Факт отримання відповідачем товару підтверджується підписами уповноважених осіб в зазначених накладних та довіреностями відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯЛЦ №280849 від 03.07.06р., ЯМН №942170 від 18.08.2006р., ЯЛЦ №281911 від 28.07.2006р. від позивача.
За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Умовами п.5.1 Договору передбачено, що позивач у момент поставки товару зобов”язаний передати відповідачу наступні документи: рахунок-фактуру на відвантажену продукцію, податкову накладну, відповідні товаросупровідні накладні, технічну документацію виробника (сертифікат якості товару, паспорт тощо).
Позивачем відповідачу були виставлені наступні рахунки-фактури для сплати: №96 від 28.07.2006р. на суму 2 585,00 грн., №82 від 03.07.2006р. на суму 5170,00 грн., №115 від 19.08.2006р. на суму 13 919,90грн. Зазначені рахунки були отримані відповідачем відповідно 03.07.06р., 28.07.2006р. та 19.08.2006р., про що міститься підпис останнього на зазначених рахунках. Факт отримання рахунків відповідачем не заперечується.
Враховуючи, що сторонами порушено умови Договору щодо 100% передплати вартості товару, суд вважає, що такий строк слід обчислювати виходячи з положень ст. 530 ЦК України, тобто з моменту виставлення вимоги.
Згідно положень наведеної статті, в разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже суд вважає, що у відповідача виник обов”язок сплатити вартість товару після отримання відповідних рахунків з урахуванням 7-ми денного строку.
Відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повного та вчасного розрахунку за Договором не виконав та сплатив отриманий товар частково у розмірі 944,80 грн. На підтвердження часткової оплати відповідачем товару, позивачем були надані платіжні доручення за якими відповідачем здійснювалась оплата та була зарахована на погашення заборгованості за спірним Договором.
Решта поставленого товару відповідачем сплачена не була у зв'язку з чим за останнім виникла спірна заборгованість у сумі 20 730,10 грн.
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки відповідачем до теперішнього часу поставлена позивачем продукція у сумі 20 730,10 грн. не оплачена, то суд вважає вимоги позивача про стягнення основної суми боргу законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач факт отримання товару за спірним Договором підтверджує, однак проти заявлених позовних вимог заперечує з тих підстав, що сторонами не складались акти приймання-передачі продукції відповідно до вимог п.3.3.Договору, тому на його думку неможливо було встановити дату виникнення у позивача права вимагати сплати відповідачем товару. Крім того, відповідач посилається на те, що вимога про оплату товару, в порядку ст. 530 ЦК України ним була отримана лише 28.07.09р., тому дії позивача по нарахуванню 3% річних, інфляційних та штрафних санкцій він вважає неправомірними. Отримані від позивача рахунки для сплати відповідач не вважає вимогою про оплату, оскільки вони не містять посилань на ст. 530 ЦК України та вимоги щодо проведення оплати.
Судом вищезазначені заперечення відповідача до уваги не приймаються, оскільки факт постачання позивачем та отримання товару відповідачем підтверджується наданими до матеріалів справи накладними та товарно-транспортними накладними, в яких міститься підпис уповноваженої особи та штамп підприємства відповідача.
Щодо посилань відповідача на те, що рахунки не є вимогою про оплату, то вони судом до уваги не приймаються, оскільки умовами ст. 530 ЦК України не передбачено конкретної форми в якої повинна пред”являтися вимога про оплату, також не є обов”язковим посилання на зазначену норму закону в тексті самої вимоги, що пред”являється. Оскільки рахунок містить всі необхідні реквізити, як вартість, кількість, найменування товару, то суд вважає, що рахунок є вимогою про оплату, яка була пред”явлена відповідачу.
За приписом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі вищезазначеної норми закону позивачем за період з липня 06р. по серпень 09р. було нараховано та пред'явлено до стягнення інфляційні в сумі 13828,16 грн. та три проценти річних в сумі 1845,82 грн.
Перевіривши розрахунок трьох процентів річних, суд вважає його обґрунтованим, а вимоги позивача в цій частині такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 1845,82 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних в сумі 13828,16 грн., то суд вважає, що позивач припустився помилки при арифметичном розрахунку цієї суми, тому вимоги про стягнення інфляційних підлягають частковому задоволенню у розмірі 13807,44 грн.
Умовами п.6.1. Договору сторони передбачили, що за неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність передбачену діючим законодавством України.
Відповідно до статті 231 ГК України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Позивачем на підставі ст. 231 Господарського кодексу України нарахована пеня в сумі 3772,87 грн. та штраф у розмірі 1451,10 грн.
Оскільки відповідач підпадає під вимоги вищезазначеної статті та є таким що порушив зобов”язання щодо вчасної оплати отриманого товару, суд вважає законними вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені та штрафу.
Проте, як було зазначено вище, відповідач проти стягнення пені заперечує, посилаючись на сплив строку позовної давності у зв”язку з чим заявив відповідне клопотання про Ії застосування.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписом ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як встановлено матеріалами справи відповідач повинен був оплатити отриманий товар в строк відповідно до 11.07.2006р., 05.08.2006р., 27.08.2006р. Отже з зазначених строків почався перебіг позовної давності. Позивач про порушення свого права був обізнаний саме з зазначених строків.
Відповідно до ч.1 ст.254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Таким чином, кінцевим строком позовної давності щодо вимог про стягнення пені та штрафу за даним Договором відповідно є 11.07.2007р., 05.08.2007р., 27.08.2007р.
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частиною 5 зазначеної статті встановлено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Однак поважних причин пропущення строку позовної давності позивачем не заявлено та судом не встановлено.
З огляду на зазначене, враховуючи наявність клопотання відповідача щодо застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 3772,87грн. та штрафу в сумі 1451,10 грн. слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
У відповідності до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам, у зв”язку з чим з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті державного мита у розмірі 363 грн. 83 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 103,13 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.509, 525, 526 Цивільного кодексу України, ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „АРІС”, м.Донецьк до Державного підприємства „Селидіввугілля”, м.Селидове Донецької області про стягнення суми боргу у розмірі 20 730 грн. 10 коп., збитків від інфляції у розмірі 13 828 грн. 16 коп., пені у розмірі 3772,87 грн., 3 % річних у розмірі 1845,82 грн, штрафу у розмірі 1451,10 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства „Селидіввугілля”, м.Селидове Донецької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „АРІС”, м.Донецьк суму боргу у розмірі 20730 грн. 10 коп., збитки від інфляції у сумі 13807,44 грн., 3 % річних в сумі 1845,82грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 363 грн. 83 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 103 грн. 13 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 05.10.2009р. оголошено повний текст рішення.
Суддя